Х’ю Вундстон перемацував кишені, шукаючи свої сигари, що лежали на столі разом з вузьким шкіряним чохлом. Брайнт відкрила рота, щоб перепитати, про яку Мері сказав Френк, але по тому, як розгубився Вундстон, збагнула, що йдеться про молоду вдову Макларена. Тільки Джой Блеклі із зачаєною огидою подивився мимо Джіма Френка, ніби боявся побачити на його місці лагідного і вже вдоволеного упиря.

— Мері могла б запросити вас сама, але вона переодягається до обіду й передала мені свої повноваження, — не залишив гостям навіть тіні сумніву Френк і пішов попереду.

«Тут щось не так, — вирішила Хілда, звужуючи до тонких щілинок свої очиці, звідки, мов леза ножів, кидала злі погляди на тугу шию господаря. — Або тут пахне великим бешкетом у зв’язку з трагедією Малькольна і вони спробують все це пояснити ревнощами й новим шлюбом, або ж хитра місіс Мері не захотіла жити в злиднях і знайшла чим зманити перелюбця Френка, вигідно продавши життя Макларена. Але як їм вдалося обійти тюхтія Вундстона?» — з радісним передчуттям неминучих знущань над Х’ю подумала Брайнт. Вона дочекалася Вундстона й взяла його під руку:

— Гадаю, ви залишаєте за собою право квартиранта на віллі покійного Малькольна?

— Я збирався купити будинок, а тепер не знаю, що й думати, — щиро сказав Вундстон. — Мені було зручно у підземеллі Гленда. Тепер доведеться наймати комірчину на сусідньому ранчо або щодня їздити з Атланти. Це для мене як грім з ясного неба.

— А ви ж так боялися за майбутнє цнотливої Мері. Ні, Х’ю, це далеко не діва Марія. Вона надто сучасна американка і вміє наставляти чоловікам золоті ріжки, — говорила тихо й притримувала схвильованого Вундстона. Обернулася до Блеклі, що з незалежним виглядом ішов слідом: — Довіряю вам сьогодні містера Вундстона і прошу вберегти його від зайвої чарки. Боюся, він сьогодні може добряче хильнути й не сяде тоді за кермо своєї машини. А залишитися йому тут, самі бачите, ні до чого.

— Будьте певні, міс, — пообіцяв Х’ю, але Хілда вдруге нагадала Джою:

— Містер Вундстон, як завжди, вдає з себе справжнього джентльмена, але на те ми й друзі, щоб підтримати його у скрутну хвилину.

— Я завжди цінував вашу доброту, — подякував Х’ю й теж звернув за ріг коридора, де всіх уже очікував усміхнений Джім Френк.

«Він не надіється на апаратуру й сам підслуховує, - завважила Хілда. — Та, на щастя, він ніколи не зможе підслухати моїх думок. Швидше буде навпаки».

— Тут легко заблукати, — сказав Френк. — Мері чекає нас у кабінеті. Треті двері праворуч.

— Ви все так обставили, ніби ми йдемо на прийом до міністра, — сказала Хілда Брайнт.

— Ви майже вгадали, міс. — Підійшов до дверей кабінету, широко розчинив їх і повідомив присутнім: — Сьогодні Мері Френк призначена радником Президента з питань діагностики досягнень науки в справах державної безпеки. Трохи задовге визначення посади, але ви, гадаю, збагнули його короткий зміст.

— Кого ви прогледіли, джентльмени! — з веселим докором подивилася Хілда на Вундстона й Джоя, а потім підійшла до Френка, поцілувала в щічки. — Вітаю справжнього мужчину, якому скорилася навіть така жінка, як моя люба Мері. — «Вона, мабуть, частенько тут гостювала, а сердега Вундстон все ще протоптував стежку до її серця», — подумала Хілда.

У майже порожній кімнаті — низенькі столи межи крісел, біля вікна — невеликий письмовий стіл, твердувате крісельце з широкими підлокітниками, крісло-гойдалка з плетеним шкіряним сидінням, торшер з шовковим абажуром. Одна стіна заставлена секційними шафами з безліччю шухляд та дверцят, зачинених на ключ. Хілда не встигла як слід роздивитися, бо від столу до неї йшла струнка й тендітна Мері Куант, якій Хілда Брайнт особисто одягнула на шию платиновий кулон з надчутливою антеною і цим майже прирекла її на повільне вмирання від привидів і чужих голосів. Це була та ж Мері, тільки очі її тепер владно й звисока оглядали Хілду, даючи зрозуміти, що всі «послуги» Брайнт зважені й гідно оцінені, і тому їй самій доведеться рятуватися від кинутого в Мері затруєного бумеранга…

— Вітаю вас, міс Хілда, й дуже рада, що ви не погребували запрошенням мого чоловіка. — Мері проказала це так невимушено, що навіть у Хілди затерпло в грудях. — Ви дуже люб’язні, міс, — додала Мері й показала рукою на крісла: — Проходьте, панове, — звернулася до Вундстона, ніби бачила його вперше.

