Проникливість цього аргументу скорила Бавдоліна, і він попрохав, щоб Зосима пояснив йому, як Козьма, а отже й Пресвітер Йоан, уявляли собі всесвіт.

— Е-е ні, — відказав Зосима, — я добре знаю, де шукати мапу, але навіщо мені віддавати тобі її й твоєму цісареві?

— А може, він дасть тобі досить золота, і ти зможеш вирушити в путь з гуртом добре озброєних людей.

— Отож-бо.

Від тієї миті Зосима й пари з уст не пустив про мапу Козьми; тобто іноді, дійшовши до вершин сп'яніння, він згадував про неї, але тільки неясно малював пальцем у повітрі таємничі криві, а тоді спинявся, немов бовкнувши зайвого. Бавдоліно знай наливав йому ще вина і ставив чудернацькі на позір запитання:

— Коли ми вже будемо близько до Індії, а коні наші стомляться, нам доведеться їхати верхи на слонах?

— Може, й так, — казав Зосима, — бо в Індії живуть усі ті тварини, які згадані у твоєму листі, і ще багато інших, а от коні там не водяться. Але й коні у них є, бо їх вони спроваджують з Хін.

— Що ж то за країна така, ці Хіни?

— Країна, звідки привозять шовкопрядів.

— Шовкопрядів? Що ж це таке?

— У Хінах водяться такі маленькі яєчка, їх кладуть за пазуху жінкам, і під впливом тепла з них народжуються маленькі хробачки. їх кладуть на листя шовковичного дерева, яким вони живляться. Вирісши, вони прядуть зі свого тіла шовк й огортаються ним, немов саваном. Тоді вони стають чудовими барвистими метеликами, які розбивають цей кокон. Перед тим, як вилетіти, самці проникають ззаду в самиць, й обоє вони живуть без поживи теплом своїх обіймів аж до самої смерті, а самиця висиджує яйця і помирає.

— Ну хіба можна довіряти чоловікові, який запевняє, буцімто шовк виробляють черви, — казав Бавдоліно Никиті. — Він шпигував для свого василевса, але на пошуки Володаря Індій вирушив би й за Фрідріхові гроші. Якби він цього домігся, ми б тільки його й бачили. Проте натяки на мапу Козьми хвилювали мені душу. Мапа ця стала для мене мов Вифлеємська зірка, тільки що показувала вона в протилежний бік. Вона мала вказати мені, як пройти шляхом Волхвів у зворотному напрямі. Тому, вважаючи себе хитрішим від нього, я вирішив, що буду весь час підливати йому вина, спонукуючи до надмірностей, щоб заморочити йому голову і розв'язати язика.

— А натомість?

— А натомість хитрішим виявився він. Назавтра він зник, і хтось з його побратимів сказав мені, що він вернувся у Царгород. Мені він залишив прощальну записку. У ній говорилося: «Як риба помирає на суші, так і монахи, що забарились поза келією, вичерпують снагу свого єднання з Богом. У дні ці гріх геть висушив мене, тож дозволь мені віднайти свіжість джерела».

— Може, так воно й було.

— Зовсім ні. Він просто знайшов спосіб надоїти золота зі свого василевса. Мені на шкоду.

У липні наступного року Фрідріх прибув до Венеції — на морі від Равенни до Кйоджі його супроводжував син дожа. Він одразу пішов до церкви Святого Миколая на Лідо, а в неділю, 24 числа, на площі Святого Марка припав до ніг Александра. Той підвів і обняв його з показною теплотою, а всі навколо співали «Те Deum». To справді був тріумф, хоч незрозуміло було, для котрого з них. У кожному разі війна, яка тривала вісімнадцять років, скінчилася, і в ті самі дні імператор підписав перемир'я на шість років з містами ломбардської ліги. Фрідріх був такий задоволений, що вирішив побути ще місяць у Венеції.

Якось серпневого ранку Християн з Буха послав за Бавдоліном з друзями, повів їх до імператора, а коли вони постали перед Фрідріхом, драматичним жестом простягнув йому пергамен, обвішаний печатями:

— Ось лист Пресвітера Йоана, — мовив він, — він дійшов до мене конфіденційними шляхами з візантійського двору.

— Лист? — вигукнув Фрідріх. — Але ж ми його ще не надсилали!

— І справді, це не наш лист, а інший. Адресований він не тобі, а василевсові Мануїлу. В усьому іншому він такий же, як і наш.

— Значить, цей Пресвітер Йоан спочатку пропонує союз мені, а тоді ромеям? — впав у гнів Фрідріх.

