Генерал-полковник тепло привітався з Криловим і сказав розкотистим баском:

— Я у вас сьогодні, полковнику, за повитуху, приймаю вашого акустичного первістка! — Він знайомим жестом провів долонею по виголеній голові і, кинувши лукавий погляд з-під темних, кошлатих брів, задоволений своїм жартом, увійшов до залу.

Андрій Дмитрович піднявся на трибуну. Перед ним були товариші по інституту, генерали і полковники, керівні працівники міністерства, вкриті сивиною прославлені герої Сталінграда, учасники артилерійського штурму Берліна.

Крилов відчув, як хвилювання, що охопило його зранку, стихло, думка ставала ясною і стереоскопічно об’ємною. Він глянув на конспект свого виступу і рішуче сховав його в кишеню.

— У наказі міністра, — почав Крилов, — написано: «Провести випробування нової зенітної гармати члена-кореспондента Академії наук полковника Крилова». Я вважаю, що приписувати мені заслугу створення нової гармати було б неправильно. На мою долю лише випала честь об’єднати і спрямувати творчі зусилля великого колективу вчених і конструкторів нашого інституту. Мабуть, ніколи ще над створенням нової гармати не працювало стільки різних спеціалістів. Крім того, сама думка про створення могутньої акустичної зброї не нова — ще в другому тисячолітті до нашої ери, як твердить біблійний міф, неприступні стіни Ієрихона повалилися від звуку труб його завойовників.

Утвердження пріоритету в створенні акустичної зброї за біблійним міфом викликало в аудиторії сміх: тут уміли цінувати і гостре слово і доречний жарт.

— Ми назвали нашу нову гармату «РЗ-1», — говорив далі Крилов. — «Резонансна зенітна перша». Я тут лише коротко викладу принцип дії гармати, потім на полігоні ви зможете переконатись у реальній потужності нової оборонної зброї. За основними конструктивними ознаками «РЗ-1» значно відрізняється від звичайної гармати, прийнятої на озброєння частинами ППО нашої армії. Конструкторам «РЗ-1» у зв’язку із збільшеною до тисячі шестисот метрів на секунду початковою швидкістю снаряда довелося подовжити ствол, посилити замкову і амортизаційну частину гармати. Але найістотнішим елементом «РЗ-1» є снаряд, який викликає під час вибуху серію могутніх акустичних імпульсів, що блискавично йдуть один за одним. Якщо взяти до уваги, що на висоті п’ятнадцять тисяч метрів тиск атмосфери падає майже в шість разів, то зрозуміло, наскільки складне технічне розв’язання цього завдання. Колектив учених, конструкторів та інженерів створив такий снаряд, який із швидкістю, що перевищує швидкість реактивного літака, наздоганяє ціль і створює у сфері радіусом до шестисот метрів серію акустичних імпульсів небувалої потужності, — від них літаки противника розвалюватимуться на частини.

Розповідаючи про основні труднощі, що постали перед конструкторами нової гармати, Крилов через широке вікно аудиторії спостерігав, як гусеничний тягач вивіз на центральну частину полігона вкриту брезентом «РЗ-1», а обслуга, знявши брезент, готувала гармату до бойового випробування: діловито підтягувала кабель і підключала його до приймальних приладів гармати.

— Щоб завдати противникові резонансної поразки у повітрі, — вів далі Крилов, — потрібен якнайточніший збіг частоти акустичних імпульсів при розриві снаряда з частотою вібрації площин літака. Визначення частоти коливання життєво важливих площин літака противника виявилося нелегким завданням. Конструктори розв’язали його, створивши «ДАВЛ» — «Дистанційні аналізатори вібрації літака». Висунувши «ДАВЛ» на відстань до двадцяти кілометрів від батареї, ми своєчасно одержуємо на «РЗ-1» дані про частоту коливань несучих площин, чітко виділені з цілого комплексу інших вібрацій, випромінюваних літаком. Таким чином, одночасно з дистанційним запальником автоматично встановлюється і резонансне кільце снаряда, що визначає число і частоту акустичних імпульсів при розриві.

Закінчивши свій виступ, полковник Крилов запропонував присутнім пройти на полігон. Після повторної перевірки спеціальних перепусток на контрольно-пропускному пункті комісія міністерства і командний склад зайняли свої місця.