— Містер Джой Блеклі, - відрекомендував Френк.

— Влаштовуйтесь, де кому зручно. Прошу вас, любий, — повела очима на Френка, — почастувати гостей на свій смак. З дороги не завадило б підкріпитися коньяком. Ви не проти, міс Хілда?

— Мені треба вести машину, — відмовилася Брайнт. — Сер Вундстон теж, гадаю, не залишиться тут ночувати. Краще б розпорядилися подати гарячої кави й сандвічі.

— Сьогодні у нас буде непогана вечеря, тому я розпорядилася підготувати для вас кімнати. Гадаю, ви не залишите нас з Джімом у самотині?

— Я залишаюся, — першим погодився Вундстон і жадібно облизав свої повні губи, стежачи за тацею в руках Френка. — Сьогодні у мене нікудишній настрій, і я боюся, що хтось опиниться під колесами моєї машини. Залишайтесь і ви, Джой, — звернувся до Блеклі, котрий сидів з ним за одним столом.

— Мері сьогодні настільки люб’язна, що доведеться й мені порушити своє правило й заночувати у чужій хаті, - зголосилася Хілда Брайнт, бо мала надію побути з Мері наодинці й вивідати дещо з її нечуваної кар’єри.

— От і чудово, — сказала Мері. — Добре, що ми завжди одностайні в своїх бажаннях. Проте треба вирішити одну невелику справу, а вже потім з легким серцем розпочинати наше бенкетування, — говорила так, ніби все життя вирішувала чиїсь долі й завжди пам’ятала про благодійство для ближнього. — Я вдячна, що обов’язки містера Макларена покладено на мене. Всіх вас я добре знаю. Запевняю, ніхто не буде в програші. Невеличкі зміни стосуються в першу чергу міс Брайнт і містера Блеклі, - наголосила Мері, і Хілду ніби пронизало пекучим струмом. — Ви даремне хвилюєтеся, міс Брайнт, — заспокоїла Мері. — Оскільки ваша ідея про передачу чужих думок ледь не призвела до смерті містера Острожного, без якого нам аж ніяк не обійтися, вам доведеться залишити цю ідею і перейти до конкретного діла. Тут усі свої, а підслуховувати, окрім містера Блеклі, ніхто не зможе, як і не зможе самовільно покинути цю віллу, то будемо одверті. Президент асигнує тільки конкретні й результативні наслідки нашої роботи. Тому ідею про керовану радіобіоімпульсом державу ми тимчасово кладемо в архів і пропонуємо вам, міс Брайнт, і вам, містер Вундстон, розробити й дослідити на практиці біокоманди, здатні викликати тимчасовий шок, почуття страху. Бажано навчитися притуплювати слух, зір, гальмувати здатність до розмноження й таке інше… Сьогодні нам потрібна зброя. Так, саме зброя, що працюватиме на енергії людського розуму.

— Ви пропонуєте знову повернутися до ідеї пастора Берклі? — запитала Хілда Брайнт.

— Ви вгадали, міс Брайнт, — кивнула Мері. — До того ж у вашому розпорядженні результати дослідів містера Берклі. Я не думаю, що ви їх знищили або списали в архів.

— Я не зможу міняти програму без згоди містера Френка, — натякнула Хілда. — Але, якщо справа обернеться саме так, ми з містером Вундстоном теж повинні мати піддослідний матеріал, який був у сера Берклі.

— Про це ви не турбуйтеся, — встряв у розмову Френк і вибачливо глянув на Мері. — Звісно, ні вас, ні тим паче містера Вундстона ми не збираємося ховати в джунглях, де сьогодні надто багато вештається гульвіс. З люб’язної згоди містера Гленда ми арендуємо в нього частину підземного ранчо, де вже обладнуються відповідні кабінети. Вас, містер Блеклі, сер Гленд запрошує на посаду електромеханіка, — Френк перевів погляд на зовні спокійного Блеклі. Йому сподобалося, як володіє собою цей рядовий виконавець експериментів Хілди Брайнт, і мимоволі подумав, що саме на Блеклі можна у всьому покластися. — Ви матимете можливість бувати у найпотаємніших закапелках печери сера Гленда, у вас буде перепустка на вільний вхід і вихід з підземелля, що дуже важливо для постійного зв’язку з вашим безпосереднім керівником Мері Френк.