— Ні, але все буде залежати від ситуації. Той замок знаходиться в якійсь чудній місцині. Там ціле містечко самих вар'ятів… Ми ще ніколи там не бували, але хтось нам розповідав, що краще туди не потрапляти. Хоча Мальва й дослідила, буцім наші предки прийшли колись саме звідти і заселили сміттярку, ми у це мало віримо, адже ми не схожі на вар'ятів, правда?

— Якщо там знаходиться родовий замок Шруботягів, то нічого дивного, що ваші предки прийшли саме звідти.

— Але нам це не подобається. Ще чого доброго звідти знову посунуть до нас якісь диваки. Про них розповідають, що вони жахливо відсталі, некультурні й запущені. Ні, краще триматися на відстані. Ми мусимо плекати свої традиції і наш стиль життя.

У саду аж дзвеніло від щебету птахів, і всі вони були казкових кольорів. Із гущавини листя раз по раз висувалися голівки небачених тваринок, спалахували чиїсь цікаві очі, щось там шаруділо і мотлошилося, наче б хтось підслуховував їхню розмову.

— Ви не сумуйте, — сказала Мотря, — якщо залишитесь у нас, то ми вам скрасимо очікування Мальви. З нами ви не знудитесь.

— Я в цьому й не сумніваюсь.

— Пане Бумблякевич, — звернулась Хівря, — ми тут із Мотрею засперечалися, одружений ви чи парубок?

Обидві тепер просто їли його очима, і від цих поглядів робилося ніяково. Що їм до його минулого?.. Хоча, може, вони мають до нього якийсь спеціальний інтерес? Якісь серйозні наміри? Генеральські доньки!

— Шановні панни… — почав здалеку. — Я б не хотів…

— Одружений! — скрикнула Мотря.

— Тобто, не хотів би отак ні сіло ні впало розкривати вам свою душу…

— Неодружений! — аж підстрибнула Хівря.

— Ми щойно вчора познайомилися, а ви…

— Одружений! — зойкнула Мотря.

— … вже торкаєтеся аж таких інтимних сторін мого приватного життя.

— Неодружений! — втішилася Хівря.

— Ну, коли ви наполягаєте, я відповім…

— Одружений! — закусила вуста Мотря.

— Ні, мої любі. Я парубок за переконанням.

— О-о-о-х! — пролунало радісне зітхання сестер, і на щоках Бумблякевича засвітилося аж два цілунки.

— Але чому така радість? Яке це все має значення?

— Пане Бумблякевич, — почала Хівря.

— Ні, я! Я скажу! — перебила її Мотря.

— Але я вже почала! — вперлася Хівря. — Пане Бумблякевич! Вчора на бенкеті нам відкрилася істина: одна з нас пройнялася до вас чистим і гарячим почуттям. Можливо, це кохання.

— А можна запитати, котра саме?

— О-о, то вам не однаково, котра? — наїжилася Хівря.

— Ну, ви ж самі сказали: «Одна з нас». От мені й цікаво. Це ж цілком природно.

— А от і ні. Ми думали, що ви до нас ставитеся з однаковим чуттям, а виходить, що ви вже когось собі з нас пригледіли, так? — допитувалася Мотря.

— Коли я встиг пригледіти? Якщо щиро, то я від вас обох у захваті. Ви найкращі в світі!

— Прекрасно! У такому випадку, як ви дивитесь на одруження?

Бумблякевич наморщив чоло. Сьогодні він одній уже обіцяв одруження. Що має сказати сестрам? Ха! Та вони, либонь, з нього просто лаха деруть!

— Як я дивлюсь на одруження взагалі, чи на одруження з…?

— 3…? — не зрозуміла Мотря. — З!

— З ким? — уточнила Хівря.

— От я і питаю: одруження з ким?

— Ну-у… скажемо так: із одною з нас, — відповіла Мотря.

— Ага… з одною…

— А ви б хотіли з двома?

— Я не можу збагнути: ви жартуєте чи серйозно?

— Ми зараз ведемо з вами якнайсерйознішу бесіду, — заспокоїла його Хівря. — Тому хочемо знати, як ви ставитеся до шлюбу з… з однією із нас.

— Позитивно, — врешті випалив Бумблякевич.

— Ура! — застрибали дівчата, плескаючи в долоні. — Оце ми якраз і сподівалися почути.

— Ну, і що далі?

— Нічого. Одна з нас готова вийти за вас заміж. І якщо ви не проти, то так і скажіть.

— Я вже сказав.

— Але ж не нам! А нашому татуськові!

