— І ти заплакав, — сказала Сюзанна. І Джейк подумав: «Звісно, заплакав». Він і сам просльозився. Плакали також і Тед, і Дінкі Ерншо. Лише в Роланда очі лишалися сухі, але стрілець був блідий, страшенно блідий.

— Він плакав, — сказав Шимі (сльози котилися в нього по щоках, поки він переповідав свій сон), — і я заплакав теж, бо бачив, що він прекрасний, як білий день. Він сказав: «Якби тортури припинилися зараз, я міг би ще відновитися… якщо не обличчя, то принаймні силу собі повернути…»

— Мій кес, — промовив Джейк, і правильно, хоч ніколи раніше не чув цього слова.

— «…і мій кес. Але ще тиждень… чи, може, п’ять днів… чи навіть три… і буде запізно. Навіть якщо тортури припиняться, я помру. І ти теж помреш, бо коли любов полишає світ, серця в ньому холонуть. Розкажи їм про мою любов, і про мій біль, і про мою надію, що ще жива. Бо це все, що я маю, і все, чим я є, і все, чого прошу.» Потім хлопець розвернувся і вийшов. Двері знову дивно рипнули. Рии-ип.

Шимі нарешті подивився на Джейка і всміхнувся йому так, наче щойно прокинувся.

— Я не можу відповісти на твоє питання, сей. — Він постукав себе по лобі кісточками пальців. — У мене тут мало мізків, саме павутиння. Так Корделія Дельґадо казала. Мабуть, вона правду казала.

Джейк не озвався. Він був приголомшений. Той самий скалічений хлопець снився і йому, проте все відбувалося не в таверні, а в Ґейдж-парку, тому, де вони бачили Чарлі Чух-Чуха. Вчора вночі. Напевно, снився. Він одразу ж забув той сон і, якби не розповідь Шимі, не згадав би ніколи. А Роланд, Едді та Сюзанна теж, виходить, бачили той сон, тільки в кожного він був свій? Так. Це читалося у них на обличчях, так само ясно, як і зворушення та бентега на лицях у Теда й Дінкі.

Роланд, поморщившись, підвівся, ляснув себе по стегні й сказав:

— Дякую-сей, Шимі, ти дуже нам допоміг.

Шимі боязко всміхнувся.

— І як я це зробив?

— Не суши собі над цим голову, мій дорогий. — Роланд повернувся до Теда. — Нам з друзями потрібно ненадовго вийти. Маємо поговорити ан-тет.

— Звісно, — кивнув Тед. І стріпнув головою, неначе проганяючи туман.

— Зробіть моєму душевному спокою послугу, повертайтеся швидше, — попросив Дінкі. — Швидше за все, нас іще ніхто не шукає, але я не хочу випробовувати долю.

— Він буде вам потрібен, щоб перекинути вас назад? — спитав Едді, кивнувши на Шимі. Питання, по суті своїй, було риторичним: бо як інакше вони втрьох могли повернутися?

— Ну, так, але… — почав Дінкі.

— В такому разі ти випробуєш свою долю на повну міць. — Сказавши це, Едді вийшов разом із Сюзанною та Джейком з печери слідом за Роландом. Юк залишився сидіти біля свого нового друга, Гейліса з Чейвена. Щось у цьому стривожило Джейка. То були не ревнощі, радше страх. Неначе він бачив поганий знак, який міг би розгадати хтось мудріший од нього — наприклад, хтось із манні. Та чи хотілося йому знати розгадку?

Напевно, ні.

Шість

— Я не пам’ятала свого сну, аж поки він не почав переказувати свій, — сказала Сюзанна. — Але якби він не розповів, я, певно, ніколи б його не згадала.

— Так, — кивнув Джейк.

— Але тепер я пригадала все до найменших подробиць, — провадила вона. — Я була на станції метро, а той хлопець спустився сходами…

— А я був у Гейдж-парку… — перебив Джейк.

— А я — на гральному майданчику на Маркі-авеню, де ми з Генрі часто грали один на один, — сказав Едді. — У моєму сні малий з закривавленим лицем був у футболці з написом «У СЕРЕДИННОМУ СВІТІ…»

— «НУДНО HE БУВАЄ», — на превеликий подив Едді, закінчив Джейк.

Здивування друга Джейк не помітив — його думки вже повернули в інший бік.

— Цікаво, чи Стівен Кінг використовує сни, коли пише свої книжки? Ну, знаєте, як дріжджі, щоб міг рости сюжет.

На це питання ні в кого не було відповіді.

— Роланде, а де ти був у цьому сні? — спитав Едді.

— У «Раю для подорожніх», де ж іще? Хіба колись давно я не бував там із Шимі? — І своїми давно мертвими друзями, — міг би додати він, але не додав. — Я сидів за столиком, за яким Елдред Джонас полюбляв грати у «Гляньте».

