— Нехай буде по-вашому, містер Гленд, — погодився Френк. — На вашу витівку справді дивляться по-різному. Є такі, що називають ці печери прообразом майбутніх ферм, коли доведеться годувати перенаселений світ. Ваше ім’я, можливо, буде викарбуване золотом на пам’ятнику тисячолітнім Штатам. Важко вгадати свою долю після смерті, сер. Тому я хотів би повернутися в конкретний час містера Гленда і знайти його прихильність щодо моїх клопотів.

— Якщо ви хочете найняти в мене бодай ще одну галерею, я залишуся без землі і сам опинюся в приймах. Ви за цим приїхали?

— Ви завжди були гуманістом, сер. Ви вгадали, але нам треба переховати у вас одного з відомих учених світу, якого можуть просто вбити.

— Я знаю того вченого? Він — американець?

— Мені не хотілося б називати його імені навіть у вашій фортеці, містер Гленд. Кажуть, земля теж дихає, а кожен, хто вміє слухати, чує навіть той подих, сер.

Вас влаштує цей кабінет — найкраще з того, що я встиг побудувати? До того ж сюди можна потрапити з усіх галерей ферми. Так важче контролювати тих, хто тут буватиме, містер Френк. Я не думаю, щоб ви влаштовували в’язницю.

— Безперечно, сер, — підтвердив Френк.

— Вас щось турбує?

— Скільки виходів з підземелля, сер? І чи нема таємних дверей саме звідси, містер Гленд?

— Із підземелля можна вийти тільки через одні двері, сер. Я подбав про це, коли ще жив сам. Довго, та ще в самотині, не висидиш. Це гірше каторги. Тут над головою земля. Якщо людина і не збожеволіє, то стане горбатою. Їй вічно здається, що треба нагинатися, аби не зачепитися головою за примарне небо, містер Френк. Тепер мені легше, бо тут постійно живуть міс Хілда і Джой Блеклі.

— Ви дуже гарно сказали про примарне небо, містер Гленд. Знайте, що примара, як і омана, теж великі рятівники приреченої душі, - мовив Френк. — Я радий, що ви охоче пішли нам назустріч. Оплата, як завжди, готівкою. Ви одержите її вже сьогодні, сер.

— Якби моя велика ферма не потребувала ріки світла, я б не заїкнувся про гроші, сер, — мовив Гленд і встав.

Ще кріпкий у тілі, з колючим поглядом гострозорих очей, він був схожий на безсмертного вартового підземного Ноєвого ковчега, що мав відродити світ після огненного потопу війни. Високий і мовчазний, Гленд ішов попереду, проводжаючи Джіма Френка до сусіднього штреку, де починалося володіння Хілди Брайнт.

Відтоді, як у підземеллі Гленда розташувалася лабораторія по розробці зброї, що мала працювати на енергії людського розуму, сюди припинився потік екскурсантів і вся центральна частина ферми перейшла у володіння Хілди Брайнт. На клумбах, як і раніше, буяли квіти, доріжки були дбайливо посилані піском, але під низеньким клепінням електронного неба тепер ходили тихі диваки.

Френк наблизився до чоловіка з рулеткою в руці.

— Сер, ви тренуєте око чи хочете точно знати довжину свого кроку?

Чоловік міряв щось на доріжці й пильно придивлявся до позначки на металевій стрічці рулетки. Почувши голос Френка, він підвів голову.

— Я зробив відкриття, сер, — повідомив маленький чоловічок у поношеній нейлоновій куртці з прапором Штатів на грудях. Чорні великі очі дивилися вже підозріливо: чи можна довіритися в найголовнішому? — Ви знаєте, про що я хочу сказати, сер?

— Так, здогадуюся, — кивнув Френк.

— Тоді я відкриюся вам, бо ви вгадали мою таємницю. А можливо, ви це теж зрозуміли, коли виміряли крок своєї тіні?

— Ні, до цього я ще не дійшов.

— І нікому не розповідайте, — зашепотів чоловік. — Я ніколи не знав, хто довідується про мої думки, і завжди нарікав на своїх сусідів, а виявляється, це роблять чужі тіні. Кожен, хто хоче вивідати вашу таємницю, підміняє вашу тінь, від якої ви вже нікуди не сховаєтесь. Але у чужої тіні завжди більший або менший крок, ніж у вашої власної. Ви зрозуміли? Треба завжди носити з собою рулетку й міряти кроки тіні. Тільки так ви зможете позбутися небезпечних свідків ваших думок.

— Справді цікаво, сер, — погодився Френк, зрозумівши, що перед ним один з тих, хто вже побував у лабораторії Хілди Брайнт.

