Наївний винахідник міцно тримався своєї теорії: у чудової тілом людини мусить бути такою ж чудовою душа. Бідолаха, він народився по війні, і йому не довелося бачити блакитнооких, струнких і красивих гітлерівських гестапівців.

…Нуазе тішився, як дитина, своєю “волею”. Він, затворник на “Менхасетті” (добровільний самітник, як йому здавалося), був щасливий з того, що ніхто не втручався в його роботу.

І ось одного разу до його лабораторії зайшов Живокіст. Він довго мовчки спостерігав за монтажем Аполлона і нарешті запитав:

— Як ви назвали свій витвір?

— Аполлоном.

— Назвіть його краще Мідасом К Він мусить уміти розшукувати золото, як магніт залізо.

— Для чого?

Мечислав не відповів, а тільки розреготався. Потім він надумав покепкувати з Франсуа.

— А може, ваш витвір нездатен шукати золото?

В Нуазе обурився винахідник. Він поклав собі довести Мечиславові, на що спроможний його Аполлон…

Але з того дня теплих взаємин між ними більше не стало. Нуазе трохи запізно, з гіркотою зрозумів, в які лабети він потрапив. Одначе поклав собі не виступати.

…Тепер Мечислав наказав:

— Позовіть Мідаса!

1 Мідас — міфічний цар із стародавньої грецької міфології. Він був надзвичайно зажерливий, особливо до золота. Йому хотілося, щоб усе, до чого він доторкнеться, ставало золотим. Боги задовольнили його бажання, і він помер з голоду, бо навіть хліб у його руках ставав шматком золота.

— Аполлона, ви хочете сказати?

— Я сказав те, що хотів сказати!

Мечислав більше не церемонився. Нуазе поманіпулював приладами, й до каюти увійшов Мідас.

“Обличчя” робота було незугарне, але Живокістові здалося, що воно має навіть якийсь вираз. Там, де у звичайних серійних роботів блимали індикаторні лампочки, в цього були вмонтовані сині-сині очі. Правда, очі були мертві. Робот стояв перед Живокістом голий, як Аполлон, високий, як гренадер, і мовчазний, як кам’яний гість.

Живокіст зневажливо махнув рукою, і тої ж миті робот застережливо ступив уперед.

В очах Франсуа засвітилася батьківська ласка.

— Бачите, ви зробили різкий рух, а Мідас зрозумів, що ви загрожуєте мені, й кинувся мене захищати. Це він уміє, а загалом Мідас ще дурненький.

— По-моєму, він і справді придуркуватий, — пхикнув Мечислав.

— Він не такий уже й придуркуватий, — образився Франсуа за своє дітище. — Дивіться!

Він вийняв із кишені жменю якихось кілець, схожих на жетони для автоматів, і, покрутивши тим добром перед носом у Мечислава, пожбурив жетони в протилежний куток каюти. Мідас, не чекаючи команди, пішов туди, де розсипалися жетони. Спритно, як людина, він спочатку нагнувся, потім присів і почав швидко-швидко перебирати жетони. За хвилину він повернувся і простяг Мечиславові два жетони. Вони були золоті…

— Будь ласка, можете непомітно дряпнути золоті жетони й знову змішаємо їх…

— І трохи ускладнимо дослід, — запропонував Мечислав. — Я пропоную вийти на палубу.

Був сіренький, атлантичний деньок, сіялася мряка, вали масно вилискували своїми чорно-зеленими боками. Ні найближчих затоплених кораблів, ні низьких берегів острова Сібл, ні навіть маяка не було видно. Балансуючи по похилій палубі, Нуазе і Живокіст підійшли до фальшборту, ззаду за ними стояв Мідас.

Мечислав пошпурив за борт усі жетони, й Мідас, як добре тренований плавець, перемахнув за борт. Чорно-зелена хвиля зімкнулася над ним майже без плюскоту.

Мідас виплив дуже швидко і по мотузяній драбині почав підніматися на борт. Потім він перемахнув через фальшборт і, підійшовши до Мечислава, поклав йому на руку два жетони. Живокіст ще здалеку побачив свої відмітки — дві хрестоподібні подряпини на кожному жетоні.

