Формоза фон Кроссіг, мабуть, колись була вродливою жінкою. Позаяк, як і більшість вродливих жінок, коли проминули молоді літа, вона перетворилася на препаскудне бабище. Її фігура, яку колись, певно, порівнювали з молодою берізкою, тепер асоціювалася радше зі старою мітлою. Шкіра, яку, напевно, колись у компліментах порівнювали з персиком, стала сухою і плямистою, натягнутою на кістках, як на шевському копиті, через що чималенький ніс, що його колись, мабуть, вихваляли як сексуальний, зробився страшенно відьмуватим: навіть через набагато коротші й далеко не настільки гачкуваті носи у Шльонську було прийнято випробовувати бабів водою в ріках і ставках.

Як і більшість вродливих колись жінок, Формоза фон Кроссіг вперто не помічала цього «колись», не брала до уваги факту, що весна її віку минула безповоротно. І що вже наближається зима. Це було особливо добре видно по тому, як Формоза вдягалася. Усе її вбрання, від ядучо-рожевих черевичків до вигадливої токи, тонка біла хустка-підвійка, муслінова шийна хустинка, облягаюча сукня кольору світлого індиго, вишитий перлами пасок, пурпурове парчеве сюрко[419] — усе це було б до лиця радше юній дівчині.

До того ж, коли їй доводилося зустрічатися з чоловіками, Формоза фон Кроссіг інстинктивно починала кокетувати. Ефект був вражаючий.

— Гість у дім — Бог у дім, — Формоза фон Кроссіг посміхнулася Шарлею і Ноткерові Вейраху, продемонструвавши вже дуже пожовклі зуби. — Вітаю панів у моєму замку. Нарешті ти є, Гуоне. Я страшенно, страшенно за тобою тужила.

З кількох почутих під час мандрівки слів і фраз Рейневан зумів скласти докупи такий-сякий малюнок ситуації. Звичайно, не дуже точний. І не дуже докладний. Він не міг, наприклад, знати, що замок Бодак Формоза фон Панневіц внесла як придане, виходячи заміж — з любові — за Отто фон Кроссіга, збіднілого, але гордого нащадка франконських міністеріалів. І що Буко, син її та Отто, називаючи замок своїм patrimonium, серйозно грішив проти правди. Назва matrimonium[420] була б тут значно доречніша, хоча й передчасна. Після смерті чоловіка Формоза не втратила маєтку і даху над головою завдяки родичам, впливовим у Шльонську Панневіцам. І завдяки підтримці Панневіців була фактичною і довічною володаркою замку.

Про те, що Формозу пов'язувало з Гуоном фон Сагаром, Рейневан також дещо почув під час мандрівки — досить багато, щоби зорієнтуватися в ситуації. Однак, природно, надто мало, щоби знати, що гнаний і переслідуваний магдебурзькою єпископською Інквізицією чарівник утік у Шльонськ, до родичів: у Сагарів були під Кросно наділи ще від Болеслава Рогатки. Потім якось так вийшло, що Гуон познайомився з Формозою, вдовою Отто фон Кроссіга, фактичною і довічною володаркою замку Бодак. Формоза вподобала собі чарівника. Відтоді він і мешкав у замку.

— Страшенно тужила, — повторила Формоза, спинаючись навшпиньки у своїх рожевих черевичках і чмокаючи чарівника в щічку. — Переодягнися, мій любий. А вас, панове, запрошую, запрошую…

На величезний дубовий стіл, що займав середину зали, споглядав з-над каміна гербовий вепр Кроссігів, який на закіптявленому й оброслому павутиною геральдичному щиті сусідив із чимось, що було важко ідентифікувати. Стіни були обвішані шкурами і зброєю, проте ні те, ні інше не справляло враження придатного до використання. Одну зі стін займав тканий в Аррасі фламандський гобелен, на якому було зображено Авраама, Ісаака й барана, що заплутався в чагарнику.

Comitiva в акетонах із вм'ятинами від обладунків розсілася за столом. Настрій, спочатку досить понурий, дещо покращила викочена на стіл бочівка. Але його знову зіпсувала Формоза, яка повернулася з кухні.

— Чи мені не причулося? — запитала вона грізно, показуючи на Ніколетту. — Буко! Ти викрав доньку пана на Штольцу?

— Казав же я сучому синові, — пробурчав Буко до Вейраха, — щоби не пашталакав. Штукар сраний, пельку ні на півотченаша закритою не вдержить… Кг-м-м-м… Я саме хотів вам, паніматко, сказати. І викласти все, як було. А вийшло воно так…

— Як у вас вийшло — я знаю, — перебила Формоза, явно добре проінформована. — Розтелепи ви! Тиждень змарнували, а здобич у них хтось з-під носа… Молодим я не дивуюся, але ви, пане фон Вейрах… Чоловік зрілий, статечний…

Вона посміхнулася до Ноткера, той опустив очі й беззвучно вилаявся. Буко збирався вилаятися вголос, але Формоза погрозила йому пальцем.

