С. 54. Криштоф Кремпський (роки народження і смерті невідомі) — запорозький полковник, учасник селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка (1594–1596). На чолі 1500 запорозьких козаків прорвав оточення Солониць— кого табору повстанців і повернувся на Запорожжя.
С. 55. до пана коронного хорунжого — тобто до Алек— сандра Конецпольського.
С. 57. ще до розправи гетьмана Жолкевського на Солонині… — Станіслав Жолкевський (1547–1620) — польний, потім коронний гетьман і канцлер Речі Посполитої, відомий полководець, вельми популярний серед шляхти. Під час повстання Наливайка очолив військо, яке польський уряд кинув на боротьбу з повстанцями. У 1596 році обложив табір повсталих на Солониці. Використавши суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, примусив повстанців видати йому Наливайка та інших керівників повстання, підступно оволодів табором, вирізав кілька тисяч повстанців, їхніх дружин і дітей. У 1608–1610 роках брав участь у польській та шведській інтервенціях проти Російської держави. Учасник воєн із Туреччиною у 1617 і 1620 році. Загинув у бою з турками під Цецорою (у Молдавії, неподалік від Ясс), коли турецько-татарські війська завдали поразки полякам. Щодо Запорозької Січі проводив ворожу політику.
С. 58…. заради бобрових хвостів… — Хвіст бобра у тодішні часи вважався вишуканою лагоминкою.
С. 59. Князь Михайло, одружившись із Могилянкою… — Батько Ієремії Вишневецького, князь Михайло, був одружений із Раїною (1589–1619), донькою Ієремії Могили, молдавського господаря у 1595–1606 роках. Могиляка, мати Ієремії Вишневецького, була двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили (1596–1647). Належала до тієї частини українських феодалів, які негативно ставилися до покатоличення українського народу. Підтримувала київського митрополита Ісайю Копинського, котрий виступав проти уніатства.
С. 60…. господар вислав до Лубен. — Ідеться про Василя Лупула (помер 1661 року), що був господарем Молдавії від 1634 до 1653 року. Тривалий час Лупул намагався захопити Волощину. Оскільки Туреччина не підтримувала його політичних планів, він пішов на зближення із Польщею. Ведучи боротьбу проти шляхетської Польщі та її спільників, Богдан Хмельницький 1650 року рушив у похід на Молдавію, захопив її столицю Ясси, примусивши Лупула стати своїм союзником. У 1651 році, після поразки селянсько-козацького війська під Берестечком, Лупул відмовився від угоди із Хмельницьким. Проте, коли польсько-шляхетське військо було розгромлене козаками у Батозькій битві 1652 року, Лупул прийняв пропозицію Хмельницького про укладення союзного договору. Восени того ж року цей договір був скріплений шлюбом доньки Лупула Розанди із сином Хмельницького Тимошем. У вересні 1653-го, після загибелі Тимоша Хмельницького під Сучавою і відступу козацьких загонів, Лупул був скинутий із престолу й утік до Чигирина. Але незабаром за таємні зв’язки з польською шляхтою його позбавили права жити в Україні, і він переїхав до кримського хана, який видав його Туреччині. Після ув’язнення Лупул помер у Константинопольській фортеці.
С. 62. Антифон — піснеспіви під час богослужіння, що виконуються на два хори у великі релігійні свята. Запроваджені Амвросієм Медіоланським у IV столітті. Антифонним був традиційний псалмоспів.
С. 66. Раріг — найбільший птах родини соколових. Довжина тіла 50–63 см, вага 0,8–2,1 кг. Раніше широко використовувався для соколиного полювання.