Бумблякевич струснув з рукава неіснуючу волосинку, провів долонею по підборіддю і замислився. Усе відбувалося надто швидко. Але що на це все скаже Фрузя? Неодмінно зчинить скандал. Усім роздзвонить, що він липовий герой. Хтозна, чи після такої інформації, «одна з них» не збайдужіє до нареченого. А тоді що? Кому він тоді буде потрібний?

— Ну, пане Бумблякевич, ви щось занадто довго думаєте! — нетерпеливилася Хівря. — Одна із нас готова піти за вами у вогонь і воду, а ви…

— Ага! То ви хочете, щоб я попросив руки однієї із вас, не відаючи, котрої саме?

— Ми вважаємо, що так буде краще. Адже ви до нас ставитесь із однаковим почуттям, так? Отже, для вас це не має особливого значення, з ким саме одружуватися. А ми ще між собою не визначилися. Тому, щоб не гаяти часу, — просіть руки не конкретно, а взагалі. Поки там заручини, те, се, поки весілля, то ми цю дрібницю залагодимо.

— А що, коли ваш батько спитає, чиєї руки я прошу?

— Відкажіть так: «Прошу руки старшої доньки».

— Але ж ви близнючки!

— Так, але одна таки старша. І наш тато ніколи не зможе згадати, хто саме. А зізнатися в цьому йому буде незручно.

— То він може у вашої мами спитати!

— Може, але не спитає. Вони посварилися і не розмовляють. А ми вже постараємося, аби вони не розмовляли якнайдовше.

Бумблякевич відчув, що його приперли до стіни і відступати нікуди. Але що чинити з Фрузею?

— Кохані мої, а чи не закрадалася до ваших ясних голівок така підступна думка, що ви мене більше сприймаєте таким, яким вимріяли, аніж яким я є насправді? І коли настане той час, що одна з вас це зрозуміє, то може все обернутися трагедією.

— Тільки нас не лякайте. Ми все чудово обдумали. Одна з нас готова за вас віддатися. А друга буде вірно чекати доки перша не відчує, що з неї вже досить. І тоді настане черга другої, а перша зможе розслабитися, усе гарненько обмислити і спокійно чекати, коли ж урешті друга теж не запрагне усамітнення. І так буде безконечно. Чим не ідилія?

— Перша кляса. От тільки важко собі уявити реакцію вашого батька. Невже він задовольниться лише одним зятем?

3

І саме в цей момент вистрибнула з-за кущів задихана й зіпріла почвара, в якій ледве вдалося впізнати Транквіліона Пупса.

— Де?! Де вона?! Княгиня! Терміново! Мальва!

— Що таке, пане Пупс? Кого ви шукаєте? — спіймала його за руку Мотря.

— Княгиня… ой, дайте віддихатися… послала… жах, яка спека… мене… поки до вас дістався… до Мальви… весь мокрий… ось ця куперта[74] з листом… де тут у вас ставок?..

— Ви що — хочете купатися?

— Тримайте куперту! Як зіницю ока! — вигукнув Пупс і з розгону шубовснув у ставок.

Мотря покрутила у руках конверта і, прочитавши на ньому ім'я Мальви, сказала:

— Але ви запізнилися. Мальва вже відлетіла.

Пупс труснув головою і випустив з рота струмінь води.

— Я мчав, як одноріг! Я весь у милі, мов жеребець! Я зігнав десять кіля живого смальцю! Ви кажете — відлетіла? На чому?

— На повітряній кулі.

— З ким?

— З паном магістром.

Пупс гулькнув під воду, і якийсь час на поверхню піднімалися самі лише бульбашки.

— Бідолашний Пупс! — зітхнула Хівря. — Ще такого з ним не було, аби він не зумів виконати доручення княгині.

Поет випірнув із води і сумною ходою вибрів на берег.

— Цей лист дуже важливий. Мальва мусить його дістати. Інакше на неї чигає небезпека. Родовий замок Шруботягів захопили злі сили і влаштували монастир, у якому моляться не Богові, а Сатані. Ми отримали це повідомлення достоту перед годиною. Пробували до вас додзвонитися, але ніхто не брав слухавки.

— Яка шкода! — поспівчувала Мотря. — Ми всі були в саду від самого ранку. Навіть снідали тут. Не диво, що ніхто не почув телефону. Що ж тепер чинити?

— Мотре! Я згадала, — вигукнула Хівря. — У нашого татуся є військовий корабель! Ним можна вирушити навздогін Мальві хоч зараз! Я побігла до татка!

Пупс простежив за Хіврею отупілим поглядом і скрушно похитав головою:

— Корабель! Це ви гарно придумали. Не врахована лише одна маленька деталь: я не витримую морської гойданки. Крім того, в мене панічний страх перед морем. Я можу тільки при березі. І щоб без хвиль.

вернуться

74

Куперта — конверт