Стерничий став розповідати про давні дні своєї юності, коли він познайомивсь з Дієго в Валенсії. Обидва вони тоді були молоді й гарні, служили в королівському флоті. Відтоді й плавають разом.

Федя слухав неуважно, думаючи про інше. “Тепер зрозуміло, кого мав на увазі астролог, коли згадав Одноокого, — вертілося в Кудряшевій голові. — Франсіско давно знає капітана і буде на його боці… Розповім йому все…”

Він уже хотів було заговорити про змову, але раптом сумніви охопили хлопчика. У пам’яті зринули слова старого алхіміка, виголошені свистячим зловісним шепотом: “…забрати… не забудь… Луїс… рішуче… камеру… порохом… обов’язково… Одноокий… успіх… усі разом…” “Що мав на увазі алхімік, згадуючи Одноокого і Луїса? — подумав Федя. — Може, він радив Педро переманити їх на свій бік так само, як Альфонсо?” Стерничий їм потрібен, це ясно. Він розуміється в навігації і штурманському ділі. Адже стерничий на каравелі — це те ж саме, що штурман на сучасному кораблі… Ну, а навіщо їм здався Луїс? Він же ворог Педро. Навіть придумав йому смертну кару, хотів залити горло розплавленим свинцем. А можливо, вони збираються вбити обох — як людей відданих капітану? А що коли змовники говорили не про стерничого? Тоді про кого ж? З усього екіпажу “Улюбленця Нептуна” тільки в нього ушкоджене око… Ні, поспішати не можна. Потрібно все вияснити, щоб не наробити дурниць.

— Герцог, — обірвав Федині роздуми Франсіско, — прошу вас, потримайте портулани. Я хочу перевірити швидкість каравели й визначити її місцеположення в океані.

Передавши Феді згорток карт, стерничий дістав з кишені панталон невелику тріску й пішов на ніс корабля. Кудряш подався за ним. Йому було цікаво, як Франсіско визначатиме швидкість.

Стерничий кинув тріску у воду і став упівголоса читати молитву. Він читав її доти, доки тріска не проминула корму каравели. Звівши догори своє єдине око й беззвучно ворушачи губами, Франсіско став робити обчислення. Знаючи довжину корабля й зафіксувавши, в якому місці молитви тріска досягла корми, стерничий визначив швидкість.

— Вітер попутний… Непогано йдемо, герцог. Дев’ять миль за годину, — повідомив він.

Федя швидко підрахував, що це становить всього якихось шістнадцять кілометрів, та й то при свіжому попутному вітрі, і не стримався, щоб глузливо не сказати:

— Справді, велика швидкість… Стерничий не відчув іронії, яка прозвучала в Фединих словах, і гордовито заявив:

— Вам пощастило, герцог. “Улюбленець Нептуна” — найшвидкохідніший з усіх кораблів на світі. Він не знає суперників. Жодному пірату ще не вдавалося наздогнати нас.

Кудряш мимоволі посміхнувся, уявивши собі, яке враження справили б на Франсіско та його сучасників швидкохідні океанські лайнери, а тим паче кораблі на підводних крилах, що долають за годину стокілометрові відстані.

“Як же він визначає швидкість уночі, в тумані? — думав хлопчик. — Адже тріски тоді не видно? А в бурю це зробити взагалі неможливо… А якщо тріску затягне під днище, що тоді? Кидай ще одну? Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати трісочки, а швидкість так і не визначиш… Ні, цей спосіб дуже ненадійний. До того ж молитву людина може читати по-різному: то швидше, то повільніше. Сюди б гідравлічний лаг, — подумав Кудряш. — Навіть не гідравлічний, а звичайний, вертушковий: просто й зручно. Причепив його на тросі за кормою, і лічильник сам швидкість визначає”.

Тим часом Франсіско, присівши на борт баркаса, розгорнув карти.

— Ну, що ж, герцог, подивимось, де знаходиться каравела… Опівночі я визначив нашу довготу й широту. Слід врахувати тепер швидкість, напрямок вітру, і все буде ясно.

Стерничий почав щось обчислювати.

Кудряш поцікавився, як Франсіско визначає довготу й широту, і запитав у нього про це.

— Дуже просто, — пояснив стерничий. — Відшукую Полярну зірку, потім обчислюю за допомогою астролябії й таблиці руху планет… — Франсіско глянув на карту. — Ви погляньте, як майстерно накреслені ці портулани.