С. 73. Іван Богун (рік народження невідомий — 1664) — кальницький (вінницький) полковник, один із видатних військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі. На початку визвольної війни, очолюючи селянсько-козацькі загони, діяв на Брацлавщині. 1649 року брав участь в облозі Збаража. 1651 року очолював козаків, які під Вінницею відбили наступ польських військ. Цю поразку шляхти сучасники порівнювали з пилявецькою. У 1651 році під Берестечком був обраний наказним гетьманом і підготував оборону козацького табору. 1653-го брав участь у поході на Молдавію і в боях під Жванцем. 1654 року організував оборону Умані від польської шляхти. 1662-го був заарештований польською владою і ув’язнений у фортеці Мальборг (Маріенборг). Щоб привернути Богуна на свій бік, польський уряд обіцяв йому гетьманство, шляхетство, великі земельні володіння. Але Богун залишився вірним українському народові й відмовився прийняти ворожі пропозиції. Польський король Ян Казимир, який, готуючись до захоплення Лівобережної України, сподівався використати популярність і військовий талант Богуна в інтересах шляхетської Польщі, у 1663 році звільнив його з ув’язнення і доручив йому командування над полками правобережного гетьмана Павла Тетері. Під час воєнних дій на Чернігівщині Богун вступив у таємні перемови з командуванням російського і лівобережного українського війська про спільний виступ проти польсько-шляхетських загарбників. Виказаний зрадником, Богун 17 лютого 1664 року був розстріляний під Новгородом-Сіверським. Відважний воїн, талановитий полководець, Богун уславився перемогами над шляхетським військом і вмілим захистом міст, які перетворював на неприступні фортеці.
С. 73. Торбан — старовинний музичний інструмент, басова лютня.
С. 77. у самісінький центр Буджака. — Буджак (по-турецькому «куток») — назва південної частини Бессарабії, низинної рівнини, на якій у XIX столітті знаходилися Акерманський і Бендерський повіти Бессарабської губернії. У XVI–XVII століттях Буджак населяли татари-ногайці. У XVIII столітті Білгородська орда покинула Буджак, і тут оселилися колоністи, переважно болгари і гагаузи, а також молдавани, українці, росіяни. За умовами Бухарестського мирного договору Росії й Туреччини (16 травня 1812) кордон між ними встановлювався по річці Прут (раніше був по річці Дністер), до Росії відійшла вся Бессарабія з фортецями Бендери, Акерман, Кілія, Ізмаїл.
С. 79…. що походив від Коріата. — Коріат — син великого литовського князя Гедіміна (Гедимінаса, помер 1341 року), за якого було значно розширено терени Великого князівства литовського.
С. 81…. писав під Смоленськом листа до Шегіна. — Михайло Борисович Шегін командував військом під час російсько-польської війни 1632–1634 років. Після вимушеної капітуляції був звинувачений у зраді й 1634 року страчений.
С. 95. Пандар — персонаж «Іліади», уславлений лучник. Тут: добрий вісник.
С. 106. Богуслав-Казимир Машкевич (рік народження невідомий — близько 1649) — польський мемуарист. За походженням дрібний шляхтич. Служив офіцером у надвірних військах І. Вишневецького і литовського гетьмана Я. Радзивілла. У 1643–1649 роках вів щоденник, у якому є відомості про перші роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (бої під Крутою Балкою, Немировом, Махнівкою, Старокостянтиновом, Мозирем). У щоденнику докладно описано Кодацьку фортецю і Дніпрові пороги. Будучи виразником інтересів польської шляхти, вороже ставився до визвольної війни українського народу, але подані ним історичні факти мають певну цінність. Щоденник Машкевича уперше виданий у Лейпцигу польською мовою 1840 року у «Збірнику писемних пам’яток про стародавню Польщу» Оригінал щоденника не зберігся.
Самуель Зборовський — польський магнат, за вбивство засуджений 1574 року на довічне вигнання. Їздив до запорожців, обирався гетьманом, самовільно повернувся до країни, чинив змови супроти короля Стефана Баторія і канцлера Яна Замойського. 1584 року його схопили й відтяли голову у Кракові.
С. 108. Заклинаю тебе вухом Малхусовим… — Мається на увазі те місце у Євангелії від Івана, де говориться, що, намагаючись захистити Христа, Петро відтяв мечем вухо перво— священиковому рабові на ім’я Малхус.
С. 130. Польний гетъман — заступник головнокомандувача польського війська (коронного гетьмана), що призначався на час воєнного походу.
С. 151…. під командою Аюбомирсъкого… — Мовиться про Станіслава Любомирського (1583–1649), воєводу краківського, котрий 1621 року брав участь у битві під Хотином, а після смерті гетьмана Ходкевича командував військом.
