Комісар швидко організував розшуки. Десять чоловік повинні були обшукати найближчі бокові ущелини — п'ять з правого боку і, п'ять з лівого, в кожну ущелину по одному чоловіку. На себе комісар взяв огляд головної ущелини далі на захід. На місці для роботи з прожектором і для пеленгації із збірного пункту повинен був лишитися Павлик.

Всі швидко розійшлися.

Прожектор на металевій колонці з широкою основою рівномірно обертався навколо осі, і голубий сніп його проміння повільно пересувався, то сковзаючи по чорних стінах, то далеко проникаючи в темний простір вздовж ущелини. Муть давно осіла, і вода була спокійна та прозора, як чудовий найчистіший кристал.

Навколо було тихо і пустельно. Лише зрідка мелькала тінь глибоководної риби з рядами різнокольорових вогників уздовж гнучкого тіла або проносилась зграйка світних рачків, і знову запановував непорушний спокій чорних глибин.

Павлик сидів на самітній скелі, що здіймалася майже посередині ущелини, над уламками, де-не-де розкиданими по дну.

Настрій у нього був поганий. З кожною появою тіні він здригався і насторожувався.

Минуло вже хвилин десять, як всі розійшлися на розшуки океанографа.

Павлик почав утомлюватись від безперервного нервового напруження і вичікування чогось страшного і загрозливого. Час від часу під його шолом вривалися голоси комісара Сьоміна і зоолога, які запитували, чи все благополучно навколо скелі, чи не повернувся хтось з товаришів. Але голоси лунали все рідше і рідше: можливо, що дорога, труднощі на шляху, турбота про Шелавіна змушували тих, що запитували, більше думати про розшуки, ніж про самопочуття хлопчика, який сидів у безпеці на високому самітному камені.

Коли втома починала особливо перемагати, Павлик хапав своєю металевою рукавицею колонку прожектора, оді ставало чути рівне музичне гудіння маленького мотора, що вертів прожектор. Цей звук заспокоював і підбадьорював хлопчика.

Вдалині в темряві з'явилася невеличка, оточена слабим фосфоричним світлом тінь. Це була якась риба, жителька великих глибин, що повільно наближалася по ущелині до Павликової скелі. Вона не викликала в Павлика ніякої тривоги, і він з цікавістю дивився на її тіло, яке легко ковзало в воді. Промінь прожектора пройшов під нею і на хвилину проковтнув її слабе сяйво розсіяним навколо його конуса світлом. Потім вона знову з'явилася, і стало видно кругле мускулясте, близько метра завдовжки тіло риби, її великі серповидні плавці і великий сильний хвіст. Тепер вона опинилася вже в густій іскристій туманності, що складалася з маси якихось глибоководних світних тварин — рачків чи молюсків. З несподіваною спритністю риба кинулася в гущавину цього табунця і заходилася поглинати здобич широко розкритою пащею. Зненацька, немов виринувши з тьми, з'явилася ще одна риба — невелика, оксамитночорного кольору. Її тонкий, сухий тулуб з сильним широким хвостом, довгою плоскою головою і пащею, усіяною дрібними, загнутими назад зубами, міг швидше спокусити першу рибу, як легка здобич, ніж викликати в неї якісь побоювання. Однак, незважаючи на те, що друга була втричі меншою за першу, вона сміливо наблизилась і почала крутитися навколо великої риби, звиваючись перед нею, описуючи швидкі кола, з'являючись то позаду, то збоку, але найчастіше опиняючись перед її пащею, немовби уперто і настійливо заглядаючи в очі свого величезного партнера. Велика риба, не звертаючи на неї уваги, продовжувала ліниво полювати на свою, мабуть легшу і смачнішу здобич.

Павлик з наростаючою цікавістю стежив за цією дивною сценою, не розуміючи, чого хоче маленька в'юнка риба.

І раптом, в той невловимий момент, коли велика риба, набивши пащу, закрила її, щоб зробити ковток, маленька вертуха опинилася якраз проти голови і одним навальним стрибком вчепилася широко розкритою пащею в передню частину морди свого противника.

Вражений Павлик від подиву навіть скрикнув і схопився на ноги. За всім, що було далі після цього несподіваного нападу, Павлик стежив, не спускаючи очей, з розкритим ротом і судорожно схопившись за колонку прожектора.

