— Вже будьте певні, — говорив зоолог, задоволено потираючи руки і не зводячи очей з вікна. — Іван Степанович не пропустить такої нагоди. Підводний човен іде на зближення з вулканом. Дуже цікаво! Надзвичайно цікаво!

— А це не загрожує нам? — спитав Сідлер.

— Про це вже подбає капітан. Не турбуйся! У лабораторії було зовсім темно, але зоолог не включав світла.

— Почекайте, — голосно говорив він Сідлеру, намагаючись перекричати шум і гуркіт, — скоро ви побачите фейєричне видовище в цій підводній темряві, якщо тільки капітан не змінить курсу.

Підводний човен наполегливо продовжував по діагоналі свій обережний спуск у глибини. Він уже встиг опуститися не менше ніж на дві тисячі метрів від поверхні, коли раптом різко повернув право на борт.

Далеко в глибинах, осторонь корабля, розлилася величезна кривавочерзона заграва. З центра цієї заграви то поодинці, то струменями вогненного фонтана злітали вгору величезні розпечені плями і, вмить оповившись рожевими хмаринками пари, розривалися, наче ракети, на дрібні червоні осколки й падали вниз роєм темнобагряних метеоритів.

Підводний човен повільно кружляв біля вогнедишного вулкана, обережно наближаючись до нього по гігантській звужуваній спіралі. Багряне світло проникало вже крізь вікно в лабораторію й кидало на обличчя непорушно застиглих людей фантастичні барви, бліки. Світло посилювалося, переходячи з багряного в червоне, потім до нього приєдналось жовтогаряче, потім у центрі заграви, в грозових хмарах пари, виділилася яскрава, жовта пляма з сіткою розкиданих навколо неї коротких жовтих щупаль-ців, що темніли на своїх кінцях багряним кольором.

— Лава вивергається й застигає на схилах вулкана! — кричав крізь гуркіт зоолог Павликові. — Народження острова! На наших очах росте новий вулканічний острів! Чи розумієш ти це? — Зоолог був у нестямі від захоплення.

Покрутившись навколо невгасимого вулкана ще з півгодини, «Піонер» знову взяв курс на північний захід і скоро лишив позаду морські глибини, які в жорстокій боротьбі вогню з водою народжували нову землю.

Незабаром підводний човен повернувся у верхні шари, і Сідлер міг знову взятися за перервану роботу. Однак і Сідлер і всі, хто був у лабораторії, не скоро заспокоїлися і довго й гаряче ділилися один з одним почуттями та думками, збудоражені титанічною картиною, свідками якої їм довелося бути протягом останніх годин.

Очевидно, і всі на кораблі були вкрай схвильовані цим видовищем. У всякому разі такий висновок можна було безпомилково зробити щодо Горєлова, який, насилу стримуючи збудження, ходив по коридору верхньої, жилої частини підводного човна мимо трохи відсунутих дверей центрального поста управління. Там уже нікого не було: пішли капітан і старший лейтенант Богров, які керували важким і небезпечним плаванням підводного човна навколо вулкана; пішов і Шелавін, що спостерігав звідти його роботу. Вахту ніс лейтенант Кравцов, який підняв тільки що над поверхнею океану один з інфрачервоних розвідників і готувався за його допомогою «піймати сонце», щоб визначити точні координати підводного вулкана та майбутнього острова.

Як тільки лейтенант закінчив обчислення, у рубку ввійшов, усміхаючись, збуджений Горєлов.

— Ну, що скажете, Юрію Павловичу? — весело звернувся він до лейтенанта. — Гарна картинка? Я просто відірватися не міг від цього видовища!

— Так, Федоре Михайловичу, спектакль чудовий! — озвався лейтенант. — От почекайте хвилинку, я тільки занесу в журнал координати цього піротехніка.

— Піротехніка! — розсміявся Горєлов. — Хороша атестація для Плутона! До речі, а які, справді, його координати?

— Тридцять градусів двадцять дві мінути вісімнадцять секунд південної широти і сто тринадцять градусів дванадцять мінут тридцять п'ять секунд західної довготи, — відповів лейтенант, захлопнувши журнал.

— Он як! — радісно здивувався Горєлов. — Та ми вже майже біля Південного тропіка! Коли ж ми туди прийдемо, як ви гадаєте?

— Якшо не будемо зупинятися, то на звичайних восьми десятих ходу, курсом на норд-вест, прибудемо туди напевно через вісім годин. Завтра, двадцять дев'ятого липня, о четвертій годині. Хвилина в хвилину! Ні, ви краще скажіть, Федоре Михайловичу, — вигукнув лейтенант, поглядаючи на екран і слідкуючи за сигнальними лампочками на щиті управління, — чи помітили ви цей грандіозний фонтан з розжареного каміння, який ішов догори спочатку одним стовбуром, а потім на півдорозі розділився на чотири стовбури? Це була фейєрична картина! Немов гігантська кокосова пальма з чотирма схиленими багряними гілками на верховітті. Жоден піротехнік не вигадає такого номера!

