Павлик розгублено переводив очі з Орєхова на Цоя.

— Та в чому справа, нарешті? — спитав Цой. — Розкажіть, що ви знайшли?

— Нічого не знайшли. Найпростіший бляшаний ящичок з деталями від друкарської машинки. От і все, товаришу радянський Шерлок Холмс!

Помовчавши, Орєхов додав з досадою:

— Капітанові дуже неприємно — боїться, чи не поспішили. Передчасно можна сполохати. Говорить, що Павлик ще дитина, міг і помилитися. А ми от доводили, що треба зараз же переконатися. Досадно до чорта!

— Як же я міг помилитися? — тремтячим від образи голосом сказав Павлик. — Бляшаний! Я ж сам тримав ящичок у руках… важкий такий…

— А може, в ньому була вода?

— Ні! Не може цього бути! — гнівно заговорив Цоії. — Павлик правду сказав! Правду! Бляшаний ящичок був би роздавлений тиском води! Ви потім самі переконаєтесь! Чи не буде тільки пізно?

— Не хвилюйтесь, Цой, — спокійно зауважив комісар, який сидів на койці. — Я цілком з вами згоден. Ми не будемо спускати з нього очей. На цей раз він нас перехитрив. Ну що ж! Побачимо, хто буде сміятися останнім!

Другого дня, двадцять п'ятого липня, об одинадцятій годині «Піонер» взяв курс прямо на північний захід. Шлях лежав тепер до рідних берегів, навскоси через весь величезний простір Великого океану. Підводний човен ішов перемінним ходом, то уповільнюючи, то прискорюючи його, то піднімаючись у верхні, світлі шари океану й зупиняючись, щоб дати змогу Сідлеру зарисувати багату субтропічну фауну моря, то опускаючись в його глибини, головним чином для того, щоб здобути для Шелавіна гідрофізичні матеріали.

Чим більше підводний човен наближався до Південного тропіка і входив у зони Великого коралового пояса, шо охоплював у тропіках океан земної кулі, тим різноманітнішим і барвистішим ставав тваринний світ поверхневих вод. В пустинних безмежних просторах цієї частини океану «Піонер» почував себе вільніше і безпечніше, він нерідко піднімався й довго плив під охороною інфрачервоних розвідників у шарах води, відокремлених од поверхні всього лише кількома метрами.

Крізь вікно лабораторії зоолог, Цой, Сідлер і Павлик довго, не відриваючись, милувалися, як мелькали в світлих, пронизаних сонцем водах численні їх мешканці. Вигуками захоплення зустріли спостерігачі невеликі зграї кругломордих макрелів з блискучими пурпуровими тілами і золотистожовтсго кольору хвостами. Два п'ятиметрових парусники з довгими, загостреними, як журавлиний дзьоб, щелепами пропливли бік у бік, високо піднявши свої величезні спинні плавці, схожі на парус, натягнутий між численними гнучкими щоглами. Кілька бонітів викликали захоплення у Сідлера своїм забарвленням, яке вилискувало зеленим і червоним по синьосталевому фоні на спині й боках. Зграйка козубеньок, закутих у нерухомий, закостенілий панцир, змінила щетинозубів з рилами, схожими на короткі хоботи, з роздутими, наче дирижаблі, тілами, покритих строкатими, різнокольоровими смугами, плямами, облямівками. Тут же мелькали кривавочервоні з чорними смугами скорпени з довгими голками, які робили їх схожими більше на морських їжаків, ніж на риб; смугасті губани, прикрашені розкішними синіми смугами по червонуватому фону тіла; зубчасті губани, немов покриті яскравою райдугою; фіолетово-червоні скаруси, або папуги-риби.

Серед цих яскравих фарб і дивовижних, часто несподіваних форм, спокійно, як парашути з вільно повислими стропами, пропливали фізалії, пульсували медузи з яскра-вожовтими пасмами щупальців, маленькі кармінно-червоні медузи, зграї велел чудового ультрамаринового кольору.

— Певно, підводний човен проходить біля коралової обмілини, — сказав зоолог, ледве встигаючи називати окремих учасників цього строкатого хороводу. — Тільки біля коралових хащ можна зустріти цих риб, так щедро, навіть надміру забарвлених природою.

Раптом весь цей хаос фарб і форм зник, немов віднесений вітром. Перед вікном з'явилася зграя чорних дельфінів. Вони оточили підводний човен і довго, граючись і перекидаючись, супроводжували його. Павлик безперервно сміявся, дивлячись на їхні кумедні морди й клоунські витівки.

За хвилину поруч з «Піонером» у світлозелених сутінках показалася невелика вертка риба синюватосрібля-стого кольору, оперезана п'ятьма темносиніми смугами. Як тільки вона з'явилася, дельфіни шмигнули вбік і вмить зникли.