Бавдоліно був ошелешений, бо добре знав, що був тільки один лист Пресвітера і що написав його він. Якщо Пресвітер існував, то міг написати іншого листа, але не того самого. Він попросив, щоб йому дали роздивитися документ, і, поспіхом проглянувши його, сказав:

— Він не зовсім такий самий, є деякі різниці. Отче мій, якщо дозволиш, я б хотів переглянути його краще.

Він з друзями пішов, і вони разом безліч разів читали й перечитували цього листа. Насамперед, він теж був написаний латиною. Дивна річ, зауважив Раббі Соломон, адже ж Пресвітер писав його грецькому василевсу. І справді, починався він так:

«Presbyter Johannes, силою і владою Бога і Господа Нашого Ісуса Христа пан над тими, хто панує, Мануїлові, правителеві ромеїв, зичить здоров 'я і невичерпних Божих благословень».

— Ще одна дивна річ, — сказав Бавдоліно, — він зве Мануїла правителем ромеїв, а не василевсом. Отже, його напевно не писав грек з імперського середовища. Його написав хтось, хто не визнає прав Мануїла.

— А отже, — дійшов висновку Поет, — написав його правдивий Пресвітер Йоан, який сам вважає себе dominus dominantium.

— Читаймо далі, — сказав Бавдоліно, — і я покажу вам, яких слів і фраз нема в нашому листі.

«Сповіщено було величності нашій, що високо шануєш ти нашу досконалість і що дійшла до тебе вість про нашу велич. Але дізнались ми від нашого апокризарія, що хотів ти надіслати нам щось приємне й відрадне, на втіху нашому милосердю. Як людина, я охоче прийму дар, і через свого апокризарія передаю тобі цей знак зі свого боку, бажаючи знати, чи дотримуєшся ти, так як ми, правдивої віри і чи в усьому і для всього віруєш в Господа Нашого Ісуса Христа. Я визнаю себе людиною, а от тебе graeculi твої вважають богом, хоч ми добре знаємо, що ти смертний і не уникнеш людського тління. Щедрість наша не має меж:, і якщо тобі потрібне щось, що може принести тобі втіху, дай нам знати, чи то знаком нашому апокризарієві, чи то свідченням твоєї прихильності».

— Тут занадто вже багато дивних речей, — мовив Раббі Соломон, — з одного боку, він зі зневагою й обуренням говорить про василевса і його graeculi, мало не обкидаючи їх образами, а з другого боку, вживає такі слова, як апокризарій, яке здається мені грецьким.

— Воно означає саме посла, — сказав Бавдоліно. — Але послухайте сюди: там, де ми говорили, що за столом Пресвітера сидять митрополит Самаркандський і протоієрей Сузький, тут пише про protopapaten Sarmagantinum та archiprotopapaten de Susis.[109] I ще — серед дивовиж царства згадується трава, звана assidios, яка проганяє злих духів. Ще три грецькі слова.

— Отже, — сказав Поет, — лист цей написав грек, який, одначе, препогано ставиться до греків. Не розумію.

Тим часом пергамен узяв у руки Абдул:

— Є ще дещо: те місце, де ми згадували про збір врожаю перцю, доповнено іншими деталями. А тут додано, що коней в царстві Йоана мало. А де ми тільки згадали про саламандр, говориться, що це такі хробаки, які огортаються плівкою, подібно до хробаків-шовкопрядів, а тоді палацові служниці миють цю плівку і шиють з неї одяг та царські шати, які перуться тільки в сильному вогні.

— Що-що? — стривожено спитав Бавдоліно.

— І врешті, — провадив далі Абдул, — у переліку створінь, які живуть в тому царстві, поміж рогатими людьми, фавнами, сатирами, пігмеями, песиголовцями трапляються також метаґаллінарії, камететерни та тинсирети — істоти, про яких ми й словом не прохопилися.

— Пресвята Богородице! — вигукнув Бавдоліно. — Але ж історію про хробаків розповідав мені Зосима! І саме Зосима сказав мені, що, за словами Козьми Індикоплова, в Індії коні не водяться! І той же Зосима говорив мені про метаґаллінарій і всіх тих інших тварин! Скурвий син, мішок з лайном, брехун, злодій, лицемір, шахрай, дурисвіт, зрадник, чужоложець, ненажера, легкодух, розпусник, зіпака, єретик, галабурдник, вбивця і розбишака, блюзнірець, содоміт, лихвар, святокупець, чорнокнижник, сіяч розбрату, гендляр!