— Той хлопчик зі сну, то був сам Промінь, адже так? — тихо спитала Сюзанна.

Коли Роланд кивнув, Джейк зненацька усвідомив, що Шимі все-таки відповів на його питання. Поза всіляким сумнівом, він указав їм, що робити в першу чергу.

— У когось із вас є питання? — спитав Роланд.

Один по одному його супутники похитали головами.

— Ми ка-тет, — сказав Роланд, і вони хором підхопили: — Ми з багатьох одне.

Ще якусь мить Роланд зволікав: він дивився на них (навіть не так дивився, як задоволено роздивлявся їхні обличчя), а потім повів назад у печеру.

— Шимі, — покликав він.

— Так, сей! Так, Роланде, що колись був Вілл Деаборн!

— Ми врятуємо хлопця, про якого ти нам розповів. Ми не дамо поганим людям кривдити його.

Шимі всміхнувся, але збентежено — він уже не пам’ятав про хлопця зі свого сну.

— Добре, сей, це добре!

Роланд повернувся до Теда.

— Коли Шимі переправить вас назад, поклади його в ліжко. Або, якщо це привертатиме зайву увагу, просто зроби так, щоб він відпочив.

— Ми можемо сказати, що у нього нежить, і тоді йому не доведеться йти в Читалку, — погодився Тед. — У Краї Грому підхопити застуду простіше простого. Але ж він може нас повернути, а тоді… — Він клацнув пальцями в повітрі.

Сміючись, Шимі повторив його жест, тільки обома руками. Сюзанна відвела погляд, бо їй стало недобре.

— Я це знаю, — сказав Роланд. І хоч його тон не надто змінився, всі члени його ка-тету потай пораділи, що ця розмова майже добігла кінця. Роландові уривався терпець. — Бережіть його спокій, навіть якщо він почуватиметься добре. Для того, що я задумав, він нам не знадобиться. Завдяки зброї, яку ви нам залишили.

— Це хороша зброя, — кивнув Тед. — Але чи вистачить її, щоб знищити шістдесят людей, кан-тої і тахінів?

— Чи станете ви з нами, коли почнеться бій? — запитав Роланд у Теда й Дінкі.

— З величезним задоволенням, — сказав Дінкі, і його зуби вишкірилися у злостивій посмішці.

— Так, — приєднався Тед. — І, можливо, у мене є ще одна зброя. Ви дослухали мої записи?

— Дослухали, — відповів Джейк.

— Отже, знаєте історію хлопця, який поцупив у мене гаманець.

Цього разу кивнули всі.

— А як щодо тієї молодої жінки? — спитала Сюзанна. — Міцного горішка, як ти сказав. Як щодо Тані та її хлопця? Чи то пак чоловіка?

Тед і Дінкі коротко перезирнулися, і в їхніх поглядах читався сумнів. А потім одночасно похитали головою.

— Колись вона, може, й пристала б на наш бік, — мовив Тед. — Але не тепер. Тепер вона одружена і хоче лише одного — обійматися зі своїм чоловіком.

— І руйнувати, — докинув Дінкі.

— Та хіба вони не розуміють… — почала вона, але закінчити не змогла. У неї перед очима все стояв той сон: не так власний, як сон Шимі. «Ти дряпаєш мене гвіздками», — сказав Шимі хлопець зі сну. Хлопець зі сну, який колись був прекрасним.

— Вони не хочуть розуміти, — м’яко відповів їй Тед. Помітивши, як потемніло обличчя Едді, він похитав головою. — Але я не дозволю вам ненавидіти їх за це. Вам — нам — можливо, доведеться вбити декого з них, але ненавидіти їх я не дозволю. Не жадоба і не страх, а відчай змусив їх відкинути розуміння.

— А ще те, що Руйнувати — це божествено, — сказав Дінкі. Він також дивився на Едді. — Це розкішне відчуття, як упродовж півгодини після того, як ширнешся. Якщо ви розумієте, про що я.

Едді зітхнув, поклав руки в кишені й промовчав.

Здивувавши усіх, Шимі підняв пістолет-кулемет «койот» і описав ним дугу. Якби він був заряджений, то пошуки Темної вежі скінчилися б просто тут, у печері.

— Я теж буду битися! — вигукнув він. — Бах-бах-бах! Пам-пабам-пабам!

Едді й Сюзанна рвучко пригнулися, Джейк інстинктивно затулив собою Юка, Тед і Дінкі закрили обличчя руками, неначе це могло їх урятувати від сотні великокаліберних сталевих куль. А Роланд спокійно забрав у Шимі пістолет-кулемет.