Кудряш і сам уже з цікавістю розглядав старовинні карти, прикрашені хитромудрими малюнками. Невідомий картограф зобразив замки, прекрасних дам і кавалерів, дерева з дивовижними плодами, казкових звірів і птахів, чудернацькі кораблі з туго напнутими вітрилами… Не забув він і вкритих лускою русалок з розпущеними косами й риб’ячими хвостами, китів і дельфінів. В кутку карти красувалась троянда вітрів…

Старовинні карти були дуже мало схожі на сучасні. Федя добре таки поморочився, щоб розібратись, де знаходиться та чи інша частина світу, визначити, які моря й океани зображені на портуланах. Він не знав, що на картах середньовіччя північ позначали внизу, а південь угорі. Напевно, Кудряш ще довго розглядав би дивовижні карти, коли б зненацька не згадав про справу, яку неможливо було відкласти.

“Що зараз роблять Гуго й Педро? — подумав він. — Треба негайно знайти Ніанга і розповісти йому про все…”

Зіславшись на голод, Кудряш поспіхом залишив стерничого.

Розшукуючи Ніанга, Федя обійшов усю каравелу. Негра ніде не було. Залишалася лише капітанська каюта. Звідти долітали збуджені вигуки, розкотистий сміх, прокльони. Кудряш відчинив двері й побачив Дієго, алхіміка, Доменіко, Луїса та Ніанга, що слугував їм.

Стіл був заставлений олив’яними кухлями і глеками з вином. З одного боку столу капітан і Гуго кидали кості. Гравці були у піднесеному настрої. Обличчя Дієго розчервонілось від напруження, алхімік же був ще блідіший, ніж звичайно. Біля кожного з гравців лежали купки золотих монет.

Глядачі бурхливо реагували на гру. Голосніше за всіх кричав темпераментний Габріель. Стоячи за спиною капітана, він за кожним вдалим кидком Дієго підскакував, плескав себе долонями по боках і підсміювався з Гуго. Коли ж хазяїн програвав, кок стогнав, хапався за голову, пускав очі під лоб, не забуваючи однак попросити в Ніанга черговий кухоль вина.

Веселу гру обірвала несподівана поява боцмана, що, важко відсапуючись, кинув з порога:

— Ліворуч по носі “португалець”!

— Усі на палубу! За мною! — похапцем, сунувши в кишеню вигране золото, наказав капітан.

Він перший вибіг з каюти.

Слідом за ним, тримаючи в руках пістолети, кинулись Доменіко і Габріель. Гуго, збентежений несподіваною звісткою, тремтячими руками став збирати монети у шкіряний гаманець. В ту ж мить почулася голосна команда капітана:

— Додати вітрила! Змінюй галс, іржавий якір тобі в бік! Курс на північ і чверть на північний захід! Забирайся геть, брудна каналія! Франсіско, ставай за стерно!

Каравела різко нахилилась. Монети сповзли зі столу і з дзенькотом розкотилися по підлозі. Повзаючи на колінах, алхімік став їх збирати. Луїс не забарився з допомогою.

Скориставшись з того, що Гуго забрався під ліжко, конопатник схопив з підлоги й поспіхом сховав до рота дві золоті монети.

Помітивши це, хлопчики тільки перезирнулися.

Залишатися далі в каюті Луїс, очевидно, не мав бажання, тому що, хитро блиснувши своїми маленькими очицями, вигукнув:

— Час на палубу! А то Кривий… — не договоривши, він мерщій зник за дверима.

Гуго все ще повзав під ліжком. Поспішати йому було нікуди; він навіть радів, що випадок давав змогу лишатися в каюті якомога довше й не брати участі в побоїську, яке ще невідомо чим скінчиться.

Зате хлопчики більше залишатися в каюті не могли. Їх, немов магнітом, тягло на палубу — на власні очі побачити справжній морський бій. Федя вирішив, що він іще матиме час, щоб розповісти Ніангу про змову, порадитись, як упередити бунт. Тепер же, схопивши друга за руку, він мерщій вибіг із каюти.

Каравела нагадувала стривожений мурашник. Сюди й туди бігали люди — всі готувалися до бою. Матроси одягали лати, кольчуги, натягували шоломи, хапали сокири, абордажні гаки, метальні списи. Хлопчики ледве впізнали Габріеля — так змінився він, натягнувши на себе блискучі лати. Вимахуючи абордажним гаком, кок закричав: