«Міністр конфіскував і посвідчення, і нагрудний знак міліціонера, який взяв 20 гривень і не склав протокол, – напише потім «Кременчуцький телеграф». – Виступаючи перед начальниками обласних ДАІ, Луценко попередив їх, що один боротися з корупцією не в змозі. «За цього інспектора керівник районної ланки отримає догану. За другого в своєму районі – сувору догану, за третього – буде звільнений з посади. Так, це – кругова порука, але іншого виходу для того, щоб міліція зайнялася справою, немає». Тим більше, відзначив міністр, держава вдвічі збільшила зарплату співробітникам МВС. За словами міністра, «раніше інспектор отримував 350 гривень, а сьогодні – 600 гривень».[29] «Я запитав у цього пацана, скільки він працює в міліції. Виявляється, півтора року. Скільки тобі, питаю, ще, собако, заплатити, щоб ти людей не грабував?!». На запитання: «Так і сказали «собако»?» Луценко відповів: «Так і сказав!» При цьому міністр зазначив, що за час, коли він керує МВС, лише на Полтавщині спіймано на гарячому 800 хабарників. Міністр пообіцяв, що «ці люди сидітимуть не менше п’яти років».
Суспільство аплодувало, натомість преса, яка віднедавна почала дбати про свій демократичний імідж, сприйняла поведінку народного улюбленця неоднозначно. Зокрема, «Львівська газета» поставила під сумнів право міністра ображати людей, нехай там вони сто разів проштрафилися.
«Якби переляканий працівник дорожньо-патрульної служби зібрався з духом і все ж відповів, то, мабуть, назвав би суму, принаймні втричі більшу, ніж має нині. Хабарництво – це наше соціальне зло, хронічна хвороба, ерозія, корозія, іржа тощо. Та чи не провокує держава цю суспільну недугу, оцінюючи роботу службовців надто низько. Хоча за 600 гривень і не помреш від голоду, але й не почуватимешся повноцінною людиною. Наша загальна бідність спонукає багатьох державних службовців до хабарництва, виправдати яке неможливо, одначе пояснити можна. І ніякими рейдами, погрозами й іншими каральними санкціями не викоренити цю «ядучу рослину», допоки наші міністри вважатимуть 600 гривень вершиною матеріального благополуччя. Не для себе, звісно, а для «низів». Хто з рядових громадян мислить на загальнодержавному рівні – насамперед дбає про власні інтереси, про рідних і близьких. І хто жбурне каменюку в такого хабарника? Мабуть, тільки «безгрішний» – тобто той, чиї статки набагато перевищують жалюгідні зарплати рядових бюджетників. Для того щоб людина почувалася комфортно, їй потрібно дуже багато. Звісно, хабарництво не може бути шляхом подолання бідності. Але що ж робити? Адже хочеться жити сьогоденням, а не трястися над копійками й тішитися сподіваннями на краще майбутнє. Наразі багато державних службовців, опущених до рівня «собак», «рватимуть» хто скільки може й де тільки можна, оскільки, як уже казали, жити хочеться вже тепер, а не чекати роками, коли держава «підкине» ще сотню-другу знецінених гривень».[30]
– Я знаю, що сьогодні багато хто це використовує в політичних цілях. Але все ж таки то була показова історія. Я назвав його «не собакою». Слово на ту саму букву, але гірше звучить і менш пристойне, якщо вже так зовсім чесно говорити.[31] Але також люди повинні чути не тільки слова, але й бачити вчинки. Міліція привчена ось до чого: коли щось від неї вимагається, то це ще не остаточно, а ось коли за це карають або позбавляють премії, коли знімають погони – тоді це точно показник. Вони живуть постійно в мінливих координатах вимог начальства. Перші вимоги були: скільки хто грошей зібрав для потреб центрального апарату ДАІ. Показник: десять тисяч баксів треба здати в місяць туди-то. Цей показник відпав – нових не придумали. Потім до них довели новий показник: хабарі на дорогах не збираються, кого ловлять – той вилітає з міліції. Звичайно, сьогодні є багато охочих сказати, що Луценко спровокував хабар. Насправді «двадцятка» – не хабар, вона не кваліфікується як хабар, але все одно дії працівника міліції явно незаконні. Так само, якось ідучи вночі з кінотеатру, ловлю в центрі Києва, на вулиці Лесі Українки, «даішника», який зупиняє автомобілістів. Дивлюся: машина якась підозріло нова, якось підозріло гарно вдягнуті міліціонери. Дзвоню куди треба, і виявляється – патрульна машина з цим номером має чергувати біля посольства! А він, бачте, поїхав на нічні заробітки. Тут же був звільнений з роботи! Потім манеру міністра контролювати переймають начальники усіх обласних управлінь. Вони ж хочуть довести міністру, що теж такі ж, як і він. І все – ця система починає нормально працювати. Тому це не такі якісь хлопчачі жести для публіки. Це приклад для підлеглих, а далі він по вертикалі йде до самого райвідділу.
