Під’їхала машина невідкладної допомоги, з неї вийшли двоє чоловіків з носилками. В ту мить, коли вони підіймали її, він побачив розколотий череп і відвів очі. Невідкладна допомога помчала під завивання сирени. Так закінчилося перше кохання Брюно.

Літо 1976–го було, мабуть, найжорсткішим періодом в його житті; йому тільки–но виповнилося двадцять років. Стояла нестерпна спека, навіть ночі не приносили з собою ніякої свіжості; з цієї точки зору, літо 76–го має залишитись у пам’яті нащадків. Дівчата ходили в коротких прозорих сукнях, від поту тканина липла до тіла. Він вештався цілими днями в нестямі від бажання. Уставав з ліжка ночами, пішки обходив Париж, зупиняючись біля терас кафе, підстерігаючи дівчат біля входу на дискотеки. Танцювати він не умів. Збудження не стихало ні на мить. Йому здавалося, що між ніг у нього шматок м’яса, який стікає вологою і гниє, а хробаки пожирають його. Кілька разів він пробував завести з дівчатами розмову просто на вулиці, але у відповідь чув лише принизливі глузування. Ночами він дивився на себе у дзеркало. Його спітніле, прилипле до голови волосся з лоба починало рідіти; під сорочкою проступали складки живота. Він почав відвідувати секс–шопи та піп–шоу, але не домігся нічого, крім загострення своїх мук. Тоді він уперше скористався послугами повії.

У західному суспільстві в 1974 — 1975 роках відбувся невловимий і рішучий поворот. Він усе ще лежав на трав’янистому схилі над каналом; згорнута й засунута під голову полотняна куртка заміняла йому подушку. Він вирвав пучок трави, відчув її вологу шорсткість. У ті самі роки, коли він марно намагався пристосуватися до життя, західні суспільства ступили на якийсь темний шлях. Того літа сімдесят шостого вже було зрозуміло, що все це погано скінчиться. Фізичне насильство, найбільш виражений прояв індивідуалізму, знову мало з’явитися на Заході, слідом за хтивістю.

Опівдні Брюно знову сів у машину, доїхав до центру Партене. Поміркувавши, він вирішив виїхати на автостраду. Зателефонував з телефонної кабінки до брата — той одразу відповів. Він повертався в Париж, він охоче зустрінеться з Мішелем сьогодні ж увечері. Завтра це буде неможливо, в нього зустріч із сином. Але ж цього вечора він вільний, для нього це здавалося дуже важливим. Мішель не виявив особливих емоцій. «Якщо хочеш», — відповів він після тривалої паузи. Як і більшість людей, він не міг сприйняти тенденцію суспільства до роздробленості, яку так жваво описують соціологи та коментатори. Як і більшість, він вважав за потрібне зберегти певні родинні зв’язки, хай навіть ціною легкої власної нудьги. Так роками він змушував себе проводити Різдво у тітки Марі–Терез, яка разом зі своїм симпатичним майже глухим чоловіком старілася в своєму маєтку в Ренсі. Його дядечко завжди голосував за комуністів і відмовлявся відвідувати опівнічну месу, що раз у раз ставало приводом для сварок–лайок. Попиваючи настойку з кореня тирличу, Мішель слухав, як старий розмірковує про визволення трудящих, час від часу буркочучи у відповідь якусь банальність. Потім приходили решта, у тому числі його кузина Брижіт. Він любив Брижіт, він хотів, щоб вона була щасливою; але з таким бовдуром, яким був її чоловік, це здавалося не надто реальним. Він служив у Байєра лікарем за викликом і зраджував дружину при першій–ліпшій нагоді; оскільки він був гарним чоловіком та багато подорожував, у нього була безліч можливостей. Обличчя Брижіт щороку все більше тьмяніло.

У 1990 році Мішель відмовився від цього щорічного візиту; тепер у нього залишився лише Брюно. Родинні зв'язки зберігаються кілька років, а іноді й десятиріч, насправді вони набагато міцніші за будь–які інші, але потім, зрештою, вони теж слабшають.

Брюно приїхав близько дев’ятої години вечора, він уже трохи випив і хотів побазікати на теоретичні теми.

