— Я чекаю, поки вони почнуть тебе топити.

— Правильно, а вони що почали?

— Стріляти. Про такий варіант ми нічого не говорили. Заруба звелів виконувати твої інструкції, ось я і сиджу, чекаю — раптом так треба.

— Треба, треба... Своя голова для чого? — Мельник обережно, аби не перекинути човен діда Івана, забрався всередину. — Вашому транспорту хана.

— Нічого. Дай нам цих маромоїв до берега доставити. Там ми їм пояснимо, куди не треба стріляти.

Не звертаючи увагу на Кору з Малим, які повільно, але впевнено просувалися до берега, Чабан підплив до перекинутого догори дном човна і якійсь час дивився на голови Лютого й Череди, що стирчали з води.

— Що з вами робити, пацани?

— Хочеш — притопи, — Лютий сплюнув воду. — З тебе станеться, з друга твого — тим більше. Проситися не буду.

— Та я знаю, чувак, знаю, — вишкірився Чабан. — Допливеш до берега — відпущу.

— А мене? — подав голос Череда.

— Ти мені, голубе, за човна в десятикратному розмірі виплатиш, — рятувальник Чвиркнув слиною крізь зуби, мітячи в Колю і влучивши в ціль — пацан лиш витерся. — Так, не хочу більше з вами тут базарити. Тримайтеся за ваш крейсер і гребіть. Я поруч буду, не потонете. Тільки ось що — плаваєте добре?

— Нормально, — відповів за них Мельник. — Я на пляжі сам бачив. Десну перепливають, чорти.

— Ну, значить і тут не потонуть. Давайте, знімайте під водою штани, труси і взуття. Інакше на дно відправлю, гадом буду.

Віталій чекав, що принаймні Лютий посне комизитися. Та ні — обидва мовчки почали крутитися на воді, і справді стягнули з себе нижню частину одягу. Тепер нікуди не дінуться — голими по лісу не побіжать.

Поки все це відбувалося, Кора з Малим якось догребли до берега і вискочили на тверде. Але зі свого місця Мельник і Чабан могли бачити, як просто на них з-за прибережних кущів ступив Моруга. Сили виглядали нерівними — один проти двох. Та рятувальник зустрів напад Кори прямим у щелепу. Удар виявився такої сили, що відкинув нападника назад у воду. Малий навіть не намагався опиратися, підкорившись сильному супротивнику. За той час, що конвойовані браконьєри пливли без штанів до берега, Кора три рази намагався вибратися з води, та Моруга всякий раз поштовхом ноги повертав його назад. А сам тим часом в’язав руки покірного Малого його власним шкіряним паском.

Побачивши, як голозаді Лютий і Череда виходять з води, Моруга не витримав — зареготав. Коля зацьковано глянув на ватажка, але той демонстративно відвернувся. У мокрому одязі Мельник не почував себе комфортно, та зараз не зважав на це. Вистрибнувши з човна першим, він спочатку скрутив руки Череди наперед приготованою міцною мотузкою, а тоді підійшов до Лютого. Той спробував повернутися, та Віталій поклав руку йому на плече, розвернув обличчям до себе.

— Ну так хто кого заб’є, як мамонта?

— Сьогодні твоя взяла.

— Правильно. Тільки це початок, Юро. Я твою довбану біографію знаю і можу таке влаштувати, що в камері про неї ніхто не згадає. Я, Юрку, можу дуже легко організувати витік інформації. І всюди, де ти будеш сидіти, знатимуть, як ти з голою жопою лісом ходив. І як тебе, такого крутого, троє беззбройних придурків пов’язали. Хочеш такого?

— Ти, мужик, мабуть мент.

— Я, Лютий, той, на кого тобі зараз молитися треба. А замість молитви на всі мої питання відповідати. Спочатку тут, а потім — слідчому. Час у нас є. Поки ми тут побалакаємо, он дядько Михайло сходить по міліцію.

Це теж було обумовлено наперед. Мельник не знав, чи з’являться підозрювані саме сьогодні, а якщо припливуть, то чи спробують вбити старого знайомого, який зловив їх на спустошенні чужих сіток. Тому він, приватна особа, не міг і не мав права залучати до всього цього реальних ментів, аж поки момент істини не станеться. До Козубів швидким кроком йти звідси хвилин сорок. Там — дільничний, в нього — телефон.

