МІДАС І БІРЖА

Біржа є біржа. На біржі продають і купують акції. На біржі стають мільйонерами і старцями. Ще на біржі грають на підвищення і зниження курсу акцій. Біржа для одних обертається раєм, для інших — пеклом. Біржа існує за рахунок людей, які мають про неї дуже смутне уявлення або взагалі не, мають ніякого уявлення.

Десь у гарячих аравійських пісках напівголі люди добувають нафту… Але та нафта ще поки ніщо. Вона не матеріальна, її не існує в природі аж доти, доки вона не допливе до біржі й не підстрибнуть акції нафтових королів. Акції можуть підстрибнути тоді, коли нафти дуже мало, акції можуть впасти й тоді, коли нафти дуже багато.

Десь у джунглях валяють дерева. Це дуже дорогі породи дерев. Удари сокир, пісню пилок чути на біржі, хоч біржа за тисячі миль від зелених джунглів.

Десь глибоко під землею працюють шахтарі. Піт стікає по їхніх блідих обличчях. Але навіть їхній піт їм не належить. Цей піт потече на біржу, ним просякнуть, набухнуть папірці під назвою акції і, може, знову ж таки підстрибнуть угору, а може, катастрофічно полетять донизу.

Десь фермер кидає в землю зерно. Й це зерно, перш ніж прорости врунами, мусить стати власністю біржі. Фермер може зостатися без шматка хліба, але акції на біржі полізуть угору, й про фермера ніхто не згадає. Він міф, химера, фата моргана, біржа не знає його і не бачила ніколи. Для біржі єдина реальність — акції, акції, акції.

Акції паперові. Звичайні клапті, які не схожі на туалетний папір хіба тільки тому, що цупкіші. Але сьогодні акції підстрибнули вгору, й вони вже не шелестять, як звичайний папір, вони дзвенять, як золото. Сталеплавильні, електричні, хімічні, транспортні, м’ясні, цукрові, земельні, вугільні, кавові, бананові — вони такий собі папір, коли під ними немає багато, багато, багато золота. Вони не пахнуть, як і гроші. Вони не пахнуть плодами землі, вони не пахнуть суворими пахощами нафти й криці, вугілля чи алюмінію. Але вони міцніші від криці й можуть спалахувати швидше, ніж нафта. Варто їм упасти, й голодними в першу чергу залишаться діти тих, хто має поганеньке уявлення про акції. Досить їм захитатися чи сповзти на кілька пунктів, як босими залишаться діти тих, хто ніколи не мав акцій, хоч і міг мати, бо у “вільному світі” нікому не забороняється стати мільйонером чи навіть мільярдером.

…Десь далеко в преріях ковбой зганяє корів, і зараз заструмує до блискучих бідонів пахуче молоко. Завтра вранці це молоко питимуть дуже далеко від прерій, і хтось, кидаючи кілька центів до молочного автомату, віддячить не ковбоєві. Між ними стала біржа. Гроші за молоко одержить людина, яка в своєму житті не бачила корови й не певна, що корови існують для того, щоб давати молоко.

Хтось, сидячи у м’якому фотелі і п’ючи каву (без молока, вчора було випито багато віскі, й від молока може занудити), гортає біржовий бюлетень і задоволено мугикає: акції пішли вгору! На молоці збирається пахучий вершок — він називається дивідендом, — і хто б знав, як приємно цей вершок злизувати.

Про цю приємність потурбувалася біржа. До речі, людина, яка сидить у м’якому фотелі, має туманне уявлення не тільки про те, звідки береться молоко. Вона знає, що гроші беруться на біржі, але що таке біржа, вона знає не краще, ніж що таке доїльний апарат. Вона, ця людина, що читає біржовий бюлетень, навіть ніколи не була на біржі. Вона бачила біржу лише знадвору, коли проїздила повз неї. Але всередині? Даруйте, для чого? Хіба для цього немає інших людей, яких теж годує біржа? Ковбой сідає у сідло, шахтар заходить до клітки, рибалки виходять у море, робітник стає до верстата, фермер іде за плугом, біржовий маклер іде на біржу. Всі вони роблять гроші. Трохи для себе, більше для когось. Часом вдається розбагатіти ковбою, часом — фермерові, частіше — маклерові. Тут уже діє відомий закон: “Ходити по воді та не замочитися?”Маклер, якому замовляють по телефону купити для хазяїна акцій чи продати, намагається і замочитися по самі вуха, й разом з тим вийти сухим із води. Він марить зірвати великий шмат і одразу сісти до столу, де кілька ненажер ділять пиріг, випечений мільйонами.

