Пісня Пісень 7

1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! - Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?

2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;

3 Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;

4 Соски твої - се двойнята в серни;

5 Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;

6 Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа.

7 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!

8 Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони.

9 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок;

10 Та й уста твої, як вино найлучше. - Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.

11 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.

12 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;

13 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.

14 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.

Пісня Пісень 8

1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.

2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.

3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!

5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.

6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість - як пекло, люта; стріли її - стріли огняні; вона - полумє страшно палаюче.

7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.

8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?

9 Коли б вона була муром, - ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.

10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою.

11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.

12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.

13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.

14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!

Iсаія 1

1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

3 Віл знає господаря свого, й осел - ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.

4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!

5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.

6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, - звичайно, опустошене чужинцями.

8 І останесь дочка Сионська, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.

9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, - ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.

10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!

11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.

12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двои мої?

13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!

14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.

15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.

16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло;

17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову;

18 А тодї прийдїть - і розсудимось, - говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця - я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, - обмию їх, як вовну.

19 Схочете слухняним робом у мене ходити, - буде вас земля усяким благом надїляти;

20 Затнетеся ж, опір ставши, - тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять!

21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер - душогубцї.

22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою;

23 Князї твої - проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить.

24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми!

25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово.

26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною.

27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, - справедливостю;

28 А всїм відступникам і грішникам - погибель, і хто Господа покинув - затратиться.

29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали;

30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має.

31 І потужний станесь - сьміттєм, праця ж його - іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.

Iсаія 2

1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим:

2 Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи.

3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє - з Ерусалиму.

4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати.

5 Ой ходїмо ж, доме Яковів, і будемо ходити в сьвітлї Господнїм!

6 Бо ти відкинув був дом Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземцїв вони в побратимстві.