Велика риба, заціпенівши в першу мить від несподіванки, з силою труснула головою, мов собака, яка скидає з носа осу. Але маленький нахаба, міцно загнавши свої криві зуби в морду ворога, не зсунувся ні на йоту. Навпаки, Павликові навіть здалося, що від струшування хижак насунувся ще далі на голову противника, допомагаючи собі хвостом. Тоді велика риба, позбавлена можливості користуватися своєю єдиною зброєю — зубами, немов німа, з висячим замком на пащі, завертілася в нестямі, б'ючи на всі боки хвостом, звиваючись в кільце і випростуючись. Вона швидко кидалася вниз, шугала вгору, скажено мотала головою, намагаючись розкрити свою пащу, але маленький оксамитночорннй хижак, немовби злившись з головою ворога, висів не відриваючись. Мало того, на очах у Павлика він все далі й далі налазив на цю голову, все ширше розкриваючи свою, немов гумову пащу. Ось уже заховались у цій жахливій пащі очі великої риби. Ось уже в горло, яке роздулося, мов товста кишка, пройшла її широка кругла голова. Неначе пружна гумова рукавиця, розтягуючись і роздуваючись, маленький хижак насувався на циліндричне тіло здобичі, і кожний шалений рух її лише прискорював його просування вперед. І чим далі пролізала здобич у маленьку утробу хижака, тим сильніше розтягувалося його черево і, наростаючи в обсязі, опускалось все нижче й нижче.

Дивовижна боротьба наближалася до кінця. Очевидно, позбавлена притоку свіжої води до зябер, здобич задихалася в череві ворога і завмирала. З пащі хижака виглядала вже тільки задня частина здобичі з хвостом, що слабо ворушився. Черево маленького розбишаки роздулося у великий, в кілька разів більший за свого володаря, мішок з тонкими прозорими стінками. В широкому промені прожектора Павлик бачив крізь цю тонку оболонку невиразні обриси величезного тіла здобичі, що скрутилося в кільце, і її велику голову з мертвими, засклянілими очима. За хвилину в пащі хижака зник, нарешті, і хвіст. Маленька тридцятисантиметрова риба з непомірно великим прозорим черевом повільно піднялася і зникла в непроглядній темряві.

Минуло немало часу, раніше ніж вражений Павлик опам'ятався. Вперше йому довелося бачити, як жорстокий закон життя оголено і тісно переплітається з смертю, як смерть служить життю і підтримує його.

Голос зоолога змусив його отямитись.

— Що чути, бічо? Нічого нового?

— Нічого, Арсене Давидовичу… А у вас?

— Теж нічого, Павлику. Мені здалася підозрілою велика купа каміння, і я її довго розкидав. Тепер піду далі…

Знову повернулася тиша. Павлик оглянувся. Вдалині промайнуло кілька зелених і жовтих вогників і швидко зникли з очей. Голубий конус прожектора сковзнув високо над дном, але відбитим, розсіяним своїм світлом ледь освітив унизу па дні окремі уламки і поволі поповз далі, по чорних стінах ущелини. Та в звичайному спокої дна Павлик тепер швидше відчув, ніж побачив, якийсь неясний рух серед каміння і уламків скель. Павлик почекав повернення променя прожектора у цей бік і, нахиливши його до дна, напружено вглядівся. В ту ж мить з придушеним криком він з жахом і розгубленістю відсахнувся.

На відстані двадцяти — двадцяти п'яти метрів від скелі і далі, скільки було видно, все дно ущелини було вкрите кривавочервоним паркетом з численних шестикутних панцирних щитків, наїжачених густою, що ворушилася, паростю величезних, масивних клешень.

Полчища гігантських крабів заповнювали весь простір між каміннями і уламками скель, стояли на них, висіли, вчепившись кігтями за кожний їх виступ і поглиблення.

Випуклі очі, що висувалися далеко вперед, вилискували під промінням прожектора, немов великі агатові жолудь Краби нерухомо стояли на своїх високих ламаних ногах, ніби осліплені яскравим голубим світлом.

Це видовище тривало лише секунду, але заціпенілому Павлику здалося, що минула вічність. Конус світла сковзнув над дном і повернувся до стіни ущелини. Темрява немовби стала густішою. Павлик стояв, не маючи сили поворухнутися, скутий страхом і розгубленістю. Чого хочуть краби? Куди вони йдуть? Чи не вилізуть вони сюди, до Павлика, на скелю? Павлик уявив висоту скелі, його сховища, її майже прямовисні гладкі боки, і він трохи заспокоївся, продовжуючи вглядатися в темряву. Описавши коло, прожектор повернувся і знову вдарив своїм голубим променем в дно. За цей короткий час краби опинилися уже майже біля самої скелі і знову застигли, засліплені яскравим світлом. Але їхні перші ряди, не захоплені світловим конусом, ворушилися біля підніжжя скелі, і Павлик міг розгледіти, як вони намагаються видратися по її крутих схилах. Серце Павликове завмерло. Значить, краби хочуть добратися до нього! Вони шукають його, Павлика! Світло прожектора засліплює їх… Треба зупинити прожектор!