Підняв на камізельці комір і, як міг, прикрив груди й шию. Тепер можна легенько подзвонити. Довго нічого не було чути. Аж ось за дверима пролунав рідний голосочок:

— Хто там?

— Це я, Манюсю! Твій Дусько!

Двері милостиво розчинилися, і з'явилася розпатлана й заспана мармиза пані Цибулькової:

— Ага! Явився! Де ж це ми пропадали? Де ж це ми загуляли? О-о, та в нас піньжачок пірваний! І сорочечки нема! Страхіття! А що це у нас зі штанцями? Це що за лахмани, га?

Манюся вхопила за руку свій скарб і втягла його в хату. Тут, при світлі, побачила те, що ховали від неї потемки.

— Дуську! Що з тобою сталося?! Де твій благородний живіт? Де твоя гордість?

Цибулька лише розводив руками, але в його голові потихеньку починала народжуватися рятівна ідея.

— Маню, заспокойся. Зараз усе поясню. Зі мною таке сталося! Таке сталося! Я попав у руки гангстерів.

— Що? Не жартуй!

— Я не жартую!

— Не жартуй!

— Я не жартую!

— А що в тебе за пазухою?

— Це… це…

— Дуську, забери руки! Я мушу знати, що в тебе за пазухою!

— Маню, дай мені спокій! Це не твоє діло!

— Не моє діло?! — наїжачилась пані Цибулькова. — Я — мати твоїх дітей — не маю права знати, що в мого чоловіка за пазухою? О горе! Все — я пакую чамайдани і йду геть! Я йду світ за очі з нашими дорогими пупсиками!

— Маню, заспокойся, не торохти… За пазухою в мене міни! От що!

Манюсею пробіг електричний струм — на голові заворушилося волосся й почала випрямлятися хімічна завивка.

— Міни! — зойкнула вона. — Жах! Дуську, не жартуй! У нас діти! Звідки в тебе міни?

— Розумієш… це мафія мені поклала за пазуху міни.

— Але які вони кругленькі! Зовсім, як мої груди! Чого ж ти їх до хати притарабанив?

— Бо торкатися їх не можна, торкнешся — і капут. Розірве на шмаття!

— Боже мій! Не підходь! У нас діти! Хто їх прогодує?

— Та не верещи, як недорізана! Постели мені в кухні і дай щось перекусити, бо я голодний, як… як…

Тут він піймав себе на думці, що голодним є не він, а ця панночка, чиїм тілом він тепер заволодів. Хоча, як по правді, то невідомо ще хто ким заволодів.

— Дуську, де ж твій живіт?

— Манюсю, якби тебе п'ять годин тримали перед націленим револьвером, якби тебе посадили на одну міну, а дві інші кинули за пазуху, та якби за тобою спустили собак та іще й стріляли навздогін, то, Манюсю, сумніваюся, чи твої пишні форми й надалі засталися б такими пишними.

— Бідненький! В тебе стріляли! Тебе на міні тримали!.. А що вона хотіла ця клята мафія?

— О, Маню, це державний секрет… — стишив голос Цибулька, — я тобі ніколи не казав… Але я не просто бухгалтер скромного банку, я аґент нуль-нуль-вісім!

— Що? — бідолашна Манюся пополотніла і схопилася за серце.

— Так. Мені довірено важливу справу. І ось мафія, підіслана розвідкою однієї іноземної держави, хотіла мене примусити видати їй державний секрет.

— О, Дуську! Ти герой! Ти — не видав!

Цибулька гордо підняв голову і випнув груди, забувши, що це вже не просто груди, а досконалі перса.

— Дуську! А чому ці міни не падають? Чому вони тримаються зовсім, як у справжньої дами?

— Егм… Вони прив'язані.

— Жах! Як же ти врятувався?

— Вони мене лишили, а самі пішли вечеряти. От я тихенько і втік.

— Ти ж казав, що сидів на міні!

— Гм… так… дійсно. На міні… Але я встав, а вона, падлюка, не вибухнула.

— Дуську, а ти не пробував одв'язати ці міні? Може, й вони не вибухнуть?

— Ні. Ці точно вибухнуть. Тамта міна була зовсім іншої конструкції… Манюсю, ти даси мені нарешті поїсти?

— Зараз-зараз, мій горобчику.

Манюся, охоплена душевним трепетом, кинулася на кухню. Цибулька накинувся на вечерю зі страшним апетитом, адже організм молодої жінки витрачав чимало енергії, Манюся підперла щоку рукою і любовно стежила за ротом свого чоловіка. Та щойно він скінчив їсти, як вона поквапилася з обіймами:

— Дуську! Ти герой! Дай я тебе поцілую!

— Стоп! — верескнув Цибулька і вистромив перед себе виделку. — Не наближайся! Забула про міни?

