Джо заточився, замахав руками, щоб зберегти рівновагу, й озирнувся на неї. Його верхня губа піднялася, оголюючи зуби — цілком звичайні зуби, та чом би й ні? Цей вампір живився не кров’ю. Зрештою, не даремно тутешні землі назвали Емпатикою. А обличчя навколо цих зубів змінювалося: воно темніло, зіщулювалося, перетворювалося на щось нелюдське. Лице божевільного клоуна.

— Ти, — промовив він, але більше нічого сказати не встиг: його знову атакував Юк. Впинатися зубами потреби не було, бо гостинний господар все ще непевно стояв на ногах. Юк штовхнув його в ліву щиколотку, і Дандело просто впав на нього. Потік прокльонів різко обірвався, коли він вдарився головою. І вирубався б — якби не затишний плетений килим, що вкривав підлогу. А так Дандело майже одразу спромігся сісти й очамріло роззирнувся навколо.

Сюзанна схилилася над Роландом. Стрілець теж силкувався сісти, проте йому це ніяк не вдавалося. Вона вхопилася за револьвер у його кобурі, проте витягти не встигла: він стиснув рукою її зап’ястя. Авжеж, інстинктивно, цього й слід було чекати, але коли над ними нависла тінь Дандело, Сюзанна відчула, як на неї накочує паніка.

— Сука. Я навчу тебе, як перебивати чоловіка, коли він…

— Роланде, відпусти! — закричала вона, і стрілець відпустив її руку.

Дандело стрибнув на Сюзанну, маючи намір затиснути револьвер між нею і стрільцем, але вона випередила його на частку секунди — відкотилася вбік, і він приземлився на Роланда. Сюзанна почула змучене «Уууух!», коли зі стрільця вилетіли навіть ті краплини повітря, які він спромігся вдихнути. Сама важко дихаючи, вона зіп’ялася на руку, націлила револьвер на того, хто був зверху, того, всередині чийого одягу відбувалась якась швидка трансформація. Дандело підняв руки — порожні. Авжеж, порожні, адже вбивати він звик не руками. І одразу ж його риси стали зливатися, дедалі більше втрачати свою предметність. Тепер вони були поверховими — навіть не риси взагалі, а сліди на шкурі якоїсь тварини чи комашиному панцирі.

— Стій! — закричав він голосом, що більше скидався тепер на дзижчання цикади. — Я ще не розповів анекдота про архієпископа і хористку!

— Я його знаю, — сказала Сюзанна і вистрелила двічі, всадивши дві кулі йому в мозок якраз над тим місцем, де щойно було його праве око.

Роланд, хитаючись, зіп’явся на ноги. Сплутане волосся прилипло йому до розпухлих щік. Коли Сюзанна спробувала взяти його за руку, він лише відмахнувся і побрів хиткою ходою до вхідних дверей котеджика, котрий тепер видавався Сюзанні брудним і погано освітленим. Килим був заквецяний їжею, на стіні розповзалася велика мокра пляма. І як вона раніше цього не помічала? Господи Боже, чим же тоді вони вечеряли? Сюзанна вирішила, що краще їй про це не знати, якщо тільки та їжа не викличе нудоту. Якщо тільки вона не була отруйна.

Роланд з Ґілеаду відчинив двері навстіж. Сильний вітер вирвав двері йому з рук і бахнув ними об стіну. Стрілець зробив два непевні кроки назустріч шаленій хурделиці, нахилився, вперся руками в коліна, і його знудило. Сюзанна побачила, як струмінь його блювоти відносить вітром кудись у темряву. Коли Роланд повернувся в будинок, на його сорочці й одній щоці лежав шар снігу. В котеджі стояла страшенна спека: своїм гіпнозом Дандело приховав від них не лише пошарпаний вигляд будинку. Сюзанна помітила на стіні термостат — звичайний старий «Ханівел», що не надто відрізнявся від того, який висів у неї в нью-йоркській квартирі.

Підібравшись ближче, вона уважно подивилася на нього. Температура зашкалювала за вісімдесят п’ять градусів Фаренгейта — крайній показник. Сюзанна перевела термостат на сімдесят градусів і повернулася, щоб роздивитися кімнату. Вогнище насправді було вдвічі більше, ніж їм здалося попервах, і настільки набите дровами, що вогонь ревів, наче у сталеливарній печі. Цьому вона зарадити не могла, розраховувала лише на те, що з часом він пригасне.

