17 Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде? Та й заплакав Саул у голос,
18 І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав менї добро, тодї як я заподїяв тобі зло;
19 Ти доказав те сьогоднї, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки.
20 Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу?
21 Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руцї остоїться царюваннє над Ізраїлем.
22 Поклянися ж менї Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму.
23 І поклявсь у тому Давид Саулові. Тодї двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.
1-а Самуїлова 25
1 І вмер Самуїл, і зібравсь увесь Ізраїль та й оплакував його, і поховали його в дому його в Рамі. А Давид зібравсь та й пійшов у пустиню Фаран.
2 Був же в Маонї чоловік, а майно його було в Кармелї. Чоловік той був вельми багатий; мав три тисячі овець і тисячу кіз; і був він саме на стриговинах овець своїх на Кармелї.
3 Звали його на ймя Набал, а жінку його Абигея. Була вона собі молодиця з добрим розумом і хороша вродою, чоловік же був жорсткий та злющий; він походив з роду Калеба.
4 Почувши ж Давид у пустинї, що Набал стриже вівцї свої,
5 Послав десяток людей своїх і сказав: Ійдїть на Кармел, удайтесь до Набала і поздоровіте його від мене,
6 Та й промовте так: Щасти тобі, доле, й родинї твоїй і всьому твойму.
7 Прочув я оце, що в тебе стриговини. Вівчарі твої пробували поблизу нас; ми не знущались із них, і не пропадало в них нїщо, поки вони на Кармелї були.
8 Поспитай тільки в твоїх людей, вони тобі скажуть; і так нехай знайдуть слуги твої ласку в очах твоїх, ми ж прийшли в добрий час; дай же твоїм рабам і синові твойму Давидові, що в тебе тепер під рукою.
9 І прийшли Давидові люде, і висказали всї отті слова в імя Давидове, та й умовкли.
10 Набал же відказав Давидовим слугам так: Хто такий Давид і хто такий Ессей? Сими часами багацько постало таких слуг, що втїкають від панів своїх;
11 Не вже ж би то менї та взяти мій хлїб, мою воду й моє мясиво, що приладив про моїх постригачів, та й пооддавати людям, що не знаю не відаю, звідкіля вони взялись?
12 І вернулись люде Давидові назад, прийшли додому та й переказали йому всї слова отті.
13 І повелїв Давид своїм людям: Підперезуй кожен меча свого. І попідперізували вони мечі свої, та й Давид підперезав меча свого, й пійшли вони за приводом Давидовим до чотирьох сот чоловіка потуги, двістї ж остались при саквах в обозї.
14 Тим часом один зі слуг передав Абигеї, жінцї Набаловій, звістку: оце присилав Давид із пустинї посли привітати нашого пана, та він відправив їх нечемно;
15 Люде ж сї вельми добрі до нас; не зневажали нас і нїщо в нас нїде не дїлось як були ми з ними, покіль ми в полі обертались;
16 Були вони охороною нашою й в день і в ночі, докіль ми пасли вівцї поблизу їх;
17 Тим подумай і розваж, що маєш тепер чинити, бо певно грозить від них біда нашому панові й всїй господї його; а він такий злющий, що з ним шкода й говорити.
18 І взяла Абигея хутенько двістї боханцїв, два бурдюки вина, пятеро за потовлених овечат, наложила на осли,
19 Та й звелїла своїм людям, не сказавши нїчого чоловікові: Йдїть поперед мене, я йти му за вами слїдом.
20 Тим же часом, як вона їхала на ослї з гори, несподївано показався Давид із людьми своїми зустріч неї, так що вона з ними зіткнулась.
21 Давид же сказав собі навперід: Шкода було менї стерегти майно його в пустинї, так що нїщо з усього добра його не пропало; він віддячує менї злом за добро.
22 Нехай же те й те вдїє Бог з ворогами Давидовими, коли я з усього добра його зоставлю до завтра й того, що мочить на стїну!
23 Як же загледїла Абигея Давида, зоскочила вона з осла, та й розпростерлась на землї ниць перед Давидом;
24 Потім упала йому в ноги, та й промовила: На менї лежить вина, пане мій; дозволь твоїй рабинї озватись перед тобою, й прихили ухо твоє до слова рабинї твоєї!
25 Нехай же мій пан не уважає на такого злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий й він. Набал зветься він і дурнота його з ним. Я ж, твоя рабиня, не бачила людей мого пана, що ти прислав їх.
26 Тепер же, мій пане, як певно те, що живе Господь і ти живеш, Господь з'упинив тебе впасти в крівавий гріх і здержав руку твою від пімсти; а тепер нехай стануть вороги твої як Набал, і всї, хто задумав заподїяти зло панові мойму.
27 Оце ж сей гостинець, що принесла рабиня твоя, віддай людям твоїм, що йдуть походом за тобою.
28 Прости вину рабинї твоїй; Господь бо спорудить панові мойму твердий дім, бо пан мій веде війни Господнї, і нїякої кривди не знайдеться в тобі поки й віку твого.
29 Коли б який чоловік піднявсь тебе гонити чи то чигати на душу твою, дак нехай душа пана мого буде ввязана в узол живих у Господа, Бога твого, душі ж ворогів твоїх розки facе він як пращею.
30 І коли Господь учинить на мойму панї все, що обітував тобі доброго, і поставить тебе в князї над Ізраїлем,
31 То нехай се не буде серцю пана мого на каяннє й неспокій совістї, що мій пан пролив безвинну кров і допоміг собі власною рукою. Коли ж Господь мого пана вщасливить, так спогадай рабиню твою.
32 І відказав Давид Абигеї: Благословен Господь, Бог Ізраїлїв, що послав тебе сьогоднї зустріч мене.
33 Благословен і розум твій, і ти благословенна, що зупинила мене сьогоднї, що я не пійшов на пролив крови, щоб пімститись за себе власною рукою.
34 От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.
35 І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому; бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.
36 Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось; він же впився тяжко. Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.
37 Уранцї ж, як вийшов хміль із голови в Набала, оповідує жінка йому, що сталось, і замерло серце в його і став він мов камяний.
38 І ледві минуло днїв десять, убив Господь Набала, й він умер.
39 Як прочув Давид, що Набал умер, сказав так: Благословен Господь, що відплатив за мою зневагу від Набала і вдержав слугу свого від зла; Господь обернув злобу Набала на його ж голову. І послав Давид сказати Абигеї, що хоче взяти її собі за жінку.
40 І прийшли Давидові слуги до Абигеї в Кармель і промовили так: Давид посилає нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.
41 Вона піднялась, потім припала ниць ід землї й промовила: Отсе рабиня твоя нехай буде як служебка, готова обмивати ноги слугам пана мого.
42 І зібралась Абигея хутенько та й сїла на осла свого; так само й пятеро дївчат з її прислуги, й прибула вона слїдом за посланцями Давидовими та й зробилась йому жінкою.
43 І Ахиноаму взяв Давид із Езрееля, і були обідві жінками йому.
44 Саул же віддав дочку свою Мелхолу, жінку Давидову, Фалтієві Лайшенкові із Галлиму.
1-а Самуїлова 26
1 Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилї, перед пустинею?
2 І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустинї Зуф.
3 І отаборився Саул на горі Гахилї, що лежить перед пустинею при дорозї. Давид же находивсь у пустинї, і видїв, що Саул прийшов за ним в пустиню,
4 І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справдї прибув.
5 І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його; спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його.
6 І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессї-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір? І каже Абесса: Я проберусь із тобою.