— Мене завжди вражала, — почав він з ходу, ще навіть не присівши, — надзвичайна точність пророкувань, які зробив Олдос Хакслі у своєму «Чарівний новий світ». Як подумаєш, що ця книга була написана у 1932–му, — просто неймовірно. Відтоді західне суспільство весь час прагнуло наблизитися до цього зразка. Всі більш досконалі сучасні засоби контролю над рівнем народжуваності призведуть до того, що ми, раз і назавжди, втратимо зв’язок із сексуальністю, а рід людський відтворюватиметься в лабораторіях в умовах генетичної надійності та абсолютної безпеки. Як наслідок — зникнення родинних зв’язків, понять батьківства та материнства. Завдяки прогресу фармакології — спростяться розбіжності між людьми різного віку. У світі, яким його зобразив Хакслі, у шістдесят років людина така ж активна, має ту ж саму зовнішність, ті ж самі бажання, що й двадцятирічна. Потім, коли вона більше не зможе протистояти старості, на неї чекає добровільне зникнення, смерть через евтаназію; все дуже скромно, швидко, без зайвих драм. Суспільство, зображене в «Чарівний новий світ», — це щасливе суспільство, де немає місця трагедіям та емоційним крайнощам. Загальна сексуальна свобода, більше ніяких перешкод задоволенню, розквіту бажань. Трапляються?таки моменти суму, смутку і сумніву; але все це можна легко вилікувати медикаментозним засобом, хімія зробила відчутний прогрес у галузі антидепресантів та аксіолітиків. «Сому ам — і немає драм».

Це точнісінько той самий світ, про який ми нині мріємо, світ, у якому ми хотіли б жити сьогодні.

— Я добре знаю, — вів далі Брюно, помахом руки мовби відкидаючи зауваження, яке Мішель і не робив, — знаю, що звичайно світ Хакслі називають тоталітарним кошмаром, намагаючись видати цей твір за викриття; це чисте лицемірство. За всіма пунктами — генетичний контроль, сексуальна свобода, боротьба зі старістю, цивілізація розваг — «Чарівний новий світ» є для нас раєм, саме таким, якого ми прагнемо досягти, але поки що марно. Є лише один чинник, який дещо суперечить нашій системі цінностей, — це поділ суспільства на касти, які за своєю генетичною природою призначені для різних робіт. Утім, безперечно, це єдиний пункт, в якому Хакслі виявився поганим пророком; це також єдиний пункт, який стає майже марним у ході розвитку механізації та роботизації. Олдос Хакслі, безперечно, поганий письменник, його фрази важкі й позбавлені витонченості, його персонажі невиразні та ходульні. Але в нього є те основне інтуїтивне прозріння, що еволюція людських суспільств упродовж кількох сторіч спрямовувалася й усе більш спрямовуватиметься науковим та технологічним прогресом. Попри все те, йому бракувало тонкості, психологізму, відчуття стилю; все це легко долає його первісна перевага — інтуїція. Він один із перших письменників, включаючи й наукових фантастів, зрозумів, що, коли не зважати на фізику, головною рушійною силою цього процесу тепер стане біологія.

Брюно урвав мову; тільки тепер він помітив, що його брат схуднув, змарнів, виглядає втомленим, стурбованим і, мабуть, дещо неуважним. Справді, ось уже кілька днів Мішель нехтував своїми заняттями. На відміну від попередніх років перед магазином «Монопрі» вешталося багато жебраків та продавців газет; але ж літо в самому розпалі, це час, коли бідність стає менш гнітючою. «А якщо війна?» — подумав Мішель, спостерігаючи крізь шибку повільні переміщення клошарів. Брюно знову налив собі склянку вина; він почав відчувати, що зголоднів, і був дещо здивований, коли брат утомлено відповів йому:

Хакслі належав до великої родини англійських біологів. Його дід товаришував із Дарвіном, він багато писав на захист теорії еволюції. Його батько та його брат Джуліан також були біологами з іменем. Усе це представники англійської традиції, інтелектуали–прагматики, ліберали і скептики. На відміну од французької епохи Просвітництва. Їх відкриття ґрунтуються на спостереженнях, на експериментальних методиках. Всю свою молодість Хакслі провів, спілкуючись з економістами, юристами, але головне — з ученими, які гостювали в будинку його батька. Серед письменників свого покоління він, без сумніву, був єдиним, хто міг би передбачити майбутні успіхи біології. Але все це відбулося б набагато швидше, якби не нацизм. Нацистська ідеологія сприяла дискредитації теорій євгеніки та поліпшення раси; знадобилося кілька десятиріч, щоб повернутись до цього. — Мішель підвівся, приніс зі своєї бібліотеки том під назвою «Те, про що я насмілююся думати». — Цю працю написав Джуліан Хакслі, старший брат Олдоса; вона була опублікована в 1931–му, за рік до «Чарівного нового світу». Тут ми знаходимо всі ті думки про генетичний контроль і поліпшення раси, в тому числі людської, що їх його брат висловлює в своєму романі. Все це подано тут досить недвозначно, у вигляді бажаної мети, до якої слід прагнути.