Кілька хвилин Горєлов поділяв захоплення лейтенанта, потім раптом заквапився і, пославшись на негайну справу, швидко вийшов з рубки.

У коридорі було тихо й порожньо. Горєлов підійшов до крайнього люка, ступив було на гвинтові сходи, але зупинився й замислився. Обличчя його виявляло надзвичайне збудження. З хвилину він постояв непорушно, опустивши очі, потім, стрепенувшись, різко повернувся, піднявся назад у коридор і швидко попрямував до своєї каюти. Тут він почав похапцем роздягатися.

— Так не можна… Треба відпочити, треба набратися сил, — бурмотів він.

Роздягнувшись, він погасив світло й ліг на койку, але довго не міг заснути. У темряві чути було його зітхання, він часто перевертався з боку на бік, поки, нарешті, затих. Сон його був важким і тривожним, але через чотири години він прокинувся досить свіжим і бадьорим. Одягшись і вмившись, він відчув себе зовсім добре. За дві години наступала його вахта: Ромейко був хворий, і Горєлов охоче звільнив його на дві доби від робіт, взявши їх на себе. Він вийшов з каюти й пройшов у їдальню. Там він випив какао, добре закусив і глянув на годинник. Було нуль годин п'ятнадцять хвилин двадцять дев'ятого липня; до зміни вахт у машинному відділі залишалося ще п'ятнадцять хвилин. Горєлов вийшов з їдальні і попрямував до центрального поста. Підійшовши до його дверей, він озирнувся: у коридорі нікого не було. Злегка натиснувши на двері, Горєлов трохи відсунув їх, заглянув у вузеньку щілину й задоволено усміхнувся: як він і розраховував, на вахті знову був лейтенант Кравцов.

— Доброї ночі, Юрію Павловичу! Уже стали на вахту?

— Так; тільки що змінив старшого лейтенанта.

— Як ідемо?

— Чудово. Прямо на норд-вест.

— Вітаю від усієї душі цей курс Як душа рветься додому — передати важко!

— Зрозуміла річ. Не ви один…

— Пересічемо екватор, а там уже зовсім близько буде. До тропіка ще далеко?

Лейтенант глянув на годинник.

— Рівно через три години будемо там. Горєлов скинув очима на годинник.

— Ну, прощайте! Поспішаю змінити Козирєва. Ромейко ж хворий.

— Прощайте, Федоре Михайловичу!

Відпустивши Козирєва, Горєлов пройшов по всіх відсіках та камерах, що знаходились у його віданні. В камері водневих балонів він затримався. Один з них працював; його насос гнав по зігнутій трубі газ через газопровідні труби до дюз. Горєлов підготував до роботи і сусідній балон, очевидно не надіючись на автоматичний перемикач. Те ж саме він проробив у сусідній камері кисневих балонів. Вийнявши з кишені невеликий відкритий ящичок і знявши із стіни герметично закритий мішок, деякі інструменти, Горєлов надів газову маску, азбестові рукавиці й увійшов у камеру газопровідних труб. У камері, пробравшись крізь плетиво гарячих труб до лівої стіни, Горєлов заходився біля сигналізаційної системи. Сигналізатор тиску газів він накрив ящичком, вийняв з мішка стрічку розм'якшеної гумової прокладки і поклав її під нижніми краями ящичка. Жар у камері швидко охопив розм'якшену прокладку, і ящичок із сигналізатором усередині став герметично закритим. Захоплене ним повітря з камери буде тепер незмінно зберігати свій попередній склад і попередній нормальний тиск. Які б зміни не сталися потім у самій камері, сигналізатор, вміщений у ящичку, посилатиме на щит управління центрального поста самі лише заспокійливі сигнали.

Закінчивши цю копітку роботу, Горєлов вийняв з кишені плоску металеву коробочку з мотком прикріплених до неї тонких проводів. На плоскому боці коробочки виднівся під склом годинниковий циферблат і дві стрілки. З коробочки чулося тихе рівне цокання годинника. Горєлов натиснув кнопку на вузькій грані коробочки й обережно відпустив кришку. Під кришкою виявився простий апарат старовинних бензинових запальничок: гніт, просякнутий бензином, і біля нього маленьке шершаве колішатко, що оберталося над кременем. Горєлов завів годинник і поставив стрілки на чотири години п'ятнадцять хвилин. Після цього він поклав запальничку на ящичок з сигналізатором усередині і з'єднав її проводом з акумуляторною шафкою від автономної сітки освітлення. Покінчивши з цим, Горєлов вийшов з камери.