Я, звичайний мислячий марсонвілець, говорю вам: дорогі друзі, Роггльс це ще не Марсонвіль, це навіть не частина Марсонвіля!

30

У БУНКЕРІ

На Балтиці декілька днів стояли люті морози. Таллінську бухту скувало льодом. І навіть золотисті пляжі Піриті покрило крижаною кіркою. З ночі погода змінилася. Тепла течія Саргасова моря принесло туман. У щільний білястий серпанок сховався пагорб Тоомпса, Вишегородський замок, вежа «Кік-ін-де-кек» і навіть гостроверхі дахи Великої Гільдії і Ратуші приховало туманом.

Тільки велика майстерність пілота і бездоганна авіаційна техніка дозволили в таку погоду приземлитися літаку на Таллінському аеродромі. З літака вийшов капітан Гаєв і попрямував до «Победи», що очікувала його.

За годину на пероні Таллінського вокзалу капітан Гаєв зустрічав ленінградський потяг.

Повільно, даючи часті гудки, підійшов потяг до перону. Була шоста година ранку. Пасажири, вийшовши з вагонів, немов розчинилися в густому тумані.

Не без зусиль розшукавши транзитний зал, Роггльс попрямував до довідкового кіоску і зайняв чергу. Опинившись біля віконця, Роггльс запитав:

— Коли йде потяг на Віртсу?

— Вузькоколійна залізниця. Потяг номер сімдесят сім. Відправлення в нуль двадцять. Прибуває у Віртсу в шість сорок ранку, — швидко і точно відповів йому агент довідкового бюро.

— Через вісімнадцять годин?! — з досадою вигукнув Роггльс.

— Цілком вірно. Поки оглянете історичні пам’ятники естонської архітектури. Споруди другої половини тринадцятого століття! Екскурсійне бюро — другі двері наліво.

— Біс би вас побрав з вашими пам’ятниками! — вилаявся Роггльс і швидко вийшов із залу.

Гаєв вибіг на вокзальну площу, кинувся спочатку в один бік, потім в інший і, вже абсолютно не орієнтуючись в густому тумані, пішов на звуки голосів, що ледве долітали до нього. Він чув, як хлопнули дверці автомобіля, завурчав мотор і машина, трохи не збивши його з ніг, промайнула мимо. На задньому сидінні він упізнав Роггльса.

Водій таксі, коли Гаєв звернувся до нього з проханням відвезти його у Віртсу, сказав:

— Можна подумати, що Віртсу це Москва. Усі прагнуть у Віртсу! Усім потрібно терміново у Віртсу! Громадянин зараз заплатив лівакові п’ятсот рублів, щоб він відвіз його у Віртсу. Дайте мені тисячу рублів, я не поїду у Віртсу! Дорога — погань! Туман.

Гаєв попрямував до підполковника Ернескаса. За годину до прибуття ленінградського потягу Каширін подзвонив додому Ернескасу, тому в такий ранній час Гаєв застав підполковника на місці. А через півгодини, на м’якому сидіння дрезини, стомлений напругою цієї ночі, Гаєв задрімав. Посилаючи в туман тривожні звуки сирени, автодрезина швидко відносила його на південний захід, до північного берега Ризької затоки, у Віртсу.

Коли автодрезину подали на запасні шляхи і, маневруючи, вона загуркала на стрілках, Гаєв прокинувся. Тригодинний сон освіжив його. Подивившись на годинник, він запитав водія:

— Ми їхали три години десять хвилин?

— Точно, — відповів водій.

— А скільки треба часу, щоб проїхати у Віртсу на автомашині?

— При такому тумані годин п’ять, не менше.

«Якщо припустити, що Роггльс виїхав з Талліна на годину раніше, то і тоді ми випередили його хвилин на сорок», — подумав Гаєв і відправився в невеликий ресторан на набережній, де Ернескас рекомендував йому поснідати.

Сидячи в далекому кутку ресторану, за величезною діжею олеандра, і спостерігаючи людей, що входять в зал, Гаєв снідав.

«Прямий і зручний потяг на Таллін йшов з Москви в десять сорок ранку. З прибуттям цього поїзда був узгоджений розпис руху вузькоколійки на Віртсу, — міркував Гаєв. — Чому ж Роггльс вирішив не чекати ранку, а виїхав експресом на Ленінград? Виходить, ми десь помилилися. Роггльс довідався про свій провал і вирішив тікати, не чекаючи ранку. Роггльс не схожий на людину, що роздумує над своїм маршрутом, він чудово знає мету, до якої прагне. Віртсу — маленьке місто, де всі знають одне одного і кожна нова людина викликає цікавість. Чого Роггльс так поспішає у Віртсу? Ясно, що він пробирається на захід.

