— Ну що, додому? — невпевнено запитав Простатін.

— Ні, зачекаємо світанку, пошукаємо слідів на городі. А поки що прийму заяву від господаря.

— Вийдемо на хвилинку, — попросив Простатін. Коли вони вийшли на подвір'я, він досить сердито запитав у Дорохова — Чого тут сидіти?

— Потрібно вилучити речові докази.

— Які ще докази? — вже зовсім розсердився Простатін. — Я й так знаю, що це рука Крученого. Він як торік звільнився, так і пішло. То вівці, то свині, то корови. Я його двадцять разів брав, увесь двір у нього перекопав, усе в домі перевернув — і все марно. «Не піймавши, не кажи злодій», — говорить, а я слухаю і відпускаю.

— Якщо ви поспішаєте, то йдіть додому, а я зостануся. Розвидниться — спробую в усіх слідах розібратися. Постараюся зібрати докази, щоб вашого Крученого двадцять перший раз не звільняти.

— Та я й не поспішаю. Мені навіть цікаво, чим усе закінчиться, — знову з'єхидствував Простатін.

Повернувшись до хати, Сашко докладно записав показання потерпілого, ретельно описав прикмети кожної вівці, а під кінець зазначив, що патрони, такі самісінькі, якими Чуркін стріляв у злочинців, у нього вилучені як речові докази за актом. Тільки-но розвиднілося, Сашко послав Варфоломєєва по понятих і попросив знайти хоча б одного письменного. Господар підказав, до кого йти, і незабаром Дорохов докладно пояснював понятим їхнє завдання: в разі потреби підтвердити все, що вони бачили, а також те, що буде записано до протоколу.

Знов обдивилися хлів, де зарізали овець, хвіртку на город, виламану, очевидно, сокирою. На снігу знайшли чіткі сліди взуття двох людей. Один слід залишили унти або ічиги з якоюсь характерною латкою на п'яті. Видно, край м'якої шкіряної підошви зносився і власник взуття пришив латку, але невдало. Латка загнулася, і на снігу, де злочинець тупцював, виламуючи хвіртку, цей дефект було видно досить виразно. Сашко показав слід понятим, повернувся в хату, з оперативної сумки дістав коробку гіпсу, розчинив його за всіма правилами, як не раз на його очах робив в Іркутську експерт, залив слід. Через кілька хвилин на гіпсовому зліпку чітко визначився широкий розтоптаний відбиток підошви й латки.

Простатін з усмішкою дивився на дії Дорохова, та коли побачив зліпок, не зумів приховати свого подиву і навіть спробував допомогти Сашкові. На початку огляду Варфоломєєв ходив осторонь і просто спостерігав, а потім і сам узявся до розслідування. На огорожі, що оперізувала город, на довгій жердині, прикрученій до стовпа дротом, він помітив жмут жовтої шерсті, вирваної разом з невеликим шматком шкіри. Цей жмут, мов за гачок, зачепився за дріт. Варфоломєєв покликав Простатіна. Обидва роздивилися шерсть. Спочатку Простатін хотів її зняти, а потім передумав і звернувся до Дорохова.

— У Крученого собача доха, як у вас, — уточнив він, — тільки руда, дуже пошарпана. Скидається на те, що тут Кручений зачепився.

Сашко покликав обох понятих, і разом оглянули жмутик хутра. Дорохов акуратно зняв його і загорнув у папір. Потім у хаті склав протокол у присутності понятих і опечатав речовий доказ так само, як вилучені раніше патрони.

Закінчився огляд уже вранці. Дорохов подякував понятим, пообіцяв господареві повернути вкрадене м'ясо.

Простатін, почувши таке запевнення, похитав головою і перезирнувся з Варфоломєевим.

Всідаючись у сани, Сашко спочатку вирішив їхати до Крученого сам і показати цим скептикам, як треба використати знайдені докази, але потім, згадавши Фоміна, передумав. Таким самим упевненим тоном, що не допускає заперечень, наказав:

—Їдьте до Крученого додому. Спочатку на місці, товаришу Простатін, винесіть постанову про вчинення обшуку. Якщо Кручений удома, в першу чергу вилучіть взуття і його верхній одяг — доху. Якщо знайдете, звідки вирваний цей жмутик, покажіть дірку понятим і докладно опишіть. Обдивіться сани, може, десь виявиться кров або знайдеться дріб. До речі, огляньте коня, можливо, в нього влучили дробини. — І вже м'якше, всміхаючись, додав — Коли це справа рук Крученого, то він у нас не викрутиться. Я буду у відділі.