Все було б добре. Все і так складалося добре.

Тільки зараз, у присутності рятувальників, нехай вони спрацювали добре, а один узагалі врятував йому життя, Мельник не наважувався розпитувати Лютого чи когось іншого про те велике та слизьке, що торкнулося його ноги під водою.

Йому не примарилося. Це не був шок від підводного холодного джерела. Під водою рухалося щось живе.

І це живе, як виглядає, штовхнуло знизу човна, в якому сиділа Мельникова смерть, перекинувши його разом із тими, хто цю смерть невідворотно ніс.

Або він, Віталій Мельник, зовсім здурів, або в темній воді Тихого Затону справді живе Щось, чиєму існуванню немає пояснення.

Воно знайдеться. Моруга пішов по міліцію, Мельник із Чабаном посадили затриманих рядком і Віталій почав дещо призабутий процес — розколювання підозрюваних у кількох убивствах.   

Дуже дивно і клопітно пройшов для Віталія Мельника цей день.

Поки дочекалися дільничного, поки з райцентру примчала опергруппа, поки опера старанно допитали всіх учасників подій, минуло півдня. Мельник так і не скинув одягу, і спекотне сонце висушило його за цей час просто на тілі.

Нічого нового для себе він не дізнався. Міліції затримані теж нічого оригінального не сказали. Так, випасали чужі сітки і регулярно витрушували їх. Рибку продавали, гроші переважно пропивали. У нападі на Мельника і пошкодженні його машини усім чотирьом довелося зізнатися, так само як і в нападі, вчиненому сьогоднішнім ранком на затоні. Правда, мотивів жоден із них не пояснив, а спробу вбивства всі хором заперечували.

Так само заперечували і той факт, що вчотирьох жорстоко побили Антона Кулакова. Вірніше, Мельник усе це і без їхніх зізнань знав, а коли прибули опери, бувалий в бувальцях Лютий тут же почав усе заперечувати.

З насидженого місця біля турбази четвірка перебралася до Череди на подвір’я і жила там комуною в літній кухні. Батьки Миколи нічого поганого не могли сказати — приїхали до їхнього сина друзі з Чернігова, покупатися і рибку половити. А що самогон п’ють, так на те й молоді-здорові. В селі його всі вживають.

Під час обшуку в літній кухні знайшли набити анашею „п’ятки” в пачці з-під цигарок. Окремо — пакет готової до вживання „травички”. Ще — кілька упаковок трамадолу. Лютий спочатку заявив — не їхнє, але коли йому пояснили, як легко можна довести брехню, признався: пили, курили і закидалися „колесами”. Причому Коля Череда змішував таблетки з самогоном і все це закурював анашею. Хотів отримати потрійний кайф.

Таким чином, незаконне зберігання наркотиків на четвірці вже повисло.

Далі — напад на Мельника і побиття Кулакова. Для того, аби привести свідка, Віталієві разом із одним опером довелося мотнутися їхньою машиною на базу і привезти в Козуби біляву Ольгу. Вона розказала, як усе відбувалося в кущах, і Лютий перший підписав зізнання. Після цього старшому групи хтось подзвонив на мобілку, він заквапився, подякував Мельнику за допомогу в затриманні особливо небезпечних злочинців, трошки насварив за самодіяльність, запакував усіх чотирьох у машину і група швидко забралася геть, аж дорога за ними закурилася.

А Мельник так нічого до пуття і не зрозумів. У одному пацани зізнавалися, інше начисто відкидали, в результаті вийшла не цільна картина винності чи безвинності, а якась мозаїка. Пазл, де немає більше половини частинок і фрагментів.

З одного боку, позицію Лютого та інших можна зрозуміти — кому кортить зізнаватися в тому, що заради риби вбивали людей. Хоча це як раз важко поставити під сумнів: алкоголь, наркотики, кримінальний досвід, і дах, який поїхав від повної безкарності. Ні, ця відморожена четвірка цілком здатна вбити людину просто так, для цього жодному з них причина не потрібна. Рано чи пізно їх розкрутять і провину доведуть. З іншого — пацани вперто заперечували очевидні речі, одночасно не заперечуючи те, чого не можна довести. Навіть для дірявого українського законодавства важливо довести склад злочину. Причому — не формально, беручи за основу щиросердне зізнання підозрюваного під протокол, а маючи в наявності міцну доказову базу.