Якщо це так, то який його дальший шлях? На пороні через Суур-Вяйн на острів Муху, потім автомобілем по дамбі на острів Саарема і…»

Перервавши свої міркування, Гаєв розплатився, вийшов з ресторану і пішов до набережної.

Порон на Муху вже відійшов, його рух був зв’язаний з прибуттям поїзда вузькоколійки.

«Розуміється, Роггльс, не діждавшись у Талліні ранку, щоб виїхати вузькоколійкою у Віртсу, не чекатиме наступного порона на Муху». Зробивши такий висновок, Гаєв пішов розшукувати хазяїна рибальського бота, що стояв на причалі біля помосту набережної.

Це був бухгалтер з рибальського колгоспу острова Муху. Гаєв знайшов його в тому самому ресторанчику, де недавно снідав сам. Бухгалтер приїжджав у банк оформляти грошові документи і поспішав до дванадцяти годин повернутись у колгосп.

Роздумувати було ніколи. Якщо його розрахунки правильні — не біда, що він опиниться на острові раніше за Роггльса. Прийнявши це рішення, капітан дав телеграму полковникові Каширіну і поспішив на берег.

Плавання було недовгим, і Гаєв зійшов на берег Муху, найменшого острівка Моонзундського архіпелагу. Автобус після прибуття порома відійшов. На Саарема можна було потрапити або в допотопній машині «Лавро-Клемер», або на дрожках, в які була запряжена дистрофічна ряба конячина. Цей вид транспорту був продуктом приватнокапіталістичної ініціативи двох заповзятливих островитян.

Віддаючи перевагу автомобілеві, Гаєв домовився з шофером, одвів машину за гостроверхі будиночки і, запасаючись терпінням, приготувався чекати.

Чекати довелося довго, але коли його вже починали брати сумніви, в напрямку на Саарема до дамби виїхав грузовик, навантажений порожніми бочками. Поруч з водієм сидів Роггльс.

Виждавши деякий час, Гаєв дав знак шоферові, і вони виїхали за грузовиком, який мчав дуже швидко. Старенький «Лавро-Клемер» ледве встигав. Чхаючи і кашляючи, нещадно димлячи, загрожуючи на кожному повороті розвалитися, автомобіль відставав од грузовика все більше й більше і, нарешті, вони перестали його бачити.

Доводилося зупинятись біля населених пунктів, розпитувати і, тільки переконавшись у тому, що вони йдуть по сліду грузовика, продовжувати цю рисковану гонитву в тумані.

Біля Кінгісеппа вони наздогнали грузовик, — але Роггльса в кабіні уже не було. Проїхавши до готелю, Гаєв розплатився з шофером і взяв собі номер.

У тумані, який з усіх боків окутав місто, розшукувати Роггльса було б щонайменше безглуздо. Наміри Роггльса були ясні, і Гаєву не лишалось нічого іншого, як повідомити про це прикордонників Саарема.

Тим часом Роггльс вийшов на берег і вздовж земляного валу, який оточував старий замок, дрібноліссям пройшов у напрямку до мису і зупинився біля маленького будиночка, складеного з сірого вапняку і вкритого побурілим очеретом. З будинку вийшов високий парубок у зюйдвестці, теплому бушлаті і високих чоботях. Побачивши Роггльса, парубок вичікуюче зупинився.

— Мені потрібен Сякка… — вдивляючись у парубка, сказав Роггльс.

— Я Сякка. Ерік Сякка, — відповів парубок, з цікавістю розглядаючи гостя.

— Мені потрібен старий Сякка, Яан Сякка, — поправився Роггльс.

— Це мій батько. Пройдіть у ліву половину. Тільки він… — почав було Ерік і спинився.

— Що він?

Ерік Сякка, махнувши рукою і нічого не сказавши, швидко пішов до міста.

Коли Ерік зник у дрібноліссі, Роггльс відчинив двері ліворуч і ввійшов у кімнату. Тьмяне світло, проникаючи через підсліпувате віконце, грало скупими бліками на великому розп’ятті в правому кутку. Неохайний старик, небритий і непричесаний, лагодив рибальську сіть. Підвівши свої невиразні олов’яні очі на прибулого, він мовчки ждав.

— Іоуду тьооле! — привітав його Роггльс.

— Іоуду тьооле, — мов луна, відповів старик.

— Мені потрібен Яан Сякка.

— Кому потрібен старий Сякка? — байдуже спитав Яан.