До речі, боротьба з корупцією і хабарництвом – завдання, яке поставив перед собою Луценко, очоливши МВС. І тут справа не лише в ДАІ. У зловживаннях загрузла вся система. І Юрій сам бачив і розумів, що рядові працівники здебільшого змушені брати ці самі «двадцятки», бо інакше не проживеш. Він сам згадував випадок, коли патрульного звільнили за те, що взяв у бабусі, яка торгує на вулиці, 50 гривень. Хабарника автоматично позбавили й казенного житла – кімнати в гуртожитку, де він жив із дружиною та двома дітьми. Але коли міністр побачив шафу, забиту суцільними макаронами, то, за його словами, лише облаяв порушника з ніг до голови, а з наступного тижня почав капітальний ремонт гуртожитку київського «Беркута».
Однак ДАІ виявилася такою системою, зловживання в якій носили найбільш системний характер. Саме тому Державтоінспекції Луценко, будучи міністром МВС, вирішив приділити особливу увагу. Проте і він, і президент дуже скоро почали усвідомлювати весь комплекс проблем, які треба вирішити після спроби реформувати ДАІ засобами кавалерійської атаки.
Почнемо хоча б із того, що вже на третій день після оприлюднення Указу про ліквідацію Державтоінспекції міністр внутрішніх справ із жахом почав розуміти, скільки грошей із його відомства піде на виконання всіх його пунктів. У Міністерстві юстиції так само сушать мізки над тим, як це рішення провести на паперах. Попри президентський указ про ліквідацію ДАІ, установа з такою назвою у центрі Києва повноцінно працює і навіть має постійно відчинені двері. Її працівників щодня інструктують про те, як жити після смерті. В інспекторів позбирали нагрудні жетони і вчать представлятися перед порушниками правил дорожнього руху сержантами міліції. На численних нарадах даішники скаржаться, що водії ставляться до них зневажливо і називають привидами на дорозі.
У столиці чоловіки зі смугастими жезлами позникали навіть зі своїх постійних точок. У центрі їх замінюють світлофори. Автомобілі Державтоінспекції трапляються вкрай рідко, а їхні пасажири на контакт не йдуть. Все йде до того, що кожен автомобіліст відтепер буде вважати: дорога належить йому, і почнеться хаос.
Луценко намагається заспокоїти громадськість: боятися анархії на шляхах після ліквідації ДАІ, за його словами, не варто. Поки працівники Державтоінспекції виконують свою роботу як і зазвичай. А після реорганізації їх розподілять до дорожньо-постової служби або до дорожньої міліції. Скорочення планують незначні. Вони навряд чи перекриють масові виходи на пенсію. Проте, якщо тотальний вихід на пенсію таки почнеться, необхідність законної виплати вихідної допомоги продірявить і без того благенький державний бюджет. Треба паралельно ухвалювати законопроекти про збільшення більш як удвічі штрафів і жорсткіші санкції проти порушників правил. Але це, зітхає міністр, не раніше осені.
Цими проблемами абсолютно не переймаються радикально налаштовані «помаранчеві» політики. Скажімо, Андрій Шкіль цілком задоволений процесом ліквідації ДАІ. «Ліквідація ДАІ є обов’язковою, і я, як кожен водій, підтримую таку дію президента, – охоче коментує він ситуацію. – Хто їздив, не порушуючи правила дорожнього руху, той не порушує й тепер, якщо раніш порушував, то й порушує зараз. Думаю, нічого не зміниться, чи є ДАІ, чи її немає. А тримати таку кількість міліціонерів лише для того, щоб вони перевіряли наявність у водіїв аптечки, це абсурд. Потрібно створити міліцію охорони, яка б стояла на міжміських дорожніх сполученнях та обов’язково на об’їзних дорогах, де відбувається чимало порушень і аварій».
