— Усікава-сан, від сьогодні вже можете жити в цій квартирі. Електрика й вода підключені, а от про подачу газу вам треба подзвонити в столичне газове управління, бо при цій операції потрібна ваша особиста присутність. А як щодо телефону?

— Сам щось придумаю, — відповів Усікава. «Укладання договору з телефонною компанією забере багато часу й на квартиру прийде електротехнік. Мабуть, буде зручніше користуватися телефоном-автоматом, що поблизу», — вирішив він.

Усікава ще раз зайшов в орендовану квартиру й склав список потрібних речей. На щастя, попередній мешканець залишив штори на вікні. Навіть з вицвілим квітчастим візерунком вони були доброю знахідкою, незмінною при спостереженні.

Список потрібних речей виявився не дуже довгим. Харчові продукти й питна вода. Фотоапарат з телеоб'єктивом і триніжок. Туалетний папір, спальний мішок альпініста, переносне паливо, польова скринька, маленький ножик, консервний ніж, мішок для сміття, прості речі туалету й електробритва, кілька рушників, кишеньковий ліхтарик, транзисторний радіоприймач. Мінімальна кількість білизни, пачка сигарет. От і все. Холодильник, кухонний стіл і ковдра не потрібні. Принаймні пощастило, що знайшов місце, де міг заховатися від дощу та вітру. Повернувшись до своєї власної квартири, Усікава запхав у сумку дзеркальний фотоапарат, телеоб'єктив і приготував чимало фотоплівок. Після того всі речі зі списку поклав у дорожню валізу. Решту потрібних товарів купив на торговельній вулиці перед станцією Коендзі.

Біля підвіконня кімнати на шість татамі[15] Усікава поставив триніжок, на ньому — найсучасніший автоматичний фотоапарат фірми «Мінолта», приєднав до нього телеоб'єктив і в ручному режимі сфокусував його так, щоб у поле зору потрапляло обличчя людини, що заходила або виходила з будинку. Пультом дистанційного управління закривав затвор фотоапарата. Встановив електропривод. Кінець об'єктива обгорнув товстим папером, щоб не виблискував від світла. Край штори трошки підняв, а тому ззовні видніло щось схоже на паперову трубку. Та навряд чи хто-небудь на це звернув увагу. Нікому й на думку не спало, що хтось крадькома фотографуватиме вхід до непримітного багатоквартирного будинку.

За допомогою цього фотоапарата Усікава зняв для проби кількох людей, що виходили й заходили в будинок. Користуючись електроприводом, тричі фотографував кожну людину фотоапаратом, загорнутим у рушник, щоб приглушити клацання затвора. Використану плівку відніс до найближчої фотомайстерні для автоматичного проявлення. Через майстерню проходило стільки кадрів, що ніхто не цікавився їхнім змістом.

Фотографії були не поганої якості. Не мистецької, але цілком задовільної. Настільки яскраві, що можна було розрізнити обличчя людей, що заходили й виходили. Повертаючись з фотомайстерні, Усікава купив мінеральної води і консервів. У тютюновій крамничці придбав пачку сигарет «Seven Stars». Притиснувши товар до грудей, крадькома повернувся у квартиру і сів перед фотоапаратом. Стежачи за входом, пив мінеральну воду, їв консервовані персики й курив сигарети. У квартирі електрика була, а от з водогінного крана вода чомусь не текла, тільки десь далеко в трубі щось булькало. Мабуть, з якоїсь причини відкладається подача води. Усікава збирався піти до ріелтора, але вирішив ще трохи почекати, бо не хотів часто вештатися надворі. Унітаз не функціонував, а тому Усікава справляв малу нужду у відро, яке залишив прибиральник.

Хоча з настанням квапливого зимового надвечір'я у кімнаті зовсім стемніло, Усікава не вмикав світла. Він надавав перевагу скоріше темряві. І не переставав стежити за людьми, що проходили під жовтим світлом лампи над дверима.

Увечері люди трохи частіше заходили в будинок, хоча їх налічувалося небагато. Адже будинок був малим. Серед них Усікава не помітив Тенґо. Так само й жінки, схожої на Аомаме. Цього дня Тенґо мав працювати в підготовчій школі, а ввечері — повернутися додому. Після роботи він рідко коли куди-небудь заходив. Вечеряв не в місті, а дома. Любив сам готувати їжу і за читанням книжки вечеряти. Усікава про це знав. Однак цього дня Тенґо не повернувся додому. Може, з кимось зустрівся?

