Приповiстi 30

1 Се слова Агура, сина Якейового, - слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові:

2 Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;

3 Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.

4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?

5 Всяке слово в Бога - чисте; він - охорона вповаючим на його.

6 Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.

7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:

8 Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,

9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.

10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.

11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.

12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.

13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.

14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї - ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.

15 Ненаситність дві дочки має: "давай, давай!" А навіть - три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!

16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!

17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.

18 Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;

19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.

20 Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!

21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:

22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,

23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.

24 А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;

25 Мурашки, - народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;

26 Миші, - народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;

27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;

28 Павук лапками спираєсь, тoman він і в палатах у царя буває.

29 А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:

30 Лев, - силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.

31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;

32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.

Приповiстi 31

1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:

2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*

3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.

4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,

5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.

6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;

7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.

8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.

9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.

10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;

11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;

12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.

13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.

14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.

15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.

16 Схоче поля - є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.

17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.

18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.

19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.

20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.

21 Не боїться, що ріднї студено буде; - вся семя має подвійну одежу.

22 Робить вона собі коври; висон, пурпур - її одежа.

23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.

24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.

25 Трівкість і краса - одежа її, й весело глядить вона в будущину.

26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї - лагідна наука.

27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба - нїчо не робивши.

28 Встають дїти, - її величають, і муж її всюди вихваляє:

29 Много женщин честивих, - ти ж усїх перевисшила!

30 Бо принада - річ непевна, пишна врода - річ минуща; богобоязлива ж жінка - от кого хвалити треба!

31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!

Екклезiаст 1

1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:

2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, - все марне!

3 Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?

4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.

5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.

6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.

7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

14 Видав я все, що робиться під сонцем: - що ж? усе марнота й мука для духа.

15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, - прибільшує й гризоти.

Екклезiаст 2

1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота.

2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?

3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.

4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,

5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;

6 Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;

7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;

8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.