Для того щоб створити умови, близькі до бойової обстановки, запуск керованих по радіо реактивних літаків був несподіваним для «ДАВЛ». Починаючи з дванадцяти годин тридцяти хвилин, час запуску цих літаків визначався самостійно командирами злітних площадок.

Озброєні оптичними приладами і секундомірами, члени комісії в напруженому чеканні не відчували холоду, хоч мороз дужчав. У тиші було чути, як потріскували запорошені снігом дерева, крони яких виднілися за високим парканом полігона. В морозному повітрі дзвінко лунало гавкання сторожових собак і скрип снігу під ногами вартових.

Глибоко засунувши руки в кишені шинелі, Крилов з хвилюванням стиснув змерзлі пальці. Він бачив, як у нетерплячому чеканні генерал-полковник Чепрунов нервово ламав затиснуту в долоні коробку сірників. Потім, клацнувши портсигаром, він запропонував Крилову цигарку.

Минуло немало часу, поки перший сигнал надійшов на прилади гармати. Члени комісії включили секундоміри. Суміщуючи нульові риски шкал з покажчиками стрілок, обертаючи маховики поворотного і підйомного механізмів, номери обслуги швидко наводили гармату. Пролунав постріл. Із стола секретаря комісії пружною хвилею повітря зірвало аркуші паперів. Сніг з сусідніх дерев злетів і розсипався алмазними бризками. І тільки через деякий час, десь дуже високо, далеко за межами видимості, почувся свист реактивного літака і майже одночасно — гуркіт тривалого вибуху.

Секундоміри зупинені. З моменту одержання першого сигналу від «ПУАЗО» і «ДАВЛ» до пострілу гармати минула сорок одна секунда.

Увага всіх знову зосередилась на небі, де ледве видимою крапкою, що наближалася до землі, на парашуті спускався невеликий прямокутний ящик з опечатаними контрольно-вимірювальними приладами, які містилися в реактивному літаку.

«У ціль влучили!» подумав Крилов, зняв папаху і обтер спітніле чоло. Тільки тепер він помітив у своїй руці цигарку, яка ще не встигла погаснути.

Генерал-полковник відсунув од себе бінокулярний шукач, через який він стежив за парашутом, і, розуміюче глянувши на Крилова, сказав:

— Цей постріл вартий виграної битви. Віддаю належне вашій скромності, Андрію Дмитровичу, і поздоровляю у вашій особі весь творчий колектив інституту з великою перемогою!

Опівдні ясного, морозного дня великий сріблястий моноплан, посаджений рукою досвідченого пілота, підрулив до головної доріжки Внуковського аеропорту і зупинився. Мотори, зробивши останні оберти й дзвінко вистріливши, стихли. До дверей подали трап. Бортмеханік перевірив його міцність і, відступивши, дав дорогу пасажирам.

Літаком прибули комерсанти, представники крупних торговельних фірм Заходу і Латинської Америки. Зустрінуті працівниками Міністерства зовнішньої торгівлі, представниками преси і співвітчизниками з посольств, гості пройшли до автомобілів і вирушили до Москви.

Мехія Гонзалес не був нащадком іспанської землевласницької аристократії. Він не був креолом, тим більш метисом. Типовий англосакс, Гонзалес прибув у країну Рад як молодший компаньйон торговельної фірми Гондурас Фрут компані, щоб запропонувати «найкращі в світі» банани Гондурасу. Мехії Гонзалесу був приготований номер у готелі «Національ».

Відпочивши з дороги, комерсант подзвонив і через перекладача замовив обід на дві персони. Запрошений на обід Уільям Едмонсон, кореспондент газети «Марсонвіль Стар», з’явився вчасно. Після обіду вони разом вийшли на вулицю. В руках журналіста був чималий прямокутний пакунок.

Жваво розмовляючи, вони дійшли до площі Революції. Тут Гонзалес попрощався з Едмонсоном, узяв таксі, дав шоферові адресу і вже через якихось десять хвилин, відпустивши машину біля Самотечної площі, піднявся Троїцьким провулком і швидко знайшов потрібний йому номер — старий дерев’яний будинок на кам’яному фундаменті. Відрахувавши скрипучі східці, Гонзалес пошарив рукою по стіні, намацав ручку, впевнено, не постукавши, відчинив товсті, оббиті повстю і клейонкою двері.