— І викраде ж врешті-решт, — продовжувала вона, — такий дурень доньку Яна Біберштайна. Буко! Чи ти вже до краю розуму збувся?

— Ви б, паніматко, спочатку поїсти дали, — обурено сказав раубрітер. — Сидимо тут за столом, як на тризні, голодні, спраглі, аж сором перед гістьми. Відколи це у Кроссігів такі звичаї? Їсти дайте, а про справи потім поговоримо.

— Їжа готується, зараз подадуть. І випити вже несуть. Звичаїв мене не вчи. Вибачте, панове лицарі. А вас, мосьпане, я не знаю… І тебе, гожий юначе…

— Цей велить себе Шарлеєм звати, — згадав про свої обов'язки Буко. — А цей молодик — Рейнмар фон Хагенау.

— Он як. Нащадок славетного поета?

— Ні.

Повернувся Гуон фон Сагар, переодягнений у просторий упелянд з великим хутряним коміром. Відразу ж з'ясувалося, хто користується найбільшим фавором у володарки замку. Гуон негайно отримав печену курку, миску вареників і кубок вина, причому Формоза подала все це особисто. Чарівник, не бентежачись, почав їсти, спогорда ігноруючи голодні погляди решти компанії. На щастя, решті не довелося довго чекати. На стіл, на превелику загальну радість, в'їхала, поширюючи поперед себе хвилю розкішного аромату, велика миска свинини, тушкованої з родзинками. За нею внесли другу, з горою баранини з шафраном, потім третю, повну різної вареної дичини в соусі, а за усім цим — горщики з кашею. З не меншою радістю присутні зустріли кілька внесених жбанів, наповнених — як негайно було встановлено — подвійним медом і угорським вином.

Компанія взялася до їжі в поважному мовчанні, яке переривало тільки плямкання та тости, що виголошувалися час від часу. Рейневан їв обережно і знаючи міру: пригоди останнього місяця навчили його, які сумні наслідки має обжерливість після тривалого голодування. Він сподівався, що в Бодаку не звикли забувати про слуг, відтак Самсон не приречений постити.

Усе це потривало деякий час. Нарешті Буко фон Кроссіг попустив пояс і ригнув.

— Тепер, — сказала Формоза, справедливо вважаючи, що це був сигнал закінчувати першу страву, — може, час і про інтереси поговорити. Хоча здається мені, що тут немає про що говорити. Позаяк кепський інтерес — Біберштайнова донька.

— Інтереси, паніматко, — сказав Буко, якому випите угорське додало впевненості в собі, — моя справа, при всій повазі. Це я на промисел ходжу, і добро до замку зношу також я. Моя праця тут усіх годує, напуває і вдягає. Я життям ризикую, а коли з волі Божої настане мені гаплик, отоді-то ви і спізнаєте, як вам погано стане. Так що не доскіпуйтеся!

— Ви тільки подивіться! — Формоза взяла руки в боки, повернулася до раубрітерів. — Ви тільки подивіться, як він дметься, мій найменшенький. Він мене годує і вдягає, їй-богу, зі сміху трісну! Гарно б я виглядала, якби тільки на нього розраховувала. На щастя, є в Бодаку глибоке підземелля, у ньому — скрині, а в скринях — те, що туди поклав твій батько, дитинко, і твої брати, упокій, Господи, їхні душі. Вони вміли здобич у дім зносити, вони не дозволяли обвести себе довкола пальця. Доньок вельможам не викрадали, як дурні… Вони знали, що роблять…

— Я теж знаю, що роблю! Пан на Штольці викуп заплатить…

— Іще чого! — перебила його Формоза. — Біберштайн? Заплатить? Дурний ти! Він на донечці хрест поставить, а тебе дістане, помститься. Траплялося вже щось подібне в Лужиці, ти знав би про це, якби вмів слухати. Пам'ятав би, що сталося з Вольфом Шліттером, коли він подібною витівкою зчепився з Фрідріхом Біберштайном, паном на Жарах. Знав би, якою Вольфові Шліттеру пан на Жарах монетою відплатив.

вернуться

419

Сюрко (фр. surcote) — середньовічний одяг, який одягали на костюм-котто (чоловіки) або сукню-котто (жінки). Довге жіноче сюрко шилося з найдорожчих тканин (у тому числі — бархату і парчі), переважно без рукавів, з глибокими овальними проймами, через які, власне, і було видно нижній облягаючий одяг.

вернуться

420

Тут — від лат. mater (мати), на основі patrimonium. Насправді термін matrimonium у римському праві означав подружжя.