Але тут Манюся нарешті помітила іще щось особливе, а саме — ніжні тоненькі пальчики з налакованими нігтиками.

— Дуську! Що з твоїми пальцями?

— Ох, — ковтнув слину Цибулька від переживання, — якби ти знала, як вони мене мучили! Затискали мої пальці в кліщі й витягували.

— А… а чому манікур? Та й не абиякий, а самий модний. Загранишний!

— Яка ж ти наївна. Який же це манікур??? Це ж кров під нігтями запеклась!

— О, який жах! Дуську, мовчи, не говори! Я не засну!

— Так, Манюсю, Дусько твій змінився. І тепер тільки від тебе залежить, чи бути нам надалі щасливими.

— Ой! Та що ти говориш? Та я тебе! Та я за тебе! Дуську! І в огонь і в цю… А знаєш, ти мені так навіть більше подобаєшся. Ти став такий стрункий, високий… Вони тебе що — всього розтягували?

— Ох, як вони мене тільки не розтягували!

— Бач як розтягли — на сантиметрів двадцять витягли! Ти тепер, як молодий. Тільки плечі завузькі.

Ніч минула без пригод. Вранці Манюся відправила дітей у школу, а сама сіла в кухні й терпляче чекала, коли ж прокинеться її герой. Боже, усі її знайомі вмруть від заздрощів! Агент нуль-нуль-вісім! А з вигляду такий скромний, такий невбиймуха. Скільки разів, бувало, вона й кричала на нього і ногами тупала, а раз — який жах! — навіть потягла по лисині мокрою шматою! А він усе стерпів, усе витримав. Оце аґент!

У цей самий час Цибулька лежав тихенько, як мишка, і роздумував про ситуацію, в яку зненацька потрапив. Перед Манюсею, котра ніколи не вирізнялася розумом, він відбрехався, але що скаже на роботі? Це ж скандал. Ну, та дідько з ним, роботу можна поміняти, прізвище й ім'я теж, і почати зовсім нове життя. Але як же бути з цим тілом? Чи й далі йому вдавати із себе мужчину, чи стати відтепер повноцінною жінкою? Манюся, коли дізнається, здуріє. Вона така ревнива, що готова на все. А діти? Хто він тепер для них? Батько чи тітка?..

Цибулька виставив вуха і прислухався, але в хаті було тихо. Може, й Манюся пішла вже? А якщо подумати, то на біса йому ця дурепа здалася? Адже він тепер не хлоп. Він і Манюсі уже ні до чого.

Цибулька накинув на себе халат і висунув голову в кухню. Манюся зірвалася з ослінчика.

— Ти вже встав? Зараз подам сніданок.

— Я в душ, — буркнув Цибулька і хутенько чкурнув до лазнички.

Тут він роздягнувся і став голий перед дзеркалом. Побачив таке тіло, якого ніколи в житті іще бачити йому не доводилось. І єдине, що сюди не пасувало, — кругла й лиса голова самого Цибульки.

— Еге-ге… дівчинка з мене те, що треба. Оце б поголитися та якого-небудь шиньйончика — лисину приховати — і всі хлопчики наші.

Він викручувався і так, і сяк: то руку підніме, то ногу, то вперед нагнеться, то назад. Треба докладно вивчити своє тіло. Я мушу знати, де в мене що. Аби потім не було непорозумінь. Руки його ласо погладили пишні перса. Відразу ж відчув тремт у всьому тілі. Тіло вимагало кохання. Але з ким?

У цей мент пролунав одчайний вереск:

— А-а-а-а! Дуську! Хто там з тобою у ванні?! Ти привів любовницю! Дуську! Негайно відкривай!

— Яка любовниця? Ти що? — залопотів Цибулька і хутенько вдягнув халата.

— Я все бачила! Там гола жінка! Чим ви там займаєтесь?

Двері до лазнички були зачинені, але внизу в дверях зяяла широка щілина для вентиляції, Манюся лягла на підлогу і намагалася втиснути голову в щілину. Заняття це було безнадійне, вона важко сопіла і скавуліла, не перестаючи на всі заставки лаяти нахабну панночку.

— Манюсю! — пробував її заспокоїти Цибулька. — Ми нічим… ой!.. я нічим не займаюсь! Я тут один! Тобі привиділося!

— Не бреши! Кого ти привів? Де ти її взяв? Дамочка! Дамочка! Як ви посміли совращати мого чоловіка?! У нього діти! Гражданка!.. Дуську! Чому вона мовчить? Ах ти, шльондра! Прастітутка нещасна! Су-у-ука!

Я й не знав, подумав Цибулька, що у моєї дружини такий словниковий запас. Він сів на край ванни і скрушно зіткнув: все, тепер вона мене покине.