На віддалі в п'ятсот кілометрів на північний захід від острова радіограму з «Санта-Марії» перехопив маленький жовтолиций радист з крейсера, що мчав на всіх парах у південно-східному напрямі. Радист доповів про радіограму своєму командирові, і капітан Маеда прочитав її з неприхованою цікавістю й задоволенням…

Козирєв утратив сон, не знав відпочинку. Кок підводного човна Бєлоголовий змучився, воюючи з ним із-за кожної ложки супу. Козирєв майже не виходив з лабораторії. Його веснянкуваті щоки запали, очі гарячково палали, густа руда чуприна, здавалось, потемніла, втратила свій вогнистий колір. Загадка терміту змучила його. Здавалося, Козирєв вичерпав уже всі можливі комбінації його елементів. Усвідомлення, того, що справа зайшла у безвихідь, зводила Козирєва з розуму. Вже третю добу з ним працював Цой, підготовляючи спроби, виконуючи доручення, звільняючи його від чорної роботи. Ніщо не допомагало.

Сьогодні вночі в справу втрутився, нарешті, зоолог. З рішучим виглядом, із склянкою та мензуркою в руках, він підійшов до Козирєва, який сидів за лабораторним столом із затисненою між долонями головою, і категорично запропонував йому, посилаючись на наказ капітана, випити трохи «от цього винця». Козирєв механічно випив і знову втупив свій порожній погляд кудись у простір. Однак «винце» зоолога подіяло досить швидко. Через п'ятнадцять хвилин Цой відвів Козирєва, що засипав на ходу, в його каюту, роздягнув і уклав на койку. Ледве доторкнувшись головою до подушки, Козирєв відразу міцно заснув.

О четвертій годині ранку, за півгодини до загальної побудки, Цоя розбудив стукіт у двері його каюти. Він насилу продер очі, встав і відчинив двері. Перед ним стояв напіводягнений Козирєв, з червоними плямами на щоках і палаючим вогнищем скуйовдженого волосся.

— Цой! — прохрипів він. — Цой! Ти хімік!.. Ти мусиш знати… Мені нема коли зараз ритися в довідниках… Скажи, скільки хлористого магнію в морській воді?

Цой спочатку розгубився. Сон оповивав ще туманом його втомлений за день мозок, але вже в наступну мить він отямився.

— Далеко від берегів, — відповів він академічним тоном, — скрізь у Світовому океані склад води однаковий. Середня кількість розчинених у ній солей дорівнює тридцяти п'яти грамам на тисячу грамів води; хлористого ж магнію завжди й скрізь міститься десять процентів і вісімсот сімдесят вісім тисячних від загальної кількості солей у воді, тобто три грами й вісімсот сім міліграмів чистої ваги на кожний кілограм води…

— Ну, а в Фінській затоці? — нетерпляче перебив Козирєв, переступаючи з ноги на ногу, готовий, здавалося, кинутися на Цоя, який так вдумливо та повільно тягнув свою мову.

— У Фінській затоці, де середня солоність всього лише близько п'яти грамів солей на тисячу грамів води, хлористого магнію міститься ті самі десять процентів і вісімсот сімдесят вісім тисячних від загальної кількості солей, тобто в абсолютних цифрах усього лише п'ятсот сорок чотири міліграми на тисячу грамів води…

— Майже чотири грами в океані, і всього лише близько половини грама у Фінській затоці! — простогнав Козирєв з виглядом глибокого відчаю! — О, дурень! О, ідіот! Як я не подумав про цю різницю! Адже наш підводний терміт розрахований тільки на солоність Фінської затоки, де робилися спроби! Тільки на півграма хлористого магнію в кілограмі води! Тимчасом тут, в океані, його чотири грами! Чотири грами, Цой! А наш терміт так жадібно поглинає цей надлишок хлористого магнію… О, дурень! О, ідіот!.. Як я не подумав про це!

Козирєв раптом стрепенувся. Очі його заблищали. — В лабораторію, Цой! — весело й бадьоро крикнув він. — В лабораторію! Сьогодні терміт розгориться так, що навіть цей чортів метал заплаче пекучими сльозами!

Козирєв повернувся і майже бігом кинувся в дальній кінець коридора, туди, де за центральною рубкою, проти біологічного кабінету, містилася лабораторія.

