2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)

Сніг, що падає на волосся, на руки,
кружляє навколо ліхтарів,
намітає кучугури
біля під’їздів
і навколо трамвайних колій…
Сніг,
що як іскри багаття вночі
біля озера з жовтими квітами.
І треба мовчати
про нашу неймовірну молодість,
бо сьогодні —
день снігу.
День віршів —
потім.

3. Чекання (В старому Києві)

Кав’ярня в підвальчику.
Якщо захотіти,
то можна побачити з її вікон
весь світ.
(Дівчино, одну каву.
Чому ви сьогодні така сумна?
Київ треба малювати чистими фарбами,
дерева — зелені,
будинки — жовті,
небо — синє.)
Наші печалі
і наші радощі
хто зрозуміє?
В дівчат з кав’ярні
не губи, а квіти. Ходи й зірви.
(Ваша посмішка для мене —
майже нічого.
Просто сонце заходить
і сонце сходить.)
Ця кав’ярня така терпка,
як дітвацькі сльози.
Я пішов би звідси,
та на всіх дорогах —
велике, безмежне небо над головами.

4. Світ (Епічний настрій)

Сотні ниток зв’язало нас.
Голуби,
що туркочуть на площах міста,
очі коханої,
гіркуваті вишні з Олегової гори.
Ти озиваєшся до мене
голосом людей нашого кварталу —
слюсарів,
водіїв,
вантажників.
Я шукаю тебе в кав’ярнях
і бібліотеках,
в рядках віршів,
у барвах картин.
Про тебе я думав,
коли мені було важко.
І задля тебе заводив мову з кожним,
хто траплявся мені на дорозі.
…на світанку земля — в тумані,
наче оголена жінка
під простирадлом.

5. Увечері на вокзалі

Безповоротність несказаних слів
і недописані вірші — як поїзди,
що мають зараз вирушати.
…і нічого,
крім жахливої порожнечі
і найпрекрасніших облич
на пероні,
що відпливає.

6. П'ючи вино

Прозорий келих,
кришталевий, з ниточками сонця,
золота тінь на столі,
як остання згадка
про тих моряків,
що не вернулися з країни орхідей.
Морем пахнуть твої губи.

7. Стрільби

Вдень,
під пекучим сонцем,
у вигорілому, шорсткому хебе
автомат повільно підняти
і з приємністю впізнати щокою
лаковану прохолоду його прикладу,
щоб через мить
тільки стукіт його гарячого серця
тримати в руках.

8. Каяла

3 холодною люттю
кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою
смужкою води на сході.
І почорнілі русичі,
що ідуть довгими пружними колонами,
схожі на гору,
яка шукає Магомета.
О земле наша,
уже за шоломами єси.

9. Ностальгія

Розгорнуте віяло дощу
і старозавітне мовчання дахів
образ чорного кота на щоглі
витворити в уяві
разом з посмішкою
на зухвалому обличчі кота
і корсарським бригом
…і слухати легендарне падіння
дощових крапель

10. Музика — дуже складна річ

Прийде фіолетова ящірка
вилізе на підвіконня
дві бурштинові крапки очей
і фіалковий дим
з обрисами ящірки

11. Малий, що йде (В старому Києві)

Він іде брукованим провулком,
перебираючи в кишені скобки від рогатки,
непримиренний ворог цукерок і морозива,
іде і насвистує,
штурхаючи подертими бігавками
бляшанку з-під консервів.
Не знаючи, що назавтра
йому доведеться дивитись на цей світ
і любити його.
Він іде до чогось далекого,
як легенда.

12. Тиша в червоному (В старому Києві)

Залишиться чорна тонка лінія
там, де закінчиться вулиця
і захід сонця випливе, червоний і теплий.
Грубий, нерівний брук
вайлувато хитатиме ваговози,
катаючи в кузовах
порожні залізні діжки.
Залишиться вулиця,
декорована синіми кетягами винограду,
і важкі ваговози,
що повзуть наче закривавлені черепахи.