Одиницям це вдавалося. Тисячі зароблять собі на сосиски й на чарку віскі тим, що хапають крихти, спекулюючи акціями чи граючи на підвищення або на пониження. Сотні стрибають з хмарочосів, з мостів, кидаються під вагони метро, пускають кулю в лоб чи пускають на кухні газ, щільно причинивши перед тим вікна. Але “трудівники” біржі: і професіонали, і ті, хто приходить сюди, маючи кілька доларів у кишені, щоб погратися в піжмурки із фортуною, не помічають сотень і тисяч своїх колег. У золотому тумані їм мерехтять імена тих одиниць, що вже сіли до столу.

Біржа — це млин. Одних вона перемелює, інших відсіває, але одиничні зерна відскакують від жорен, падають у бруд, щоб потім заколоситися багатством.

Кожен певен, що перемелять не його, кожен певен, що проросте й заколоситься саме він. Біржа — божевільня, де божевільні не помічають один одного, бо не хочуть помічати. В натовпі біржі людина губиться, як піщинка на морському березі, бо вона думає лише про себе, тільки про свою удачу.

Тому поява на біржі високого ставного чоловіка в гарно зшитому костюмі не викликала сенсації. Його не помітили навіть ті, хто провів на біржі майже все своє життя, на нього, звичайно, не звернули уваги ті, хто бував на біржі піратськими нападами. Але вже через годину високий ставний чоловік примусив біржу не тільки помітити себе, а навіть прикувати до своєї персони увагу. Зробити на біржі це міг або фінансовий геній, або самогубець.

Біржа одностайно визнала високого шукача удачі самогубцем. У діях його не було ніякої логіки. Власне, не це привернуло до нього увагу, бо логіка на біржі — справа відносна. Те, що здається логічним, продуманим, закономірним жовторотому шукачеві — сотня-друга доларів, — у біржового зубра, у професіонала не викличе навіть посмішки. Він просто полінується зневажати такі очевидно безглузді фінансові операції. На біржі всі проти всіх, тут навіть зневагу треба заслужити.

Високий власник чорного костюма заслужив зневагу й звання божевільного самогубця тільки масштабністю своїх фінансових операцій. Він раптом почав купляти оберемками явно безнадійні акції, і вже через годину вони підстрибували на кілька пунктів. Декілька жовторотих авантюристів-фінансистів пішли за ним, і це навіть викликало пожвавлення поміж зубрів.

— Майкл, ти бачив коли небудь божевільного? — запитав один маклер в іншого.

Колега тільки знизав плечима. Потім подумав і сказав:

— Хлопець хоче пересмикнути карту. Він думає зіграти на штучному підвищенні, потім швидко продати скуплені папірці й поцупити різницю. Але ти, Білл, розумієш, що подібні штуки не робляться у таких масштабах. Красунчик чув дзвін, але не знає, де він. Він згорить до бісової мами, і завтра його костюм можна буде бачити у вікні якої-небудь крамнички десь у Китайському кварталі.

Через хвилину зубри-маклери, заклопотані своїми справами, забули про “красунчика”. Але він знову нагадав про себе.

“Красунчик” скупляв акції, як закоханий скупляє квіти для коханої, він поводив себе, як багатий ласун у кондитерській. “Красунчик” почав замітати все підряд, причому скупляв у такій кількості, що біржа насторожилась.

Веселун маклер знову почав смикати за рукав свого друга Майкла:

— Послухай, Майкл, цей хлопець поводить себе так, ніби в його жилетній кишені філіал національного банку.

Майкл знову знизав плечима, але цього разу довго не мовчав:

— Тут або якесь дивацтво, або…

Що криється за тим “або”, Білл так і не дізнався, бо на біржі почало творитися чорті й що. “Красунчик” у гарно зшитому костюмі почав раптом за безцінь продавати ті акції, які, навпаки, треба було скупляти, й за дорогу ціну скупляв ті, котрі, без сумніву, було потрібно збувати з рук. Зубри-маклери тільки знизували плечима, а основна сила аматорів-авантюристів зовсім розгубилася.