Доктор Мелоун зупинилася, відсунула стілець від столу та поворушила пальцями. Її серце калатало так, що вона майже чула його. Усе те, що відбувалося, було неможливим; її освіта, її уявлення про світ та місце в ньому науковця доктора Мелоун волали, що діється щось таке, чого взагалі не може бути. «Усього цього немає! Ти спиш!» — кричав їй власний розум. Але ж на екрані вона бачила свої запитання та відповіді, що їх дав якийсь інший розум! Вона опанувала себе та почала друкувати питання, і знову відповіді з'являлися майже миттєво.

У голові Мері Мелоун загуло. Батьки виховали її в католицькій вірі, навіть більше: як дізналася Ліра, вона колись була черницею. У неї не залишилося анітрохи колишньої віри, але про ангелів вона знала. Святий Августин колись сказав: ««Ангел»— це назва посади, але не природи. Якщо ви шукаєте назву для природи цих істот, скористайтеся словом «дух»; якщо ж вам потрібна назва їхньої посади, то це буде «ангел». Те, чим вони є — дух; те, що вони роблять, вони роблять як ангели». Відчуваючи запаморочення та тремтіння в тілі, вона надрукувала:

Доктор Мелоун здригнулася — вони слухали її думки!

Доктор Мелоун прибрала руки з клавіатури та протерла очі. Коли вона знову подивилася на екран, ті слона й досі були там.

Мері Мелоун відсунула стілець та підвелася, тремтячи. Потім вона притиснула пальці до скронь, відчула, що електроди й досі прикріплені до її шкіри, і машинально їх зняла. Вона могла мати сумнів у тому, що робила досі, й у тому, що й тепер бачила на екрані, але останні півгодини для неї промайнули десь за межею сумнівів і віри. Щось сталося, і вона брала в цьому безпосередню участь.

Вона вимкнула детектор і підсилювач, після чого відповіла на всі запити, що з'являлися на екрані, ввела всі паролі та відформатувала вінчестер комп'ютера, стерши з нього всю інформацію. Потім взяла пристрій сполучення між детектором і підсилювачем, вміщений на спеціальній платі, поклала плату на лаву та розтрощила її своїм каблуком — нічого важкого їй не вдалося відшукати. Далі вона витягла дроти, що з'єднували електромагнітний екран і детектор, відшукала в шафі з документацією креслення відповідної схеми та підпалила його. Либонь, можна розбити щось ще? Вона нічого не могла вдіяти з тим, що Олівер Пейн добре знає програму, але всю спеціальну апаратуру вона геть знищила.

Ще раз оглянувши лабораторію, вона запхнула собі в портфель папери з шухляди, в якій лежало креслення, і наостанку зірвала з дверей плакат з гексаграмами Книги Змін, склала його та сунула в кишеню. Потім вимкнула світло й вийшла.

Охоронець стояв біля підніжжя сходів та розмовляй по своєму мобільному телефону. Коли Мері проходила повз нього, він опустив телефон та мовчки провів її до бокового входу. Коли вона від'їжджала, він усе ще спостерігав за нею крізь скляні двері.

За півгодини по тому Мері Мелоун вже під'їжджала до Сандерленд-авеню. Цієї частини міста вона не знала, тому їй довелося скористатися мапою. До цієї миті нею рухало стримуване збудження, але щойно вона вийшла з машини в темряву передсвітанкових годин та відчула тишу і свіжість ночі, її голова наче почала прояснюватися. А що, як вона просто бачила сон? Що, як вона стала жертвою ретельно спланованого розіграшу?

Що ж, хвилюватися з цього приводу було вже запізно. Мері підняла рюкзак, котрий часто брала з собою в поїздки до Шотландії та Альп, і подумала, що принаймні має деяке уявлення про те, як виживати в дикій природі; в екстремальній ситуації завжди можна буде втекти та загубитися у горах…

«Це просто смішно», — промайнуло в її голові. Але потім вона вийшла з автомобіля, наділа рюкзак, повернула на Банбері-ровд і за кілька сотень кроків вийшла на те місце, де Сандерленд-авеню після перехрестя завертала ліворуч. Мабуть, ще ніколи в житті вона не опинялася в такому дурному становищі.

Проте коли вона побачила за поворотом ті дивовижні, наче намальовані дитячою рукою дерева, на які кілька днів тому звернув увагу Віл, то зрозуміла, що принаймні щось із того, що їй повідомили, було правдою. Під деревами на протилежному боці дороги стояв на траві невеликий квадратний намет з біло-червоного нейлону, схожий на ті, що встановлюють електрики в разі, коли дощ заважає їм працювати. Неподалік стояв білий «Форд-Транзит» без номерів і з затемненими вікнами.

Відкинувши вагання, Мері перетнула дорогу та наблизилася до намету. Коли вона була за декілька метрів від нього, задні дверцята фургона відчинилися, і звідти вийшов полісмен. Без каски він видавався дуже молодим, і світло ліхтаря, простромивши рясне зелене листя, відлискувало на його обличчі.

— Пані, дозвольте поцікавитися, куди ви прямуєте? — спитав він.

— До намету.

— Боюся, вам туди не можна. В мене є наказ нікого туди не пускати.

— От і добре, — відповіла Мері. — Нарешті біля цього місця поставлено охорону! Але я з відділу фізичних досліджень — сер Чарльз Летром наказав мені провести попередній огляд цього об'єкта та подати йому повідомлення. Дуже важливо зробити це тоді, коли навколо немає сторонніх очей — я впевнена, ви розумієте, навіщо це потрібно.

— Так, звичайно, — відповів поліцейський. — Але будь ласка, покажіть мені якісь документи, що посвідчують вашу особу.

— Одну хвилинку, — сказала Мері, скинула з плечей рюкзак та почала порпатися там у пошуках гаманця. Серед речей, котрі вона взяла з шухляди в лабораторії, був і старий читацький квиток на ім'я Олівера Пейна. Вона витратила чверть години на те, щоб наклеїти на нього свою фотографію з паспорта, і тепер сподівалася, що він буде хоча би трохи схожим на справжній документ. Полісмен узяв ламіновану картку та пильно її оглянув.

— Доктор Олівія Пейн, — прочитав він. — Ви часом не знайомі з доктором Мері Мелоун?

— Так, звісно, — відповіла Мері. — Ми працюємо разом.

— А ви не знаєте, де вона наразі?

— Вдома, в ліжку — якщо в неї є бодай крихта здорового глузду. А що таке?

— Наскільки я знаю, відсьогодні вона вже не є вашим співробітником, і в мене є наказ в жодному випадку не дозволяти їй наближуватися до цього місця, а в разі, якщо вона таки спробує це зробити, негайно затримати її. Побачивши жінку, я, цілком природно, подумав, що ви могли бути нею — ви розумієте, що я маю на увазі? Вибачте, що потурбував вас, докторе Пейн.

— О, розумію, — промовила Мері Мелоун. Поліцейський ще раз подивився на квиток.