Після цього постскриптуму був іще один, сповнений таких самих жалощів та велемовних заклинань, а крім того, до листа додавалась довідка лікаря, досить похмура. Я не буду наводити її. Мені не годиться оповідати докладно про всі неприємності, які випали на долю Джіма, що на довершення всього впав у відчай і захворів. Яке враження все це справило на мене, здогадатися неважко. Прочитавши всі листи, я спрагло вдихнув свіжого повітря і втупився в яскраві вогні Гонолулу. На якусь мить мені здалося, що це повний крах, та незабаром я відчув раптовий приплив енергії. На Джіма надії більше не було, я мав усе вирішувати самостійно й діяти на свій власний розсуд.

Та одна річ — сказати, й зовсім інша — зробити. Мене переповнював майже материнський жаль до мого нещасного друга, його відчай гнітив мене. Я пригадував, який він був діяльний та непогамовний, і з болем усвідомлював, як перемололо його нещастя; тож я не мав сили відмовити йому, але не мав як виконати його прохання. Спогад про мого батька, що так само несподівано збанкрутував, хоч напередодні мав не менш нежданий успіх; страх перед законом, що аж обвіяв мене тюремним холодом та задзвенів у вухах кайданами, — все це штовхало мене в один бік, а вмовляння мого друга — в інший. Та навіть у ті хвилини вагань я твердо знав: раз обравши шлях, я піду ним до кінця.

Тоді я згадав, що мав на борту друга, і, спустившись в каюту, сказав гостям:

— Панове! Я прошу у вас ще кілька хвилин, хоч, боюсь, вони видадуться вам довгими, бо я позбавлю вас співрозмовника. Мені конче треба поговорити з капітаном Нейрсом.

Обидва контрабандисти миттю скочили зі своїх стільців, заявивши, що справа не жде, вони вже досить ризикували, і коли я не візьмуся до неї негайно, вони повернуться на берег.

— Як хочете, панове, — не перечив я, — тим паче, що я вас розумію. Я ще не певен, чи зможу запропонувати вам саме те, що вас цікавить. А якщо й запропоную, то перш за все треба вирішити чимало питань, однак дозвольте запевнити: не в моєму звичаї діяти під дулом пістолета.

— О, містере Додд, повірте, ми не маємо наміру силувати вас! — сказав Фаулер. — Але зважте й на наше становище — воно справді небезпечне. Адже не лише ми бачили вашу шхуну, коли вона обходила Вайманоло.

— Містере Фаулер, але ж і я сам народився не вчора, — зауважив я. — І я хотів би все-таки висловити свою думку. Можливо, я помиляюсь, але ви не переконаєте мене. Якби митники мали намір заскочити нас, вони вже були б тут. Іншими словами, хтось використовує свій вплив, і гадаю, я не помилюсь, коли скажу, що ім'я цього благодійника — Фаулер.

Вони обидва голосно розсміялись, і коли я поставив на стіл ще одну пляшку шампанського, подарованого Лонгхерстом Джімові, гості без заперечень відпустили мене з капітаном на палубу.

Я простяг Нейрсові листи, і він швидко їх переглянув.

— А тепер, капітане, — сказав я, — мене цікавить ваша думка: що все це означає?

— Листи підказують, — відповів капітан, — що вам треба повністю покластися на Спіді, — віддати йому всю виручку, а самому тримати язик за зубами. Було б добре, якби ви й мені не показували цих листів, — невесело сказав він. — Гроші з брига плюс виторг за опій складуть чималу суму, і втаїти її…

— Себто, якщо я на це зважуся.

— Саме так. Якщо ви на це зважитесь.

— А які є за і проти?

— По-перше, тюрма. Та навіть якщо ви уникнете її, на душі вам лежатиме камінь. Сума досить значна, й це може накликати чималі прикрощі, та все ж це не настільки великі гроші, щоб бути підставою для виправдання. Людина, що продає своє сумління менше, ніж за шестизначну цифру, падає у власних очах. Принаймні так вважаю я. Заради мільйона ще можна б ризикнути. Та й то — після цього спокійно не спатимеш… А тут іще й цей Спіді! Ви його добре знаєте?

— Та так… — здвигнув я плечима.

— Ну, то він може накивати п'ятами, прихопивши з собою весь капітал, — провадив Нейрс, — а якщо й ні, то вам, либонь, доведеться поїти й годувати його, поки й вашого віку. Для мене це було б занадто. Звісно, вам треба думати й про містера Пінкертона: адже він завжди був вашим добрим другом, він вам допомагав, як міг, еге ж?

