№290 [354]

У великого князя была жена-красавица, и любил он ее без памяти. Умерла княгиня, осталась у него единая дочь, как две капли воды на мать похожа. Говорит великий князь: «Дочь моя милая! Женюсь я на тебе». Она пошла на кладбище, на могилу матери, и стали умильно плакать. Мать и говорит ей: «Вели купить себе платье — чтоб кругом были часты звезды». Отец купил ей этакое платье и пуще прежнего в нее влюбился. Пошла дочь в другой раз к матери. Мать говорит: «Вели купить себе платье — на спине бы светел месяц был, на груди красно солнышко». Отец купил и еще больше влюбился. Опять пошла дочь на кладбище и стала умильно плакать: «Матушка! Отец еще пуще в меня влюбился». — «Ну, дитятко, — сказала мать, — теперь вели себе сделать свиной чехол». Отец и то приказал сделать; как только приготовили свиной чехол, дочь и надела его на себя. Отец плюнул на нее и прогнал из дому, не дал ей ни служанок, ни хлеба на дорогу. Она перекрестила себе глаза и вышла за ворота. «Пойду, — говорит, — на божью волю!» Идет день, идет другой, идет третий — и зашла в чужую землю.

Вдруг надвинулись тучи, началась гроза. Где от дождя укрыться? Увидала княжна огромный дуб — влезла на него и села в густых ветвях. Тем временем ехал на охоту царевич; стал проезжать мимо этого дуба, собаки его бросились — так и рвут и лают на дуб. Любопытно стало царевичу, отчего так собаки на дуб лают? Послал своего слугу посмотреть; слуга возвратился и сказал: «Ах, ваше высочество! На дубу сидит зверь — не зверь, а чудо чудное, диво дивное!» Царевич подошел к дубу и спросил: «Что ты за чудо? Говоришь ты али нет?» Княжна отвечала: «Я Свиной Чехол!» Не поехал царевич на охоту, а посадил Свиной Чехол к себе на повозку и говорит: «Повезу-ка я к отцу, к матери чудо чудное, диво дивное!» Отец и мать подивовались и отправили ее в особую комнату.

Немного спустя собрался у царя бал; все придворные пошли веселиться. Свиной Чехол и спрашивает у царской прислуги: «Могу ли я у дверей постоять да на бал посмотреть?» — «Куда тебе, Свиной Чехол!» Она вышла в чистое поле, нарядилась в блестящее платье — кругом часты звезды! Свистнула-гаркнула — и подали ей карету; села, поехала на бал. Приехала и пошла танцевать. Все удивились: откуда взялась такая красавица? Потанцевала-потанцевала и скрылась; опять надела свиной чехол и прибежала в свою комнату. Царевич пришел к ней и спрашивает: «Не ты ли, Свиной Чехол, там была этакой красавицей?» Она отвечает: «Куды я гожусь с своим чехлом? Я только у дверей постояла».

В другой раз собрались к царю на бал. Свиной Чехол просит позволения прийти посмотреть. «Куда тебе!» Она вышла в чистое поле, свистнула-гаркнула не соловейским посвистом, а своим девичьим голосом — явилась карета; скинула свой свиной чехол, надела платье: на спине светел месяц, на груди красно солнышко! Приехала на бал и пошла танцевать. Все на нее прилежно глядят. Потанцевала и опять скрылась. «Что нам делать теперь? — говорит царевич. — Как узнать, кто такова эта красавица?» Придумал: взял да и засмолил первую ступеньку смолою, чтоб ее башмак пристал.

На третий бал княжна еще лучше показалась, да как стала выходить из дворца — башмачок ее и прилип к смоле. Царевич взял этот башмачок и пошел искать по всему царству, кому башмачок впору? Всю свою землю изъездил — никому по ноге не приходится. Приехал домой, пошел к Свиному Чехлу и говорит: «Покажи свои ноги». Она показала; примерил — как раз впору. Царевич разрезал свиной чехол и снял с княжны; потом взял ее за белую руку, повел к отцу, к матери и просит позволения жениться на ней. Царь с царицею благословили. Вот и обвенчали их; стал царевич у своей жены спрашивать: «Отчего на тебе был свиной чехол надет?» — «Оттого, — говорит, — что была я похожа на покойную мою мать и отец хотел на мне жениться».

№291 [355]

Як був собі піп да попаддя, та була в iх одна дочка?. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько iй справів таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зо?рі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає. «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попе?реду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»

От дочка батькові і гово?рить: «Потривайте[356], тату, піду за?раз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що iй батько посправляв; а убравшись, прийшла на горо?д та й поставила трьох кукол коло се?бе, а сама посере?дині. От одна кукла й гово?рить: «Розступись, сира земле, щоб красна дівиця пішла у те?бе!» І друга? те саме гово?рить, і третя те саме; пішли вони під землю; ідуть, ідуть в інше царство, в інше государство, та й увійшли у ліс, а там стоiть хатка на курячій ніжці. Вони думали, думали, що робить, та взяли та під хаткою й сіли; кукли собі сидять, а попівна стала золотом вишивать.

Коли iде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьми, посади ii!» А той взяв да й посадив. Поiхали вони і приiхали додо?му. Тут він ввів ii у хату до своєi матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на iй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на iй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же ii, мамо, під піч!»

Тогді була субота, а завтра неділя[357]; от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень[358] кухоль!»[359] А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив ii кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свиня!» Вона побігла да й сидить собі, а він поiхав до церкви. Як тільки він поiхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й стоiть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши ii, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «Достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.

Приiхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав ii: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась[360] царенкові панночка, поiхав неборак[361] шукать Кухлева; iздив цілу неділю; вернувсь в суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!»[362] Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив ii рушником і прогнав від себе. Оп’ять поiхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до неi, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене своiх багацько». Тільки задзвонили на «Достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.