— Та що ж він тобі зробив?

— Ви ще не зрозуміли? Того вечора, коли я показав йому листа, він напоїв мене і переписав його! Тоді вернувся до того свого засраного василевса, попередив його, що Фрідріх збирається оголосити себе приятелем і спадкоємцем Пресвітера Йоана, написав іншого листа, адресованого Мануїлові, і зумів пустити його в хід, випередивши нашого листа! Ось чому здається, буцім автор листа зверхньо ставиться до василевса — щоб ніхто не запідозрив, що його написано в його ж канцелярії! Ось чому там стільки грецьких слів — щоб показати, що це латинський переклад оригіналу, який Йоан написав грекою. А написаний він латиною тому, що має бути доказом не для Мануїла, а для канцелярій латинських королів і для папи!

— Тут ми оминули увагою ще одну деталь, — сказав Кіот. — Ви пам'ятаєте історію про Ґрадаль, якого Пресвітер буцімто мав надіслати імператорові? Ми вирішили не говорити про це відкрито, згадавши тільки про veram arcam… Ти говорив про це Зосимі?

— Ні, — сказав Бавдоліно, — про це я промовчав.

— Ну от, Зосима твій написав yeracam. Пресвітер посилає василевсу yeracam!

— А що це таке може бути? — замислився Поет.

— Цього не знає навіть Зосима, — сказав Бавдоліно. — Погляньте на наш оригінал: тут Абдулів почерк трохи невиразний. Зосима не зрозумів, про що тут йдеться, і подумав, що то якийсь дивний і таємничий дар, про який знаємо тільки ми, і ось вам пояснення цього слова. Що за нікчема! І все це моя вина — навіщо я довірився йому! Який сором, як я розповім про це імператорові?

Брехати було їм не первина. Вони пояснили Християнові з Фрідріхом, що листа написав, очевидно, хтось з канцелярії Мануїла саме для того, щоб перешкодити Фрідріхові пустити в обіг свого листа, і додали, що в канцелярії Священної Римської імперії, очевидно, сидить зрадник, який передав копію їхнього листа в Царгород. Фрідріх заприсягся, що коли знайде цього зрадника, то сам повідриває йому все, що стирчить у нього з тулуба.

Відтак Фрідріх спитав, чи не варто очікувати тепер якогось кроку з боку Мануїла. А якщо листа написано для того, щоб виправдати похід на Індії? Християн мудро звернув його увагу на те, що якраз два роки тому Мануїл вирушив проти сельджуцького султана Іконія, що у Фрігії, і зазнав трагічної поразки при Міріокефалі. Цього досить, щоб тримати його подалі від Індій до кінця його життя. Ба навіть якщо добре подумати, лист цей міг бути наслідком прагнення, досить дитинного, повернути собі хоч трохи престижу, який він так ганебно втратив.

Але чи має ще сенс у таких обставинах пускати в обіг цей лист до Фрідріха? Може, варто його переписати, щоб не подумали, буцім він списаний з листа, надісланого Мануїлові?

— Ти знав щось про цю історію, мосьпане Никито? — спитав Бавдоліно.

Никита усміхнувся:

— У ті часи мені не було ще й тридцяти, і я збирав податки в Пафлагонії. Якби я був радником василевса, я б порадив йому не вдаватися до таких дитячих махінацій. Але Мануїл занадто прислухався до своїх придворних, до постільників і євнухів, які дбали про його покої, а навіть до слуг, і часто піддавався впливові деяких ченців-ясновидців.

— Мене аж злість брала, коли я думав про ту гниду. Але у вересні я зрозумів, що папа Александр — ще більша гнида, ніж Зосима, що він огидніший від саламандри: саме тоді в імперську канцелярію надійшов документ, теж надісланий, мабуть, й іншим християнським королям та грецькому імператору. То була копія листа, якого Александр НІ написав Пресвітерові Йоану!

Ясна річ, Александр одержав копію листа до Мануїла і, знаючи, мабуть, про давню місію Гуґа з Ґабали, злякався, що новина про те, що цар цей і священнослужитель справді існує, дасть Фрідріхові якусь користь. Тому він поквапився стати першим, хто надсилає, а не дістає послання, причому безпосередньо, оскільки в листі його говориться, що він одразу посилає свого леґата на переговори з Пресвітером.

Починався лист так:

«Єпископ Александр, слуга слуг Божих, улюбленому Йоанові, синові Христовому, знаменитому й щедрому володарю Індій зичить здоров 'я і надсилає апостольське своє благословення».

Після чого папа нагадував, що лиш один-єдиний апостольський престол (себто Рим) одержав від Петра право бути caput et magistra[110] для всіх вірних. Далі говорилося, що папа чув про глибоку віру і побожність Йоана від свого особистого лікаря магістра Філіпа, а цей розсудливий, обачний і оглядистий чоловік дізнався від гідних довіри осіб, що Йоан хоче навернутися до правдивої католицької і римської віри. Папа шкодував, що поки що не може послати до нього достойників високого рангу, які до того ж не знають linguas barbaras et ignotas,[111] зате виряджає до нього Філіпа, чоловіка тактовного й обережного, який має навчити його правдивої віри. Тільки-но Філіп прибуде до нього, Йоан має надіслати папі лист про свої наміри, і, остерігав його папа, чим менше він вихвалятиметься своєю владою і багатствами, тим краще буде для нього, якщо він хоче, щоб його прийняли як смиренного сина святої римської церкви.

Бавдоліно обурився на саму думку, що на світі можуть бути такі облудники. Фрідріх люто горлав:

— Гемонський син! Ніхто йому не писав, а він на злість усім відписує першим! І уникає називати того Йоана Пресвітером, заперечуючи будь-яку його священичу гідність…

— Він знає, що Йоан — несторіанин, — додав Бавдоліно, — і дуже по-папськи пропонує йому відмовитися від своєї єресі й підкоритись йому…

— Безперечно, лист цей — страшне нахабство, — зауважив канцлер Християн, — він звертається до нього «синку» і посилає до нього не хоча б якогось єпископа, а всього лиш свого особистого лікаря. Ставиться до нього як до дитини, яку треба прикликати до порядку.

— Треба зупинити того Філіпа, — сказав тоді Фрідріх. — Християне, маєш вирядити посланців, найманих убивць чи кого там хочеш, щоб вони наздогнали його на дорозі, задушили, вирвали язик або втопили в річці! Він не повинен туди дістатися! Пресвітер Йоан — мій!

— Заспокойся, отче мій, — мовив Бавдоліно, — мені здається, що Філіп той нікуди не вирушав, і взагалі невідомо, чи він справді існує. По-перше, Александр чудово знає, як на мене, що лист до Мануїла — фальшивка. По-друге, він зовсім не знає, де шукати того Йоана. По-третє, він написав того листа, щоб заявити, — ще заки це зробиш ти, — що Йоан належить йому, а крім того, закликає тебе і Мануїла забути про того царя-священнослужителя. По-четверте, навіть якби Філіп існував, якби він справді вирушив до Пресвітера і якби справді дійшов туди, уяви собі хоча б на мить, що було б, якби він вернувся, спіймавши облизня, бо Пресвітер Йоан не захотів навернутися. Для Александра це було б так, немов хтось вилив би йому відро лайна на голову. Він не може так ризикувати.

У кожному разі, було вже запізно оприлюднювати лист до Фрідріха, і Бавдоліно почував себе обкраденим. Він почав мріяти про царство Пресвітера ще після смерті Оттона, а відтоді минуло майже двадцять літ… Двадцять змарнованих літ…

Проте потім утішився: авжеж, Пресвітерів лист запався у ніщоту — точніше він загубиться десь у купі інших листів, бо тепер уже будь-хто може вигадати собі любовне листування з Пресвітером, адже живемо ми у світі безбожних брехунів; та це не значить, що слід відмовитись від пошуків його царства. По суті, існувала ще мапа Козьми, і досить буде знайти Зосиму, видерти її у нього, а тоді можна вирушати у незнане.

Але що сталося з Зосимою? А навіть якби він знав, що той живе, обдарований пребендами, у царському палаці свого василевса, як видістати його звідти, коли навколо — ціле візантійське військо? Бавдоліно почав розпитувати подорожніх, посланців, купців, шукаючи відомостей про того мерзенного монаха. А тим часом раз у раз нагадував про свій проект Фрідріхові:

— Отче мій, — казав він йому, — тепер це має ще більший сенс, ніж раніше, бо раніше ти, може, побоювався, що царство це — всього лиш плід моєї фантазії, а тепер ти знаєш, що в нього вірять і грецький василевс, і римський папа, а в Парижі мені казали, що якщо наш розум здатен уявити собі щось таке велике, що більшого й не знайдеш, то воно, безперечно, існує. Я саме напав на слід людини, котра може дати мені вказівки про шлях, яким треба йти, то дозволь же мені витратити на це трохи грошей.