У цьому будинку мешкали різні люди: від молодих нежонатих службовців, студентів, подружжя з дітьми до самотніх стариків. Беззахисні, вони перетинали поле зору телеоб'єктива. Різні за віком і соціальним станом, вони мали вигляд людей, втомлених набридлим життям. З побляклими надіями, забутим честолюбством, приглушеними почуттями, на місці яких вкоренилося розчарування й байдужість. Їхні обличчя спохмурніли, а хода стала важкою, як у людини, якій дві години тому вирвали зуба.

Зрештою, можливо, Усікава помилявся. Може, дехто з них насправді насолоджувався життям. І, відчинивши двері, опинявся в особистому раю, що перехоплював подих. Можливо, дехто вдавав, що живе скромно, щоб уникнути перевірки податківців. Звісно, й таке могло бути. Однак, проходячи перед телеоб'єктивом, вони здавалися мешканцями великого міста, що живуть безпросвітним життям, тулячись у дешевих багатоквартирних будинках, приречених на знесення.

Врешті-решт Тенґо так і не з'явився, не було видно також нікого, хто мав би з ним якийсь зв'язок. Коли стрілки годинника показали пів на одинадцяту, Усікава хоч-не-хоч припинив спостереження. «Сьогодні — перший день та й підготовка неповна, — подумав Усікава. — Наразі обійдуся цим». Нахиляючись у різні боки, він повільно потягнувся і розслабив затверділі м'язи. З'їв булочку з бобовою начинкою, випив з кришки термоса принесену каву. Покрутив кран у ванній кімнаті — несподівано потекла вода. Усікава вмив милом обличчя, почистив зуби й довго справляв малу нужду. Обіпершись на стіну, закурив сигарету. Хотів ковтнути віскі, але вирішив, що поки буде тут, не питиме алкоголю зовсім.

Потім у нижній білизні заліз у спальний мішок. Якийсь час дрібно тремтів від холоду. Вночі порожня кімната несподівано охолола. Мабуть, не завадило б мати невелику електропіч.

Опинившись на самоті в холодному спальному мішку, Усікава згадав дні, проведені в родинному колі. Щоправда, без приємних почуттів. Як про щось показово протилежне до свого теперішнього становища. Звісно, і в родині він почувався самотнім. Нікому не довіряв і вважав, що таке звичайне, як у всіх життя, тимчасове. У глибині душі думав, що коли-небудь воно, напевне, зійде нанівець. Пропаде все — заклопотане життя адвоката, високий дохід, дім у Тюорін-кані, досить симпатична дружина, гарні дочки, які відвідують приватну початкову школу, і породистий собака. Тому, коли потроху все розвалилося, а він залишився сам-один, то загалом відчув на душі полегшення. От і добре, не треба більше нічим турбуватися. Він повернувся на початок.

Зіщулившись у спальному мішку, немов личинка цикади, Усікава поглядав на темну стелю. Від тривалого перебування в такому положенні заболіли суглоби. Тремтів від холоду, хрумав холодну булку з бобовою начинкою на вечерю, стежив за дверима дешевого будинку, приреченого на знесення, крадькома знімав непривабливих людей і справляв малу нужду у відро, яке залишив прибиральник. І це означає, що почав спочатку? При цьому згадав, що забув зробити одну справу. Через силу вибрався з мішка й, виливши сечу з відра в унітаз, спустив воду. Вилазити з теплого мішка не хотів, але побоювався ненароком спіткнутися в темряві об відро. Після того знову заліз у спальний мішок і якийсь час тремтів.

Невже доведеться починати спочатку?

Можливо, так і буде. Втрачати більше нема чого. Крім власного життя. Це легко зрозуміти. У темряві на губах Усікави з'явився усміх, схожий на тонке лезо ножа.

Розділ 14

(про Аомаме)

Це моє маленьке створіння

Загалом Аомаме жила в сум'ятті й пошуках. Не могла передбачити, що тепер станеться з нею у світі 1Q84 року, в якому звичайна логіка й знання виявилися майже непридатними. Однак думала, що проживе ще принаймні кілька місяців і народить дитину. Лише передчувала. Майже впевнено. Бо вважала, що все просуватиметься вперед з єдиною передумовою, що народить дитину. Відчувала такі ознаки.

вернуться

15

Татамі — мата з рисової соломи, площею 1,5 м2.