— Саме так! — вигукнув я. — Мені важко навіть пояснити вам, в якому я боргу перед ним.

— Оце вже важливо, — мовив капітан. — Якби йшлося тільки про гроші, я сказав би, що це не та сума; проте доводиться поступатися своїми принципами, коли справа стосується друзів — достойних друзів, маю на увазі. Ваш Пінкертон зараз хворий і переляканий на смерть — довідка лікаря не залишає щодо цього жодних сумнівів. Тож уявіть собі, що буде з вами, на разі він помре! Тоді вся відповідальність за втаєну суму впаде на вас. Вам треба певно усвідомити ситуацію, в якій ви опинилися, а вона зводиться ось до чого: «Мій друг Пінкертон може потрапити на той світ, а я можу потрапити в тюрму. Чого я боюсь менше?»

— Не зовсім так, — заперечив я. — Доводиться вибирати між тим, що чесно й що нечесно.

— Не знаю, не знаю, — відповів Нейрс. — Мені здається, ви так не думали, коли бралися за контрабанду опію…

— Маєте слушність, — погодився я, — хоч мені й соромно зізнатись у цьому.

— А проте, — вів далі Нейрс, — ви на відчай душі кинулися в контрабанду опію, і я хоч-не-хоч вислухав чимало нарікань, коли цього товару виявилось без лишку. Чи, може, ви діяли за вказівкою компаньйона? Може, він не бачить великої різниці між утаюванням капіталу й контрабандою?

— Ви вгадали: так воно й є! — вигукнув я. — Та я й сам, хоч і відчуваю різницю, не годен пояснити, в чому вона.

— Це звичайна річ, — повчально мовив Нейрс. — Що кому до вподоби. Але подумайте ось про що: як усе це сприйме ваш друг? Ви відмовляєте йому в послузі, а самі опиняєтесь на коні; ви розчаровуєте його, та ще й мало не намилюєте йому шию. Це вже занадто. Повірте, містере Додд, ніяка дружба такого не витримає. Вам треба або стати на точку зору вашого друга, або ж розірвати із ним стосунки й діяти самостійно.

— Не вірю! — вигукнув я. — Ви не знаєте Джіма!

— Що ж, повірите, — відповів Нейрс. — І ще одне: Пінкертон певен, що ви виручили чималу суму, і в ній — його життя і здоров'я. Та коли поділити цю суму між усіма вашими кредиторами, кожному припаде дріб'язок — хіба що на трамвай… За такі гроші вам і спасибі не скажуть. Адже всі знають, на які витрати ви пішли, щоб добути право обнишпорити цей бриг. І ось, домігшись свого, ви повертаєтесь у Сан-Франціско й виплачуєте своїм кредиторам десять тисяч… нехай навіть двадцять. До того ж вам доведеться відверто зізнатися, що частина цієї суми виручена за контрабанду. А Біллі Фаулер, майте на увазі, ніякої розписки вам не дасть! Тепер погляньте на все це збоку — і ясно, як божий день, що вас запідозрять в утаюванні грошей. Ці десять тисяч — подачка, і всі будуть чудуватися з вашого нахабства. Отже, містере Додд, ваша репутація підмочена остаточно, і тут уже нічим не зарадиш.

— Мабуть, ви мені не повірите, — сказав я, — але я відчуваю неабияку полегкість.

— Ну, тоді ви зроблені на інший копил, ніж я, — відповів Нейрс. — І якщо вже мова зайшла про мене, подумайте про моє становище. Я не завдам вам прикрощів, у вас рясно власних; коли моєму другові загрожує лихо, я заплющу очі й зроблю те, про що він мене просить, але водночас мої судновласники — теж ваші кредитори, а я — їхній представник! Тож мені доведеться дивитися в інший бік, поки утаєна від них сума плистиме на берег у кишенях містера Спіді. Я ніколи не зробив би цього заради містера Джеймса Дж. Блейна, але я залюбки зроблю це для вас, містере Додд, і мені жаль, що я не в змозі зробити для вас щось вагоміше.

— Дякую, капітане, — сказав я, — однак моя воля тверда — я вибираю чесний шлях.

— Гадаю, не моє становище штовхає вас на це? — спитав капітан.

— І воно теж. Сподіваюсь, я не боягуз. Сподіваюсь, задля Джіма я наважився б украсти, але ж тут ідеться й про вас, і про Спіді, і ще про декого, і тут уже я не можу врятувати Джіма. Коли ми повернемось у Фріско, я працюватиму на нього, звісно… Може, цього буде недостатньо і він усе-таки помре, а мене замучить сумління, проте іншого шляху нема — я зробив усе, що міг.