— Володарю, — мовив він, — Кіпр надто далеко, а флотові твоєму доведеться вийти з Пропонтиди і вирушити туди, де розташувалося тепер військо короля Сицилії. Але якщо ти не можеш піти проти Ісаака, то й він не може піти проти тебе. Я б думав тут не про Комнина, а радше про Ісаака Ангела, бо він тут, у місті, і ти добре знаєш, який ти йому осоружний.

— Стефане, — зневажливо засміявся Андроник, — хочеш, щоб я хвилювався через Ісаака Ангела? Як ти можеш подумати, що той немічний опецьок, той нездара і тюхтій може бути для мене загрозою? Овва, Зосимо, — сердито сказав він некромантові, — вода ця разом з головою говорять мені або про того, хто занадто далеко, або про того, хто занадто дурний! Навіщо тобі очі, якщо ти не вмієш відчитати нічого путнього в цьому горшку із сечею?

Зосима зрозумів, що йому ось-ось виколють очі, але, на його щастя, утрутився той Стефан, який озвався був раніше. З насолоди, яку явно справляло йому передчуття нових злочинів, Бавдоліно зрозумів, що був то Стефан Агіохристофорит, злий геній Андроника — той самий, що задушив і обезголовив малого Алексія.

— Володарю, не зневажай пророцтв. Ти ж бачив, що на обличчі хлопця з'явилися знаки, яких там не було, коли він був живий. Може, Ісаак Ангел і слабодух, та він ненавидить тебе. Ще більші слабодухи й нікчеми, ніж він, вчиняли замах на життя таких же великих і сміливих людей, як ти, якщо тільки такі були… Дай свою згоду, і цієї ж ночі я піду схопити Ангела, власними руками вирву йому очі, а тоді повішу на колоні його власного палацу. Народові скажемо, що ти дістав послання з неба. Краще відразу усунути когось, хто ще не становить для тебе загрози, ніж залишити його живим, а тоді одного дня він стане для тебе небезпечним. Удармо першими.

— Намагаєшся використати мене для помсти за якусь свою уразу, — сказав василевс, — але цілком може бути, що, чинячи зло, ти допоможеш і добру. Позбав мене від Ісаака. Мені тільки шкода… — і він глянув на Зосиму так, що той весь аж затрясся, — що коли Ісаак помре, ми так ніколи й не дізнаємося, чи справді він хотів нашкодити мені, а отже чи монах цей сказав мені правду. Але він, зрештою, вселив у мене слушну підозру, а підозрюючи лихе, майже завжди маєш рацію. Стефане, ми мусимо виразити йому нашу вдячність. Подбай про те, щоб він дістав те, що попросить.

Він подав знак двом своїм людям і вийшов, а закам'янілий від страху Зосима почав повільно приходити до себе біля балії.

— Агіохристофорит і справді ненавидів Ісаака Ангела, тому, очевидно, домовився із Зосимою зробити так, щоб той впав у неласку, — сказав Никита. — Але, догоджаючи своїй неприязні, він не зробив для свого володаря нічого доброго, бо ти вже, напевне, знаєш, що це пришвидшило Андроникову згубу.

— Знаю, — мовив Бавдоліно, — але в той вечір мене не так вже й дуже цікавило, що саме там сталося. Мені досить було знати, що Зосима тепер у мене в руках.

Тільки-но кроки царствених відвідувачів затихли, Зосима глибоко зітхнув. Фокус його, фактично, удався. Він потер собі руки, і на обличчі його вималювалася задоволена посмішка; він вийняв голову хлопця з води і поклав її туди, де вона була раніше. Тоді він озирнувся й обвів поглядом цілу крипту, а потім істерично засміявся, підніс руки і заволав: «Василевс у мене в руках! Тепер я вже можу не боятися навіть мертвих!»

Не встиг він це сказати, як друзі наші стали повільно виходити на світло. Іноді адепти магії переконуються, що хоч вони не вірять у диявола, зате диявол вірить у них. Побачивши когорту примар, які насували, немов настав Судний день, той нікчема Зосима повів себе в ту мить напрочуд спонтанно. Не намагаючись приховати свої почування, він зомлів.

Він очуняв, коли Поет покропив його віщувальною водою. Він розплющив очі і за п'ядь від свого носа побачив Бавдоліна — той виглядав страхітливіше від будь-якого духа з того світу. В ту мить Зосима зрозумів, що його чекає не полум'я непевного пекла, а цілком певна і невідклична помста його колишньої жертви.

— Я зробив це заради свого володаря, — поспішив пояснити він, — а зрештою, я зробив послугу й тобі, бо пустив в обіг твій лист краще, ніж ти сам міг би це зробити…

Бавдоліно сказав:

— Зосимо, не май мені цього за зле, але якби я послухався того, що наказує мені Господь, я мав би порвати тобі зад. Та це коштуватиме мені забагато труда, тому, як бачиш, я стримуюся. — І він вліпив йому такого ляща, що в того аж голова двічі обернулася навколо своєї осі.

