(Iris pseudacorus L.)

Родина півникові (Iridaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина 60-150 см заввишки, з товстим, коротким, розгалуженим кореневищем. Стебло прямостояче, округле, трохи стиснуте, облистнене. Листки чергові, мечовидні, сірувато-зелені, по краю перетинчасті, нижні — такої самої довжини, як стебло. Квітки великі, правильні, жовті, з простою 6-роздільною віночковидною оцвітиною. Тичинок 3, маточка 1 з коротким 3-роздільним стовпчиком, з пелюстковидними 2-лопатевими частками, що прикривають тичинки. Плід — багатонасінна коробочка. Цвіте в червні — липні.

Росте на болотах, по берегах річок, ставків, озер, у вільшняках.

Препарати з кореневищ застосовують у медицині як відхаркувальний та заспокійливий засіб. Ароматичні ефірні масла з кореневищ, широко використовують у парфюмерній промисловості.

Кореневища збирають восени або рано навесні, їх викопують лопатою, промивають у холодній воді, обрізають рештки надземних частин і корені. Сушать на горищі або під наметом. Рослина дуже декоративна завдяки великим гарним квіткам.

(Galanthus nivalis L.)

Родина амарилісові (Amaryllidaceae)

Багаторічна цибулинна рослина. Назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають "молочно-квітковий" (колір квітів цієї рослини нагадує молоко). Підсніжник звичайний зростає у листяних лісах і чагарниках в Карпатах та західних лісостепових районах.

Підсніжник — символ надії. Згідно з однією старовинною легендою, коли перші люди були вигнані з раю, на землі йшов сніг і було холодно. Єва дуже змерзла. Щоб її утішити, надати надії на кращі часи, декілька сніжинок перетворилися у ніжні квіти підсніжника — провісника весни.

Ранньою весною місцями в лісах утворює на грунті чудовий білий мереживний килим. Цвіте у березні — квітні. Дуже цінна декоративна рослина. Цибулини отруйні.

Ці перші квіти — весняні усмішки рідної землі — користуються величезним попитом, їх безжалісно виривають. У зв'язку з цим вже в багатьох місцевостях, де колись підсніжників було багато, вони зникли. Підсніжник потребує охорони, занесений до Червоної книги України.

(Lycopodium clavatum L.)

Родина плаунові (Lycopodiaceae)

Багаторічна вічнозелена рослина з довгим повзучим вилчасто-розгалуженим стеблом, від якого відходять невисокі висхідні вилчасто-розгалужені пагони. Стебло і пагони густо вкриті дрібними вузькими темно-зеленими листками. На верхівці окремих пагонів на майже безлистих ніжках, розвивається 3–5 стробілів. Листки, з яких складаються стробіли, називаються спороносними: біля їх основи розвиваються спорангії із спорами. Спори дуже дрібні, блідо-жовтого кольору. Спороносить рослина у серпні — вересні.

Росте у тінистих вологих хвойних і мішаних лісах у лісових і лісостепових районах. Кількість його поступово зменшується у зв'язку із змінами екологічних умов, а також через недбайливе збирання. Потребує бережливого використання.

Назва роду в перекладі з латинської мови означає "вовконіг". Українська назва походить від слова “пливун” (гнучке сланке довге стебло рослини ніби пливе по землі).

(Hedera helix L.)

Родина аралієві (Araliaceae)

Вічнозелений виткий кущ, який своїми численними присоскоподібними коренями прикріплюється до сторонніх предметів (дерев, скель тощо). Плющ іноді досягає ЗО м у висоту. Листки має шкірясті, голі, блискучі, на безплідних пагонах — серцевидні, 3-5-кутні або 3-5-лопатеві, на квітконосних гілках — цілісні, ромбічнояйцевидні. Квітки жовтувато-зелені у простих зонтиках, зібрані китицею. Плід — ягода, спочатку зелена, потім чорна. Цвіте у вересні — жовтні.

Росте в листяних лісах, здебільшого дубових, рідше букових у низині та передгір'ї.

В медицині використовують листки плюща, у яких містяться глюкозиди сапонін і гедерин, а також інозит, каротин, мурашина і яблучна кислоти, в стеблах — камедь.

Листки застосовують при хронічних катарах слизових оболонок, туберкульозі, рахіті та при інших захворюваннях. У свіжому вигляді їх використовують як зовнішній засіб при опіках, для перев'язки гнійних ран.

(Plantago major L.)

Родина подорожникові (Plantaginaceae)

Лікувальні властивості цієї рослини добре знали лікарі стародавньої Греції і Риму, а в середні віки — персидські та арабські медики. Цінувалася вона і в Київській Русі.

До XIV ст. подорожник був поширений лише в Східній півкулі. За часів великих подорожей, коли мореплавці шукали нових земель, його випадково завезли в Америку, де він швидко поширився, і індійці почали називати рослину "слідами білої людини".

Подорожник великий — багаторічна трав'яниста рослина Ли

Листки містять індикановий глікозид аукубін, гіркі й дубильні речовини, каротин, вітамін С (20,7-42,2 мг%), незначну кількість невивчених алкалоїдів і вітаміну К, флавоноїди (0,01-0,02 %), маніт, сорбіт (1,5 %), лимонну та олеанолеву кислоти. В насінні є слиз (до 44 %), жирна олія (близько 20 %) і вуглевод плантеоза (0,16-0,17 %).

Здавна подорожник широко використовується як лікувальний засіб при зовнішніх ранах, ударах, наривах, гнійних ранах, виразках на шкірі, опіках та на мозолі.

Сучасна медицина використовує препарати з листків (плангамацид у гранулах і консервований сік) при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, анацидних (із зниженою кислотністю) гастритах, гострих шлунково-кишкових захворюваннях (гастритах, ентеритах й ентероколітах), гострих та хронічних колітах. Крім того, подорожник діє як тонізуючий засіб, поліпшує апетит, збільшує вміст гемоглобіну в крові, сприяє підвищенню маси тіла. Ефективні препарати при сечонетриманні та хворобах дихальних шляхів. Насіння подорожника проти дизентерії застосовували ще стародавні римські і грецькі медики.

У ветеринарній практиці препарати з листків подорожника використовують для лікування відкритих гнійних ран та підвищення зсідання крові у тварин.

Розмножується безпосереднім висівом насіння. Погано росте на важких запливаючих грунтах. Під зиму грунт переорюють на глибину 25–27 см. Насіння висівають на глибину 5 см. При весняній сівбі його стратифікують, а при літній і пізньоосінній висівають сухе насіння.

Листя збирають двічі за літо: перший раз — на початку цвітіння, другий — за 1,5–2 міс. до осені.