Лист застав Мішеля в гострому нападі концептуального безсилля. Згідно з гіпотезою Маргенау, індивідуальну свідомість можна порівняти з полем ймовірностей у просторі Фока, що визначається як пряма сума просторів Гільберта. Теоретично цей простір може бути вибудуваний виходячи з елементарних електронних подій на синоптичному рівні. У цьому разі нормальна поведінка узгоджується з пружними деформаціями поля, а вільна дія — з розривом поля; втім, незрозуміло, в якій топології? Немає жодної гарантії, що природна топологія гільбертових просторів дозволяє розраховувати на реєстрацію вільної дії; немає навіть упевненості в тому, що сьогодні можна поставити цю проблему інакше, ніж у суто метафоричній формі. Однак, Мішель був переконаний, що зараз просто необхідно створити нову концептуальну базу. Щовечора, перш ніж вимкнути свій переносний комп’ютер, він запускав через інтернет запит про доступ до результатів експериментів, що були розміщені протягом дня. Наступного ранку він знайомився з ними, пересвідчувався, що дослідницькі центри по всьому світу безнадійно сліпі, застрягши у безглуздому емпіризмі. Жоден результат не давав можливості прийти до певного висновку чи бодай сформулювати найменшу теоретичну гіпотезу. Як відомо, індивідуальна свідомість виникла у тваринному світі раптово, без видимої причини; безперечно, це відбулося задовго до появи мови. Дарвіністи у підсвідомому тяжінні до ідеї кінцевої мети звичайно висували на перший план можливі переваги природного відбору, пов’язуючи це з розвитком мови, що, як завжди, нічого не пояснювало, це була така собі симпатична міфологічна конструкція; але антропогенний принцип у цьому разі втрачає будь- яку переконливість. Світ дав нам очі, які можуть бачити його, і розум, який здатен його усвідомити; гаразд, але що з цього виходить? До розуміння феномену це нічого не додає. Самосвідомість, відсутня у нематод, спостерігається у більшості простіших ящірок, таких, як Lacera agilis; тут можна з певною ймовірністю припустити наявність центральної нервової системи і щось іще, окрім неї. Це щось залишається цілковитою таємницею; поява свідомості, мабуть, не пов’язана з будь–якими анатомічними, біохімічними чи клітинними даними; це бентежило.

Що б зробив Гайзенберг? Що вчинив би Нільс Бор? Відсторонитися, поміркувати; поблукати за містом, послухати музику. Нове не створюється шляхом простої інтерполяції старого; дані додаються до даних, наче пригорщі піску, за своєю природою визначаючись концептуальними межами, що локалізують поле експерименту; зараз більше ніж будь–коли потрібен новий погляд.

Спекотні та швидкоплинні дні проминали сумно. Уночі проти 15 вересня Мішелю наснився незвично щасливий сон. Він був поруч з маленькою дівчинкою, що бігала по лісу серед метеликів та квітів (прокинувшись, він здогадався, що цей образ, який знову виник через тридцять років, походив од «Принца Сапфіра», серіалу, який він дивився щонеділі вдень у помешканні своєї бабусі і який так бездоганно знаходив шлях до його серця). За мить він уже йшов сам горбкуватим лугом, серед високої трави. Він не розрізняв обрію, здавалося, цим трав’янистим пагорбам під блідо–сірим небом, що так гарно сяяло, немає кінця–краю. Проте він ішов уперед не вагаючись і не поспішаючи; він знав, що на глибині кількох метрів у нього під ногами тече підземна річка і що інстинкт безпомилково вів його уздовж її русла. Навколо в повітрі гойдались високі трави.

Прокинувся він веселим і сповненим енергії. Таким він не відчував себе з дня свого звільнення, вже більше двох місяців. Вийшовши з дому, повернув на вулицю Еміля Золя, пішов під молодими липами. Він був сам, та це його не турбувало. На розі вулиці Антрепренер він зупинився. Магазин «Золя–колор» відчинився, продавщиці–азіатки зайняли свої місця за касами; було близько дев’ятої години ранку. Небо у прогалині між високими будівлями Богренель сяяло вже надто яскраво; у всьому цьому була безвихідь. Мабуть, йому варто було поспілкуватися зі своєю сусідкою навпроти, дівчиною з «Двадцяти років». Вона працює у неспеціалізованому журналі, все знає про події в суспільстві, певно, їй відомі механізми налагодження контактів із зовнішнім світом; та й психологічні чинники їй теж, мабуть, не чужі; слід гадати, ця дівчина багато чому могла б навчити його. Сягнистими кроками, мало не риссю він поспішив назад, миттю злетів на поверх, де мешкала сусідка. Довго дзвонив, тричі повторив спробу. Ніхто не відповів. Розгубившись, він повернув назад, додому, а підійшовши до ліфта, задумався. Що це з ним? Мабуть, у нього депресія, і саме в ній справа? Ось уже кілька років, як у кварталі з’явилися й поширюються листівки, що закликають до пильності та боротьби проти Національного фронту. Безмірна байдужість, яку він виявляв як до прибічників, так і до його супротивників, уже сама по собі могла стати тривожним симптомом. Традиційна «ясність свідомості депресивних хворих», яка, судячи з описів, нерідко набуває форми крайньої незацікавленості стосовно людських проблем, передусім виявляється в браку зацікавленості до питань, які справді не дуже на неї заслуговують. Отож, висловлюючись точно, можна уявити собі любовну депресію, тим часом як депресія патріотична виглядає цілком безглуздою.

