Павлик, нарешті, не витримав, схопився на ноги і в приступі відчаю почав хапатися за стеблини водоростей, морських лілій і гідрополіпів, намагаючись видратися по них нагору. Він чіплявся ногами за прирослі до боків судна черепашки, пальці рук впивалися в якісь щілини. В смертельному жаху, ковзаючись і обриваючись, він вперто ліз вгору, з боєм відвойовуючи кожен сантиметр. Він дістався вже майже до половини висоти судна, коли гора наздогнала його. З страшною силою вона вдарила його по ногах. Ноги зірвалися з ненадійної опори, з рук вислизнув пучок водоростей, і, повернувшись, мов на осі, Павлик обличчям і грудьми упав на слизьку спину кашалота. Падаючи, він встиг помітити, що кілька рук восьминога захоплені величезною щелепою, і велетенське головоноге безпомічним мішком звисло, під головою кашалота. Павлик сковзнув по боці кашалота вниз, але зараз же чомусь зупинився і повис на ньому. В ту ж мить кашалот здригнувся, люто кинувся вбік від судна, відкинувши спотворене, але ще живе тіло восьминога, і несамовито завертівся над галявиною з Павликом, що висів на його боці.

Не можна було зрозуміти, що сталося. У всякому разі, Павлик, нічого не розуміючи й інстинктивно хапаючись руками за слизьку спину кашалота, якимсь далеким куточком свідомості дбав тільки про те, щоб не впасти і не потрапити під жахливі удари хвоста, який з страшною силою працював зовсім близько.

В наступну мить кашалот метнувся догори, потім кинувся вниз, з надзвичайною швидкістю промчав над судном і зник у темних глибинах океану. Останнє, що встиг помітити Павлик, були яскраві промені світла від чотирьох ліхтарів і чотири людські постаті в густому клубку щупальців, що звивалися, як змії. Потім все зникло. Густий морок оточив Павлика і з нездоланною силою давив на його груди і голову, відкидаючи назад ноги, немов намагаючись зірвати його з місця і кинути в жахливу гігантську м'ясорубку позаду… Павлик насилу пригнув голову до спини кашалота і, знеможений, зовсім знесилений, з мокрим від сліз обличчям, заплющив очі…

Розділ XI

ПОГОНЯ

Марат відкрив очі і байдуже подивився навколо себе. Потім раптом рвучко піднявся і сів на ліжко.

— Він поніс Пазлика! — закричав він у відчаї. — Він поніс його! Врятуйте Павлика, товаришу командир. Швидше! Швидше!

В одній білизні Марат схопився з ліжка, кинувся до дверей, намагаючись кудись бігти, щось робити. Ні капітан, ні зоолог, ні комісар, який стояв оддалік, не встигли його втримати. Але в цю хвилину в дверях з'явився Горєлов, і Марат опинився в його довгих, дужих руках.

— Що ти говориш, Марате? Хто поніс? Звідки ти знаєш? — схвильовано запитали капітан і зоолог, відводячи хворого на місце.

— Я бачив, — бурмотів Марат, безсило опускаючись знову на ліжко. — Кашалот… Величезний… пронісся над нами… тримав Павлика на собі…

Він знову стомлено заплющив очі, його звичайно смагляве обличчя посіріло, і здавалося — він знову непритомніє.

Зоолог, в білому халаті, знову взявся за Марата.

— Що це може означати? — запитав капітан.

— Розуміється, марення, і більше нічого, — сказав Горєлов.

— Так, швидше за все, — погодився зоолог, розтираючи груди Марата. — І це змушує мене побоюватись, що у нього щось схоже на струшення мозку. Мабуть, від електричного удару рукавицею восьминог в передсмертних корчах кинув Марата на стінку корабля. У всякому разі, ні я, ні Скворешня кашалота не бачили.

В госпітальний відсік увійшов океанограф Шелавін.

— Ви про кашалота? — запитав він, глянувши крізь криво надіті окуляри на зоолога. — Правду кажучи, я теж за все своє життя такого екземпляра ніколи не бачив. Абсолютно!

Всі здивовано глянули на Шелавіна і потім перезирнулись.

— Про якого кашалота ви говорите, Іване Степановичу? — запитав зоолог.

— Та про того ж самого кашалота, який промчав наді мною, як божевільний, переплутав усі мої кулі, зірвав з місця буй з батометрами… Взагалі зіпсував всю мою сьогоднішню роботу по вивченню течій. Він так нісся, немов почував себе на гарпуні.

— Коли ви його бачили? — швидко спитав капітан.

— Години зо три тому.

— Де ви були в цей час?

— На гідрофізичній станції номер три, глибина триста метрів, у вісімнадцяти кілометрах на південний схід від бази.

— Якого напряму він дотримувався?

— Точно: з норда на зюйд.

— Якраз у напрямі від галявини восьминогів до станції номер три! — з здивуванням у голосі сказав зоолог. — Чи може це бути звичайним збігом?

У цей час Марат глибоко зітхнув і повільно відкрив очі. Він спокійно оглянув усіх, що його оточували, і слабим, переривчастим голосом промовив, немов продовжуючи розмову:

— Я виразно… Ясно бачив… Павлик висів… на боці кашалота. Кашалот пронісся над нами… не далі ніж в десяти-п'ятнадцяти метрах… На його спині… біля голови… стирчав уламок гарпуна.

— Вірно! — закричав, розводячи руками, Шелавін. — Абсолютно вірно! Стирчав! Справді, уламок стирчав! Значить, ми бачили того самого негідника. Він мені всю станцію зіпсував.

— Але чому ж, в такому разі, ви не бачили Павлика на боці кашалота? — схвильовано спитав зоолог.

— Кашалот міг пройти повз Івана Степановича не тим боком, тільки і всього, — сказав капітан, думаючи в той же час про щось інше.

— Що ж тепер робити? Бідолашний хлопчик! — прошепотів зоолог, стискаючи в кулак свою бороду. — Бідолашний хлопчик…

— Не може бути сумніву: він уже давно загинув, — зауважив Горєлов. — Що ж можна зробити?

Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.

Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.

Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.

— Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?

— Цілком певний! — відповів зоолог. — Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…

І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:

— Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі — це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього… перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.

— Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, — задумливо сказав капітан.

Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.

— Ну, нічого! — сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. — Кашалот від нас не втече.

Горєлов подивився на годинник — було вже шістнадцять годин з хвилинами — і квапливо звернувся до капітана:

— Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.

— Дві дюзи вийшли з ладу? — швидко повернувся до Горєлова капітан. — Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.

Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:

— Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…

— Товаришу військінженер, — холодно заговорив капітан, — чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше? Ви не виконали найелементарніших вимог правил розпорядку на військовому кораблі в бойових умовах. Я змушений зробити вам зауваження! Товаришу військінженер, ці дюзи зовсім вибули з ладу чи ні? Якщо ні, то скільки процентів потужності вони втратили?