— Тепер, добродію Живокіст, — усміхнувся Нуазе, — ви можете сказати, що Мідас бачить і помітив під водою на дні ваші помітки на жетонах. Ви маєте рацію, Мідас бачить. Правда, зараз під водою видно дуже погано, день похмурий, сонце не може пробитися через товщу хмар і товщу хвиль, крім того, жетони впали в намул, і Мідасові довелося шукати їх в намулі, від чого вода дуже скаламутилася, але я теж стою за чистий експеримент. Ми осліпимо Мідаса на деякий час.

Те, що робив Нуазе, прирівнювалося до вигвинчування радіо— чи електролампи, і нічого дивного чи надзвичайного в цьому не було, але Мечиславові стало трохи незручно. Стягнувши бета-пластролову шкіру з Мідасового черепа (так плавці знімають гумові шапочки), Нуазе натис кнопку на потилиці, й черепна коробка відчинилася, як радіатор автомобіля. Всередині черепа було майже порожньо, за винятком двох-трьох мініатюрних схем-реле та… очей. Складна оптична система ховалася в черепній коробці. Саме в цій системі й господарювали руки Франсуа. Спритно вийнявши кілька деталей і роз’єднавши кілька контактів, Франсуа зачинив коробку й натягнув на неї бета-пластролову шкіру.

Мечислав глянув в очі Мідаса й жахнувся — як Мідас був схожий на сліпу людину! Це не було витвором уяви Живокіста — очі в Мідаса справді погасли, підборіддя подалося вперед, він ніби прислухався до всього, що його оточувало, як це роблять усі сліпі

Мечислав кинув за борт дві іржаві гайки, і ледве вони встигли торкнутися води, як за ними стрибнув Мідас.

Цього разу Мідас довго не випливав, а випірнувши, довго не міг піднятися на борт. Сліпий — він не міг відразу намацати мотузяну драбинку Нуазе коригував його рухи, командуючи, ліворуч чи праворуч мацати руками. Нарешті Мідас виліз на палубу й стомленим (а може, це тільки здалося Мечиславові?) голосом сказав:

— їх немає…

— Шукай краще! — скомандував Мечислав і кинув за борт ще дві іржаві гайки.

І знову вода зійшлася над Мідасовою головою. Вичекавши якийсь час, Мечислав кинув за борт золоті жетони: один близенько, а інший якомога далі, скільки вистачило сил.

І коли виринув Мідас, Нуазе накинув на нього зашморг із тонкої, але міцної мотузки. Хотілося якомога швидше витягти його на палубу. Мідас тримався однією рукою за мотузку, ногами впирався в похилий борт, а інша рука була із зціпленим кулаком.

— Один, — сказав Мідас, простягаючи Мечиславові жетон.

— А ще один? — суворо запитав Мечислав.

— Немає… Не знайшов… — відповів Мідас.

— Шукай, шукай! — крикнув Мечислав.

І Мідас знову пірнув у воду.

Світовий океан — це скарбниця, в порівнянні з якою наш суходіл — кредитор, що не має надії коли-небудь ліквідувати свої борги.

— Думаєте, золото? Так, і золото. А чи відомо вам, що у водах світового океану мешкають вісімдесят сім відсотків усіх видів відомих на земній кулі живих організмів?

А чи відомо вам, що світовий океан власник семи трильйонів тонн органічних речовин?

А чи відомо вам, що світовий океан накопичив сімдесят п’ять більйонів тонн фосфатів?

А чи…

А чи не досить?

Золото в океані є. Розчинене у воді. Й коли б навчитися добувати його безпосередньо із морської води, всі поштові скриньки й всі урни для сміття, безперечно, робилися б із золота, бо навряд чи був би дешевший від нього який-небудь інший метал.

Але добувати золото з морської води поки що не вміє ніхто, тому й не зустрічаються золоті поштові скриньки й золоті урни для сміття.

Є й інше золото в океані…

…Іспанська “Непереможна Армада” пливла до туманних берегів Британії. Філіпп Другий заніс над Британськими островами караючий меч.

Чим це все закінчилося, знає кожен школяр. Небувалої сили шторм розметав по морю “Непереможну Армаду”, ніби Це були не кораблі, а жменя соняшникового лушпиння. Один з кораблів “Армади” “Дуке де Флоренсія” затонув у бухті міста Тоберморі, на північ від Ірландії.

Як на теперішні часи, це, звичайно, був не лайнер, але на його борту було золота на один мільярд лір! Золото разом з кораблем бовтнуло на дно бухти, де його засмоктали піски. Лежить воно там і досі.