Рятувальники вислухали простенький план мовчки, особливих питань не задавали, з усім погодились, навіть не особливо вдавалися в деталі. Правда, в жодного з трьох „мисливців” не було зброї. Та нічого не поробиш. Мельник із досвіду знав, що найкраща зброя — це несподіваний напад.

Цього разу дісталися до Тихого Затону пішки, рухаючись у нічній темряві за Моругою. Той запам’ятав дорогу ще тоді, коли виїздив разом із опер групою на огляд місця убивства Кулакова. Не заблукали, лише йшли майже дві години: аби не перепливати Десну по темному, дісталися до траси, яка проходить через дамбу, там перейшли на інший берег і так само повернулися в зворотній бік, у потрібному місці завернувши в гущину лісу. Ліхтариками запаслися всі троє, тому не тинялися в темряві серед дерев, майже відразу знайшли нешироку стежку, якою вийшли нарешті до потрібного місця.

Спочатку сиділи разом, били комарів і стиха перемовлялися. Говорити їм особливо не було про що, тому раз по раз поверталися до плану ранкових дій. Правда, Мельник поки не знав, що робити, якщо Лютий з компанією не клюнуть на замануху про щедрого оптового покупця лящів і не виїдуть з ранку трусити чужі сітки та екрани. А те, що рибалки на затон уже навідалися, Віталій знав — уже по обіді на той бік плавало кілька мужиків на човнах із рибальським манаттям.

Коли почало сіріти, Мельник і його команда взялися до роботи. Рятувальники налаштували свого чудо-човна з моторчиком і зайвий раз пояснили Віталію, як ним кермувати. Потім зайнялися другим човном — його Мельник позичив сьогодні в діда Івана. Не просто позичив — узяв на прокат, заплативши старому вчителю півсотні гривень. Той навіть не спитав, для чого, тільки хитро підморгнув. Хоча ексклюзивне весло зажав, видав звичайну пару маленьких. Над водою традиційно нависав не надто густий туман. Але його було досить, аби Чабан перетнув затоку і заховався в єдиному придатному для цього місці — в очереті, яким заросла невеличка ділянка біля протилежного берега. Моруга лишався на березі — всяке може трапитись.

Годинник на руці Мельника показував десять хвилин на шосту, коли з вузенького проходу, по якому він учора дістався на Тихий Затон, керований дідом Іваном, поволі виплив уже знайомий імпортний гумовий човен. Навіть крізь туман Віталій упізнав Лютого на носу і Череду з веслом на кормі. Майже відразу за ними вигулькнув ще один човен. На веслах сидів Малий, Кора дивися поперед себе.

Обидва човни рухалися в тумані, наче примари.

Очевидно хлопці знали, де теоретично можуть стояти сітки. Череда розвертав свого човна без додаткових порад, працював веслами впевнено і звично. Другий човен рухався за ним. Швидше за все, міські жителі звикли вже довіряти аборигену.

Не допливаючи до берега, на якому зачаївся Мельник, човни зупинилися. Лютий взяв із дна човна якусь палицю з гачком, обережно опустив її у воду і почав водити туди-сюди. Нарешті задоволено ойкнув, потягнув палицю до себе. Віталій зі свого місця не міг розгледіти точно, що саме він знайшов, але здогадувався — зачепив чужу сітку, яку треба перевірити і спорожнити.

Він вирішив не чекати, поки вони це зроблять. Підвівся на повний зріст, швиденько зіпхнув свого човна на воду, умостився в ньому, запустив мотор. Це вдалося з першого разу, хоча раніше Мельник ніколи не мав справу із човнярськими моторами. Четвірка звернула на нього увагу лише тоді, коли ревнуло і загарчало. Мельнику таки вдалося застати їх зненацька, і поки вони квапливо розверталися йому назустріч, підійшов до них на відстань у пару метрів, зробив довкола них коло, збуривши невеличку хвилю на тихий воді затону, і закричав:

— Все ясно! Попалися, пацани! Руки вгору, козли смердючі! Друга серія буде!

— Глуши мотор! — гукнув Лютий. — Глуши, побазаримо! Чого треба?

— Ти не впізнав мене? — Мельник завернув човна ще на одне коло.

— Ми тебе не добили, сука!

— Ось зараз про все поговоримо! Давайте до берега, синки, поки я вас не покупав! Е-гей! Тут, кажуть, дна немає!

— То й що?

