Назва в перекладі з латинської означає «перший» (рослина цвіте однією з перших).

У високогір'ях Карпат на скелях гірського хребта Чорногора (гори Піп Іван Балцатул і Піп Іван Мармароський) зустрічається первоцвіт дрібний (Р. minima L.) з блискучими клиновидними листками та порівняно великими рожевими квітками. Як рідкісний і цінний для науки, вид взято під повну охорону і занесено до Червоної книги.,

На Україні в дикому стані росте 9 видів первоцвіту.

(Tanacetum vulgare L.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Інсектицидні властивості цієї рослини відомі дуже давно. У стародавньому Єгипті її використовували для бальзамування померлих, а народи Півночі — як, своєрідний консервант, що зберігає м'ясо від псування. У середні віки східні^ слов'яни вживали пижмо проти глистів.

Це — багаторічна трав'яниста рослина з коротким здерев'янілим кореневищем. Стебло 50-100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або дещо опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7-10 см завдовжки, чергові, довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічіперистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки: нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття. Обгортка напівкуляста, черепитчаста, листочки її сіро-зелені, голі, з вузьким плівчастим краєм. Плід — гола, округла сім'янка з п'ятьма реберцями, без чубка.

Росте в мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників поблизу доріг, на просіках і луках.

Трава містить ефірну олію (0,089-0,3 %), до складу якої входить б-туйон (до 49 %), в-камфора, борнеол, пінен, в-туйон, туйол; суцвіття — флавоноїди (лютеолін та кварцетин), дубильні і гіркі речовини.

Настій суцвіть використовують проти круглих глистів та при деяких кишкових захворюваннях. Встановлена жовчогінна і фітонцидна дія пижмо, завдяки чому воно ефективне при лікуванні лямбліозу, холециститу та гепатиту. Настій із суцвіть збільшує силу скорочень серцевого м'яза, сповільнює ритм серця. Надземна частина рослини має також інсектицидні властивості.

Слід пам'ятати, що пижмо отруйне, і застосовувати його треба обережно. Листки пижмо звичайного використовують як пряно-ароматичну домішку в кулінарії, кондитерському і лікеро-горілчаному виробництві.

Лікарською сировиною є квіткові кошики. В гомеопатії використовується й ефірна олія.

Пижмо — живий компас природи: листки цієї рослини розміщуються в меридіанній площині, тобто з півночі на південь. Розмножують вегетативно (поділом кореневища і куща) та насінням.

Кущі або відрізки кореневища висаджують на відстані 35–40 см один від одного, а насіння без стратифікації висівають на глибину 1–1,5 см з міжряддями 35–40 см. Весняні посіви (квітень) дають сходи у травні. В перший рік життя рослини утворюють розетку листків діаметром до 40 см. Починаючи з другого року, всі особини регулярно цвітуть і плодоносять. Цвіте у червні — липні. Масове достигання плодів — у вересні. Дає багатий самосів.

Догляд за посівами, особливо в перший рік життя, полягає в прополюванні та розпушенні грунту. Якщо міжряддя густі, восени їх можна прорідити.

Суцвіття заготовляють під час цвітіння (червень — серпень), для чого окремі кошики обривають руками чи зрізують ножами або серпами. Сушать на горищі під залізним дахом або під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром на папері чи мішковині.

(Sanicula europaea L.)

Родина зонтичні (Umbelliferae)

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 20–50 см. Прикореневі листки пальчасто-роздільні, з трьома-п'ятьма оберненояйцевидними дво — тринадрізаними пилчастими частками. Обгортка з ланцетних, зубчастих або перистороздільних листочків. Пелюстки блідо-рожеві. Цвіте в червні — липні.

Росте в тінистих букових та хвойних лісах на родючих грунтах, найчастіше поодинокими екземплярами.

В медицині використовується трава (Sanicula herba), що містить сапонін, дубильні й гіркі речовини, ефірну олію, вітамін С, бактерицидні речовини.

В народній медицині підлісник застосовується при кровотечах легенів; листки у вигляді настою — при кашлі, подрібнені листочки вживають як ранозаживляючий засіб, у вигляді присипки — при фурункульозі. Відвар ще вживають при катарах шлунка й кишок.

(Colchicum autumnale L.)

Родина лілійні (Liliaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина. Підземна частина — бульбоцибулина, від якої восени розвиваються блідо-рожеві квітки, весною з'являються зелені широколанцетні листки і плоди. Бульбоцибулина дворічна, сидить досить глибоко в грунті. Квітки великі (1–3), рожево-лілові, рідко білі. Плід — коробочка. Цвіте у вересні — жовтні. Вся рослина отруйна.

Росте на вологих луках в низині, передгір'ї та гірській частині невеличкими заростями по кілька гектарів. Природні зарості пізньоцвіту взято під охорону в межах всього ареалу, їх використовують як насінники.

З лікувальною метою використовують насіння (Semen colchici), бульбоцибулини (Tuber colchici). Насіння містить сильно отруйний алкалоїд колхіцин, жир, цукор, смолу і дубильні речовини. Квітки містять 0,4–1,8 % колхіцину й апігенін. В бульбоцибулинах міститься від 0,08-0,2 % колхіцину.

Пізньоцвіт раніше вживався проти ревматизму, подагри, невралгії. Інтерес до цієї рослини підвищився з того часу, як доведено порушуючу і затримуючу дію колхіцину на поділ клітинного ядра. Цією властивістю скористались лікарі для затримування росту пухлинних клітин при лікуванні раку шкіри. Лікування проводять під суворим наглядом лікаря.

Насіння збирають в період його повної стиглості, в червні — липні, розсипають тонким шаром на полотні й сушать у теплому темному місці. Бульбоцибулини збирають перед самим цвітінням, приблизно в кінці серпня. Очищають їх від коренів та залишків листкових піхв і використовують свіжими або висушеними.