— Невже ця маленька рибка так налякала дельфінів? — здивувався Павлик.

— Це — лоцман, — відповів зоолог. — Значить, тут десь поблизу й акула.

Лоцман вертівся біля судна, наче обслідуючи його з усіх боків, потім швидко зник, але скоро повернувся. Слідом за ним з пітьми важко випливла здоровенна, п'ятиметрова акула. Вона поволі наблизилася до вікна і наставила на нього свої маленькі тупі очиці, показуючи велику дугоподібну пащу, всіяну численними зубами.

— Звідси, мабуть, зручніше дивитися на неї, ніж із спини кашалота… Б-р-р! — здригнувся Павлик при цій згадці.

Акула перевернулася на бік й показала своє брудно-біле черево.

Лоцман, що весь час крутився біля морди акули, почав раптом виявляти неспокій. Він кидався в усі боки, зникав, повертався назад до своєї флегматичної повелительки, ледве не хльостаючи хвостом по її рилу. Очевидно, це занепокоєння передалося, нарешті, й акулі: вона раптом метнулася, повернула назад і зникла, хльоснувши величезним хвостом по вікну, так що від несподіванки люди, які знаходилися за ним, злякано відсахнулися.

Хоча ця хижачка, яка наводила жах на всіх, і звільнила місце перед вікном, простір поблизу підводного човна лишався пустинним, і ніхто з мешканців моря не з'являвся в ньому.

— Дивно, невже акула розполошила все живе так далеко навколо нас? — здивувався Сідлер.

— Справді, дивно. Ви не помічаєте, що вода стала темніша… якась сіріша? — відповів зоолог, наблизивши обличчя до прозорого металу вікна. — Гм… У воді плаває сила найдрібніших часток… Звідки б їм взятися тут?

Раптом Цой застережливо підняв палець.

— Тихше, Арсене Давидовичу. Прислухайтесь!

Всі застигли, напружено вслухаючись у тишу, що настала.

Крізь звичне, ледве помітне в лабораторії гудіння машин доносилися звідкись здалеку глухі, неясні удари, супроводжувані рівним гулом.

«Піонер» ішов на чотирьох десятих ходу, і щодалі він просувався вперед, то темніші ставали навколо підводні сутінки, то виразніше доносились удари і віддалений рокочучий гул.

— Ще це може бути? — стривоженим шепотом спитав Сідлер.

Ніхто не відповів йому. Всі продовжували вслухатися в ці таємничі звуки, що виходили з надр океану. В густих сутінках вод повз вікно проносилися невиразні тіні дивно нерухомих риб з безживно обвислими плавцями, черепах, голови яких безпомічно звішувалися вииз на довгих шиях.

— Трупи! — сказав зоолог, знову наблизившись до вікна і придивляючись до якихось чорних грудочок, що швидко злітали з глибин до поверхні. — Пемза і попіл! — раптом вигукнув він. — Вибух підводного вулкана.

Підводний човен тимчасом уповільнив хід, обережно пробираючись уперед.

— У центральному посту, певно, давно помітили це, — промовив Цой. — Дуже шкода буде, якщо капітан захоче шти звідси, і ми не зможемо спостерігати таке рідкісне явище!

— Не думаю, — усміхнувся зоолог. — Певно, Іван Степанович уже в центральному посту і не пропустить нагоди.

Хоч удари й підводний гул чулися все голосніше, але не було помітно, що підводний човен змінює курс. Незабаром до цього грізного шуму приєдналися нові звуки: почулися дрібні удари по обшивці корабля, які все частішали, нагадуючи стук граду по залізному даху. З-під корабля швидко й густо летіли вгору дрібні та великі грудки, окутані хмаринками пари.

— А це що? — спитав Павлик.

— Це шматки гарячої пемзи, вивергнені вулканом, — сказав зоолог. — Вони легші від води й несуться на поверхню океану. Під час таких вивержень море буває вкрите товстим шаром плаваючої пемзи та вулканічного попелу на багато кілометрів навкруги.

Надводні кораблі звичайно уникають тих місць, де відбуваються підводні виверження. Тому, продовжуючи тихо рухатися вперед, «Піонер» спливав, не побоюючись, очевидно, в цих умовах сторонніх нескромних очей. А втім підводний човен скоро припинив підйом: під самою поверхнею океану він натрапив на шар попелу й пемзи, які зовсім не пропускали денного світла навіть у верхні шари води. За кілька хвилин «Піонер» почав знов опускатися, просуваючись уже в цілковитій темряві. Громові удари, супроводжувані розкотистим гуркотом, здавалося, розлягалися зовсім близько від корабля. Пемзовий град стукав по обшивці все частіше й сильніше.