— Я людина василевса, якщо ви торкнетеся хоч волоска моєї бороди, присягаюсь, що…

Поет схопив його за чуприну, наблизив лице до полум'я, яке ще палало круг балії, і Зосимова борода задиміла.

— Ви збожеволіли! — заволав Зосима, намагаючись вивільнитися з обіймів Абдула і Кіота, які міцно тримали його, заломивши руки за спину. А Бавдоліно потиличником примусив його пірнути сторчголов у балію, погасивши таким чином пожежу в його бороді, і не давав йому підвестися, аж поки того нікчему не стала непокоїти радше вода, ніж вогонь, і що більше він непокоївся, то більше тією водою захлинався.

— Бульки, які ти пускаєш, — спокійнісінько мовив Бавдоліно, витягаючи його за волосся, — пророкують, що цієї ночі ти помреш, причому не з підсмаленою бородою, а з підсмаженими п'ятами.

— Бавдоліно, — схлипував Зосима, виштовхуючи із себе воду, — Бавдоліно, ми ж завжди можемо домовитися… Дай мені відкашлятися, прошу тебе, я ж не втечу, що ви хочете зробити, вас так багато проти мене одного, де ваше милосердя? Послухай, Бавдоліно, я знаю — ти хочеш помститися мені за ту хвилину слабкості, ти хочеш дістатися до земель того твого Пресвітера Йоана, а я казав тобі, що в мене є правильна мапа, яка може привести туди. Якщо закидати землею вогонь на шляху, він погасне.

— Що ти маєш на увазі, харцизнику? Облиш свої сентенції!

— Це значить, що якщо ти мене вб'єш, то мапи ніколи не побачиш. Рибини, пустуючи у воді, часто вистрибують з неї, виходячи за межі своєї природної стихії. Я можу далеко завести тебе. Домовмося, як чесні люди. Ти відпустиш мене, а я заведу тебе туди, де можна знайти малу Козьми Індикоплова. Моє життя за царство Пресвітера Йоана. Тобі не здається, що це вигідний торг?

— Я б волів тебе вколошкати, — мовив Бавдоліно, — але ти потрібен мені живим, щоб здобути мапу.

— А потім?

— А потім ми добре тебе зв'яжемо і загорнемо в килим, поки не знайдемо надійний корабель, який вивезе нас далеко звідси, і лиш тоді розгорнемо килим, бо якщо ми відпустимо тебе відразу, ти пошлеш за нами навздогін усіх найманих убивць цього міста.

— А розгорнете ви його у воді…

— Облиш, ми не вбивці. Якби я хотів потім тебе вбити, я б тут не частував тебе ляпасами. Бо тепер я хочу відвести душу, добре відлупцювавши тебе, і обмежусь тільки цим. — 1 він спокійно взявся давати йому ляпаси, один за другим, кожною рукою по черзі, одним ударом відкидаючи його голову ліворуч, наступним — праворуч; двічі він ударив його навідліг цілою долонею, двічі з плеча, двічі тильним боком долоні, двічі ребром, потім двічі кулаком, аж поки Зосимова мармиза не стала бузковою, а Бавдоліно мало не вивихнув кисті. Тоді він сказав: — Тепер уже боляче мені, тому цього вже досить. Ходімо шукати мапу.

Кіот з Абдулом потягли Зосиму, тримаючи попід пахви, бо той вже на ногах не тримався і міг лиш вказувати шлях тремтячим пальцем, шепочучи: «Монах, який сумирно терпить зневаги, — немов рослина, яку щоденно підливають».

Бавдоліно сказав Поетові:

— Колись Зосима навчив мене, що гнів збурює і непокоїть душу більше, ніж будь-яка інша пристрасть, але буває він і помічний для душі. Адже коли ми спокійно спрямовуємо його проти нечестивців і грішників, щоб спасти їх або збити з пантелику, це сповнює душу лагідністю, бо ми непомильно простуємо до праведності.

А Раббі Соломон прокоментував:

— Як каже Талмуд, бувають покари, які змивають з людини всяке беззаконня.

Монастир Катабата був зруйнований, і всі вважали його безлюдним місцем, але на рівні ґрунту було ще кілька келій, а колишня бібліотека, тепер без книжок, стала чимось на кшталт трапезної. Тут жив Зосима із двома-трьома приспішниками, і Бог один знає, в чому полягали їхні чернечі практики. Коли Бавдоліно і його друзі виринули зі своїм бранцем на поверхню, його приспішники спали, але, як стало ясно наступного ранку, їхні оргії так забили їм памороки, що жодної небезпеки вони не становили. Було вирішено, що краще буде спати в бібліотеці. Зосимі снилися неспокійні сни; він спав на землі між Кіотом і Абдулом, які стали його янголами-хранителями.