— Це державна таємниця, сер, — прошепотів незнайомець і висмикнув з коробочки вузеньку стрічку рулетки. — Дозвольте, я зміряю ваш крок.

— Не клопочіться, сер. Я прийшов з власною тінню.

— Ваше щастя, сер. Але, щоб перевірити, чи своя з вами тінь, ви непомітно наступіть їй на ногу. Якщо ви не відчуєте, що вам хтось наступив на ногу, біля вас чужа тінь. Тоді треба негайно повернутися до неї спиною і втекти на якесь світло. Тінь не може дивитися на світло й тому ніколи не поженеться за вами. Тільки не кажіть про це своїм ворогам, сер, інакше вони начеплять своїй тіні темні окуляри, і тоді вже вам не порятуватися.

— Я так і зроблю, сер, — подякував Френк і дав сердезі монетку, що знайшов у кишені.

— Ви дуже щедрі, сер, — подякував чоловічок і сховав монетку в кишеню синіх штанів. — Я куплю за них нову рулетку, бо з часом дюйми зношуються і меншають.

Френк звернув на широку алею, в кінці якої виднілися білі з червоним ворота головного двору лабораторії.

Хілда сиділа біля світлового екрана й роздивлялася імпульсну схему нейрострумів піддослідних, оброблених шоковим радіозондом. Коли ввійшов Френк, вона лише на мить озирнулася й попросила почекати в опочивальні, куди гостя провів один з вартових, що супроводжував його ще від воріт лабораторії.

— Ви вільні, сер, — махнув вартовому Френк, як тільки вони з’явилися в просторій кімнаті Хілди Брайнт.

Френк тут був не вперше, але кожного разу його дивувало, що речі постійно мандрують по кімнаті й від того створюється враження новизни. Секційний диван, на якому спала Хілда, то вигинався затишним кутком, то розкочувався по кімнаті м’якими кріслами, а тепер був витягнутий уздовж стіни м’якою лавою. В кімнаті стало просторіше, і Френк підійшов до вікна з об’ємним слайдом квітучих яблунь. Навіть бджола все ще летіла з квітки на квітку, і осипалися рожеві пелюстки, і листя тремтіло від прохолодної роси, і кожна гілка була такою реальною, що навіть не хотілося вірити в оману. По той бік великої шибки ніби справді квітував сад.

«Бідолашна… — Френк зловив себе на тому, що навіть думає він нещиро і змушений зустрічатися з своєю жертвою у її в’язниці, щоразу обманювати її, приховуючи докори совісті. — Якби вона була лише багатою і її можна було відпустити в море на власній яхті, знаючи, що міна спрацює в потрібний момент, тоді я не мав би гріха на душі, а так колись доведеться замурувати в цій затишній кімнаті з примарним вікном, де на кожен день приготовлено інший слайд — цілий рік на екрані неіснуючий сад. Це буде останній притулок для великої Хілди, що таємно замахнулася на трон всепланетної цариці. Ні, жінкам не можна довіряти влади. Дурні й нещасні англійці. Вони досі, як діти, граються в королев. Дайте тій невинній жіночці віжки та загнуздайте увесь світ, тоді самі відчуєте, як уміє бити тендітна рука. Хілда здається вже зараз найжорстокішою відьмою, яку навіть важко уявити найсміливішим дітям. Це, напевне, одна з тих, кого породила кров Горгони або трутизна її гаддя. Жінка, котра погоджується вбити розум, народжений жінкою, — остання гріховодниця, яку вже не простить ні бог, ні природа. Тому Хілді вготована така доля. — Френк намагався притлумити голос власної совісті. — Якби вона тільки обмежилася грішми, як я, а не думала про владу, вона б купалася в розкошах».

До кімнати ввійшла Хілда Брайнт. Френк зауважив, що вона стала надміру нервова, рухи її були різкими, говорила голосно й насуплювала брови, ніби звинувачувала співрозмовника в тому, що він зіпсував їй настрій.

— Сідайте, — звеліла Френку. — Пообідаємо разом. Я давно не була за столом у такому товаристві, Джім. І не вигадуйте, що прийшли провідати, що за ворітьми вас чекає ревнива довгозуба Мері. Невже ви ЇЇ любите, Френк? Може, вона відьма? Такі зуби мають тільки нечестивці. Не лягайте з нею спати в одне ліжко, інакше вона колись уночі виссе з вас кров. Он ви який рожевий на щічках! 1 очі блакитні й невинні, як у дитини. Ви необачно довірливі, Джім. Дивуюся, як ви досі не занапастили ні себе, ні президента. — Хілда добула з дерев’яної скриньки сигару. Френк вирішив помовчати й дати Хілді виговоритися.