Мертва істота на килимі так збільшилася в розмірі, що одяг на ній луснув. Сюзанні вона здалась комахою з безформними кінцівками (майже ногами й руками), що стирчали з джинсів і рукавів сорочки. Сама сорочка ззаду розірвалася, і крізь отвір вона побачила панцир, на якому закарбувалися рудиментарні людські риси. Раніше вона б і повірити не могла, що на світі існує щось гірше за Мордреда у його павучому вигляді. Але ця почвара була гірша. Слава Богу, що мертва.

Охайний яскраво освітлений котеджик — неначе казковий, адже таким він видався їй попервах? — виявився тьмяною і закіптюженою сільською хатою. Електричні світильники все-таки були, проте старі й пошарпані, мов ті люстри у готелях-нічліжках. Плетений килим потьмянів від бруду й плям крові, подекуди вже порозлазився.

— Роланде, ти як?

Роланд поглянув на неї, а потім повільно опустився навколішки. Сюзанна злякалася, що він от-от зомліє. Та за кілька секунд, коли збагнула, що насправді відбувалося, злякалася ще більше.

— Стрільцю, мене ввели в оману, — хрипким дрижачим голосом промовив Роланд. — Обвели круг пальця, як дитину. Благаю твого прощення.

— Роланде, ні! Ану встань! — закудахкала Детта, котра, здавалося, завжди вигулькувала в моменти найбільшого стресу. «Дивно, як це я не сказала: Ану встань, біла пико!», — подумала Сюзанна і змушена була придушити в собі істеричний сміх, що рвався назовні. Роланд би цього не зрозумів.

— Спершу подаруй мені прощення, — сказав він, не підводячи на неї погляду.

Вона гарячково намагалася згадати формулу і, на своє велике полегшення, згадала. Нестерпно було бачити його таким приниженим, навколішках.

— Я від душі пробачаю тобі, стрільцю. — А помовчавши, додала: — От врятую тобі життя ще дев’ять разів, і ми трохи наблизимося до того, щоб бути квитами.

— Твоє добре серце змушує мене соромитись свого власного, — сказав він і підвівся. З його щік помалу сходила страшна фіолетова барва. Він поглянув на труп істоти, що лежав на килимі й відкидав на стіну у світлі вогнища гротескно-безформну тінь. Роззирнувся навколо тісної хатини з ЇЇ старезними речами й електричними світильниками, що блимали.

— Їжа, якою він нас годував, була нормальна, — мовив стрілець, неначе прочитавши в Сюзанниних думках найбільший її страх. — Він би не став труїти те, що збирався… з’їсти.

Вона простягнула йому револьвер, руків’ям уперед. Перш ніж опустити його в кобуру, Роланд вставив набої у два порожні гнізда барабана. Двері хатини досі стояли відчинені, й усередину намітало снігу. У крихітному проході, де висіли їхні саморобні пальта, вже утворився невеличкий білий трикутник. Тепер у кімнаті стало трохи прохолодніше, і вона вже менш нагадувала сауну.

— Як ти здогадалася? — запитав стрілець.

Сюзанні згадався готель, де Мія залишила Чорну Тринадцятку. Згодом, по тому, як вони пішли, Джейк і Каллаген змогли зайти в номер 1919, бо хтось залишив їм записку і

(дед-е-чі)

ключа. На конверті друкованими літерами і каліграфічним письмом було написано: «Джейку Чемберзу. Це правда». Сюзанна була впевнена: якби зараз їй дали змогу порівняти почерк на тому конверті й на записці, яку вона знайшла у ванній, то виявилося б, що писала їх одна й та сама рука.

За Джейковими словами, портьє в готелі «Плаза-Парк» сказав, що повідомлення залишив їм чоловік, якого звали Стівен Кінг.

— Ходімо зі мною, — сказала вона. — У ванну.

Як і вся хатина, ванна кімната зменшилася в розмірах і тепер більше нагадувала тісну комірчину. Ванна була стара й іржава, на дні лежав тонкий шар бруду. Скидалося на те, що нею востаннє користувалися…

Ну, насправді Сюзанні здалося, що не користувалися нею ніколи. Насадка душа заросла іржею. Рожеві шпалери були брудні й вицвіли, а місцями повідлипали від стіни. Троянд на них не було. Дзеркало висіло на місці, та посередині зміїлася тріщина, і Сюзанна подумала, що дивом не порізала пальця, коли на ньому писала. Пара від її дихання зникла, проте слова лишилися на місці, видимі на пилюці: ODD LANE, а нижче — DANDELO.