— Я витягати не буду! Ви мене купали, тепер я вас хочу! Давай, Лютий, давай! Греби до берега!

Мельник закінчив одне коло і повернув стерно так, аби зайти на третє.

У ревіння мотору раптом увірвався новий звук — постріл. Сидячи на кормі, Коля Череда тримав перед собою витягнуту руку з пістолетом. Мельник міг присягнути — це його, втрачена в бою зброя.

— Кидай, придурок! Менше дадуть! — вигукнув він.

— Нічого не дадуть! Я тобі зараз дам! Уб’ю гада! — у вигуках Череди чулася істерика, і з досвіду Віталій знав: такий сам не зупиниться.

— Лютий, не дурій! Тримай свого снайпера! Гірше буде!

— Кому? — голосно запитав Лютий, а Череда вже ловив човен супротивника на мушку. Єдиний вихід — рухатися, спробувати втекти від кулі. До того ж зараз повинна наспіти допомога. Ситуація виходила з-під контролю, цей варіант вони не передбачили, і тому Мельник сподівався — рятувальники, побачивши, що діється, кинуться на допомогу негайно. Правда, один Чабан на своєму човні проти чотирьох відморозків навряд чи щось зробить. Моруга на березі, і в цю хвилину користі від нього немає. Але Мельник вірив — здорові сильні хлопці почнуть діяти за обставинами. У нього самого була перевага — в будь-який момент він міг протаранити і перекинути один із ворожих човнів.

Постріл. Другий. Третій.

Яка куля пробила гумовий борт, Мельник не знав. Почув лише сильний свист, з яким із човна почало виходити повітря. Він машинально повернув стерно, відпливаючи подалі від противника і ближче до середини затону. Дно човна почало швидко просідати. Над головою свиснула ще одна куля — Коля Череда не на жарт захопився стріляниною.

Лівим бортом човен черпонув води. Ще мить — і нею захлинувся мотор. Віталій не зчувся, як незграбно посунувся у воду. Завалився в неї боком, тут же вирівнявся і буквально відчув під собою безодню. Саме безодню — знизу тягнуло порожниною і холодом. Це не те відчуття, коли під час купання запливаєш на глибину і перестаєш відчувати дно під ногами. Бо там знаєш — можна повернутися і знайти дно. Тут, у темній воді Тихого Затону, Мельника відразу охопило відчуття безнадії.

 До того ж його враз скував холод — видно, він утрапив у холодну смугу цієї води.

Човен із бульканням пішов на дно. Мать твою, де ж рятувальна команда?

Не встигнуть. Човни стрімко насувалися на Мельника з двох боків. Лютий погрозливо виставив перед собою довгу палицю із гострим гачком спереду, Череда махав пістолетом, Кора і Малий щось вигукували.

— Назад! Стояти! — почулося десь далеко позаду в тумані. Це Чабан нарешті розібрався в ситуації і мчав на допомогу. Тільки Мельник раптом відчув — не встигне. Ці четверо відморозків встигнуть утопити його раніше. Вони готові до цього і їм це нічого не коштує.

Раптом щось сталося.

Човен, на якому пливли Лютий із Чередою, несподівано хитнувся на воді. Так, ніби хтось чи щось сильно штовхнуло його знизу.

Наступної миті човен став дибки. Люди завалилися на правий борт і моментально опинилися в воді, перевертаючи його. Лютив ще стиг відплисти, а Череду накрило з головою.

Човен, у якому пливли їхні приятелі, ніби сам розвернувся на воді. З рук Малого випали весельця.

Мельник відчув біля себе під водою якійсь рух.

Щось велике і слизьке на мить торкнулося його ноги.

А потім зникло під ним, у бездонній чорній глибині.

У кількох метрах від Віталія бовталися в воді і гукали на допомогу ті, хто менше хвилини назад збирався його вбити. З туману на них уже швидко сунув на човні Микола Чабан. Побачивши підмогу, Малий швидко нахилився, намагаючись виловити з води хоча б одне весло. Це йому вдалося — друге плавало далі відстані простягнутої руки. Малий почав гребти, прямуючи до берега, Кора активно допомагав йому руками. Човен лиш крутився на місці. Тим часом Чабан уже підплив до місця сутички, оцінив обстановку і одним поштовхом весла опинився біля Мельника.

— Слава Богу! — процокотів Віталій зубами, хапаючись за борт. — Ми як домовлялися?