Вискочивши з саней, Дорохов, не чекаючи заперечень, попрямував до себе.

— Бачив? Чай пити пішов, а нам працювати. Він мене ще вночі замучив. Пусти Байкала раз, пусти вдруге.

— Та ну тебе! — перебив провідника Простатін і стьобнув віжкою коня.

У відділі черговий переказав Дорохову, що його запитував начальник міліції. Сашко докладно розповів Сидоркіну, як він зробив огляд місця злочину, як, відповідно до вимог криміналістики, вилучив речові докази. Дуже задоволений собою, показав гіпсові зліпки слідів.

Начальник слухав, зітхав, глянув побіжно на речові докази і якось надто сумно сказав:

— Врахуй, Дорохов, що крадіжки худоби нас замучили. Тиждень мине — й нова крадіжка, а ми й старої жодної не розкрили. Не знаю, як цього разу, чи допоможе тобі криміналістика, але ти все ж таки заглянь у старі справи. Треба якихось заходів вживати. У тебе в карному розшуку п'ять чоловік, ти — шостий. Дибов і Простатін люди досвідчені, адже ж я спеціально звелів з тобою вночі на пригоду їхати Степанові Простатіну. Зінов'єв, Акимов новачки, самі зробити нічого не можуть. А провідник, мені здається, собаки просто не зносить, тому-то й не ходить він по сліду. Зараз головне — всім роботу до тями дати. Молодих пошли на базар, а сам разом з Дибовим переглянь справи про подібні крадіжки. Може, там якісь зачіпки є.

Начальник говорив якось безнадійно, ніби наперед знав, що розкриття й цієї крадіжки приречене на провал.

Дорохов повернувся до себе засмучений. Він уже жалкував, що не поїхав до Крученого. Дибов приніс йому справи — тоненькі папки, у яких і було всього по чотири-п'ять протоколів. Справ виявилося чотирнадцять. Сашко швидко підрахував кількість украденої худоби і лише розвів руками:

— Та тут же ціла череда! Чотири корови, три кабани і двадцять чотири вівці, не рахуючи сьогоднішніх. Кличте, товаришу Дибов, решту хлопців, порадимося.

Прийшов високий, з блідим веснянкуватим обличчям Іван Зінов'єв, сором'язливо всміхаючись, нечутно відчинив двері Микола Акимов в армійському, ще з солдатської служби, обмундируванні. Вчора під час знайомства він сподобався Дорохову своєю простотою і доброзичливістю.

— Сідайте, порадимося, — м'яко промовив Олександр, — як нам усе-таки з цими крадіжками покінчити.

— Почалися крадіжки навесні минулого року, — пояснив Дибов. — І жодної ми не розкрили. Хоч і попобігали в кожній справі на совість. Судячи з усього, орудує одна зграя.

— Тут, за найприблизнішими підрахунками, м'яса виходить не менше як три тонни, — додав Акимов.

— На базарі вони не продають. Я там усіх м'ясників знаю. Піду про всяк випадок подивлюся, — підвівся Зінов'єв. — Може, цього разу на свіжій баранині попадуться.

— Навряд, — засумнівався Дибов. — Найімовірніше, вони м'ясо здають оптом. На станції є закусочна, можуть і туди. Якщо ви не заперечуєте, нехай Акимов поцікавиться, чим у них сьогодні годують. Завідуючий там пройдисвіт, проби ніде ставити.

Працівники пішли, а Сашко разом з Дибовим заглибилися в папки. З'ясувалося, що дві третини крадіжок учинено в районі. У приміському радгоспі восени після того, як злодії вкрали другу корову, робітники радгоспу по черзі сторожували на скотарнику й нарешті застукали злодіїв. Спробували їх затримати, але вони втекли. Вже вдень на зимнику — дорозі, якою після морозів їздили до міста, — знайшли сліди воза, що вели до Петровська-Забайкальського. В іншій справі були показання потерпілого, який бачив нібито двох злодіїв, але в темряві погано їх розгледів.

Дорохов читав справи, виписував місця крадіжок, прізвища потерпілих і дуже хвилювався. Простатіну час було повернутися, як-не-як минуло цілих три години.

Заходив до Дорохова начальник міліції, подивився, як вони з Дибовим сумлінно гортають сторінки злощасних папок, постояв і вже з порога запитав, чи нема чогось нового. Але Сашко, приховуючи хвилювання, тільки стенув плечима.