Повернувшись до себе на кухню, він подумав про те, що природна для демократичного сумління віра в обумовленість людських вчинків розумом і свободою вибору, зокрема в таку саму обумовленість політичних переваг, слід–гадати, стала наслідком змішування термінів свободи та непередбачуваності. Вири річки там, де вона омиває підпори мосту, структурно не передбачувані; але ж нікому не спаде на думку вважати їх за це вільними. Він налив собі білого вина, закрив штори й ліг, щоб поміркувати. Рівняння теорії хаосу не демонструють жодного зв’язку з властивостями фізичної галузі, в якій проявлялися їх результати; ця спільність дозволяє так само застосовувати їх як у гідродинаміці, генетиці популяцій, метеорології, так і в груповій соціології. Можливості їх морфологічного моделювання дуже добрі, але властивість передбачувати майже дорівнює нулю. А рівняння квантової механіки, навпаки, дозволяє передбачувати характеристики мікрофізичних систем з надзвичайною точністю, якщо ж відмовитись од будь–якої надії на повернення до онтології матеріального світу, ця точність може стати абсолютною. Було б принаймні передчасно, а може, й неможливо намагатися встановити між цими двома теоріями математичну відповідність. І все ж таки Мішель був переконаний: будова атракторів при еволюції нейронів та сінапсів — ключ до розуміння людських вчинків та думок.

Шукаючи фотокопію останніх публікацій, він усвідомив, що вже більше тижня не заглядав у поштову скриньку. Як завжди, там була майже сама реклама. У зв’язку із пуском на воду судна «Коста Романтика» фірма «ТМК» претендує на те, щоб стати родоначальницею нової інституційної норми в галузі шикарних морських круїзів. Цей корабель описують як справжній плавучий рай. Ось як могли пройти — можна тільки побажати — перші миті його круїзу: «Спочатку ви потрапляєте до величезної, залитої сонячним світлом зали під гігантським скляним куполом. У ліфтах панорамного огляду ви підіймаєтесь на верхню палубу. Там, через величезне вікно у носовій частині, ви можете, як на великому екрані, милуватися морем». Він одсунув проспект убік, пообіцявши собі вивчити його більш ретельно. Крокувати верхньою палубою, дивитися крізь скляні стіни на море, тижнями плисти під одноманітним небом… чому б і ні? За цей час Західна Європа може зруйнуватися під бомбами. Вони пристануть до берега, геть засмаглі, і їх зустріне інший континент.

Тим часом слід було жити, і можна це робити весело, порозумному, не втрачаючи почуття відповідальності. В останньому випуску «Свіжих новин від мережі “Монопрі”» більше ніж будь–коли робили акцент на понятті громадянської ініціативи. Автор колонки редактора повністю спростовував загальну думку про те, що гастрономічні задоволення несумісні з гарною фізичною формою. «Головне — дотримуватися балансу у всьому, краще розпочати сьогодні ж», — без усякого сорому стверджував видавець. За цією першою задиристою (читай: ангажованою) сторінкою йшли розважальні матеріали, освітні ігри, різне «хочу все знати». Так Мішель дістав можливість побавитися, розрахувавши, скільки калорій він споживає за добу. За ці останні місяці він не підмітав, не прасував, не плавав, не грав у теніс та й не кохався; єдині три заняття, за які він справді мав відповідати, були такі: лежання, сидіння та спання. Після всіх розрахунків виявилося, що його потреби сягають близько 1750 кілокалорій на день. Судячи з листа Брюно, він уже, здається, багато плаває та кохається. Мішель зробив перерахунок з цими новими даними: вийшло, що у брата денна витрата енергії сягає 2700 кілокалорій.