Через п'ять хвилин Козирєв і Цой, немов змивши з себе всю втому цих днів, стояли біля своїх робочих столів, упевнено беручись за останні, вирішальні спроби.

День п'ятнадцятого серпня дійсно міг би вважатися днем удач.

Насамперед зранку запрацювала радіостанція, і капітан зміг, нарешті, після сімнадцяти днів вимушеного мовчання, послати урядові докладні відомості про аварію, якої зазнав підводний човен.

Другою перемогою цього чудового в усіх відношеннях дня було закінчення ремонту носової гармати. Спроби, зроблені головним акустиком Чижовим для перевірки її роботи, пройшли блискуче. Корабель повернув собі свою грізну зброю — свою високу боєздатність — і міг уже не відчувати себе безсилою іграшкою випадковостей.

Незабаром після обіду вступили до ладу обидва інфрачервоних розвідники: після сімнадцятидобової сліпоти підводний човен повернув собі зір. Щоправда, це ще не був повний зір — не всі ультразвукові прожектори були готові, але і їх уже закінчували ремонтувати. Це було для акустиків питанням всього лише двох днів.

І, нарешті, з п'ятнадцятої години під дюзовим кільцем шалено горів новий терміт, що не піддавався впливу підвищеного вмісту хлористого магнію в океанській воді. Уже через двадцять хвилин після початку горіння терміту реакція розвинула температуру в п'ять тисяч п'ятсот градусів.

Через півтори години напруженого й неспокійного спостереження за ходом реакції, переконавшись, що вона проходить правильно, Козирєв відчув раптом надзвичайну слабість. На одну мить він навіть впав у забуття і з обм'яклими, повислими ногами та руками безсило лежав у воді в хмарі пари, наче медуза з розпущеними пасмами щупальців. Правда, він зараз же опам'ятався, проте капітан, що знаходився поблизу нього і помітив його стан, лагідно, але настійливо порадив йому піти відпочити.

І Козирєв зразу, не відмовляючись, погодився.

Цей день можна було б назвати днем удач, якби не три обставини, що затьмарили його, особливо в очах капітана.

О чотирнадцятій годині, після першої, успішно закінченої спроби під водою, обидва інфрачервоних розвідники були підняті на поверхню. З обережності, зважаючи на небезпечну близькість населеного острова, їх, проте, не пустили в повітря, а повели, як двох величезних черепах, по поверхні води. Відбите на куполі екрана чисте небо з круглим сонячним диском майже в зеніті досилало в центральний пост спокійний привіт. Капітан збирався вже віддати наказ про повернення розвідників, коли зненацька на горизонті, в його північній частині, з'явилася чорна цятка, яка швидко росла й скоро набула несподіваних зловісних обрисів.

— Гідроплан! — вигукнув старший лейтенант.

Літак незабаром перейшов на купол екрана. Опинившись над острівцем, він зробив кілька кругів, то опускаючись, то піднімаючись, потім взяв курс на південь і скоро зник за горизонтом.

— Дивно… — замислено промовив капітан. — Звідки він? Що йому тут було потрібно? Начебто він чогось шукав… виглядав…

Тривожне почуття опанувало капітана і вже не залишало його.

Тимчасом попереду чекали нові неприємності.

Досі опитування команди не дало нічого такого, що могло б внести хоч якусь ясність у загадкову обстановку Еибуху. Сьогодні ж, у звичайний час доповідання про хід слідства, комісар зміг повідомити капітана про нові матеріали, які дозволяли зробити досить важливі висновки. По-перше, лейтенант Кравцов, здоров'я якого давно вже почало кращати, сьогодні, з дозволу зоолога, дав свої перші показання. З цих показань цілком вияснилась неприпустима безтурботність лейтенанта, який не доповів командирові про серйозну аварію механізмів корабля і самовільно, всупереч суворому наказові, випустив Горєлова з підводного човна і навіть після цього не викликав капітана в центральний пост. Лейтенант виправдовує самовільну видачу пропуску Горєлову тим, що не можна було гаяти жодної хвилини, бо, за словами Горєлова, засмітились дюзи і щомиті загрожував вибух. А про видачу пропуску лейтенант не доповів командирові тому, що збирався спочатку перевірити справність сигналізаційних приладів в посту управління, після чого мав намір викликати капітана, але не встиг уже цього зробити, бо стався вибух.