За три тижні після «тестування ліхтарного стовпа» хлопці з сайту «Розплющ очі: проповіді з відьомського лігвища» досягли значного прогресу у зборі якомога більшої кількості наукових фактів. Їх було стільки, що події у Блек-Спрінзі могли не лише набути популярності, а й спричинити вірусний ефект. А ще протягом цих трьох тижнів болісно очевидними стали розходження у поглядах між Тайлером Грантом і Джейдоном Холстом. Звісно, вони бували й раніше, адже Джейдон із самого дитинства був непередбачуваним і небезпечним. Але до певного часу ці розбіжності дрімали, приховані, ніби якась підземна скам’янілість, що наразі побачила світло за примхою неминучої долі.

Усе почалося з запису на «Розплющ очі» від 15 жовтня.

Тестування шепоту було аж ніяк не першим дослідом після сутички Тайлера з батьком щодо Лорі. То була їхня найбільш затята суперечка за багато років. Сказати по правді, Тайлер і не пам’ятав, чи було взагалі таке, щоб вони з батьком настільки завзято сперечалися. У Тайлера зі Стівом суперечки рідко переходили у сварку, так само як і в Метта із Джоселін. Вони обоє були тоді настільки виснаженими, що це вплинуло й на інших членів сім’ї. Наступного дня по обіді Тайлер прийшов допомогти татові й Метту в стайні. Коли він передавав Стіву оберемок сіна, вони обмінялися поглядами, які засвідчили кінець конфлікту. Оцього конкретного топірця війни було поховано, але в Тайлера у грудях лишився якийсь тягар. Звісно, він не міг переповісти татові усі свої плани, але його неприємно вразило несхвальне ставлення Стіва до того, про що він уже йому розповів.

Наступними днями Тайлер здебільшого уникав батьків. Коли в нього вичерпався термін громадських робіт, він, аби лише не йти додому, залишався обідати або в Лорі, або із друзями у Ньюбурзі. По обіді хлопець безцільно вештався містом або працював над сайтом у кав’ярні «Старбакс», де був безкоштовний вай-фай. До цього часу він робив пости у зручних домашніх умовах, у власній спальні, від’єднавши вай-фай на час, коли батьки спали, а наступного дня виставляв їх у школі, подалі від невсипущого ока Відьмоконтролю. Але зараз Тайлер відчував потребу в додатковому посиленні обережності. Можливо, в нього починалася параноя, але він нічого не міг з тим удіяти. Одного разу Лорі запитала в нього, що з ним відбувається, а Тайлер машинально обірвав розмову, і між ними виникла якась недомовленість. Він відкрив для себе, що його вже не приваблював навіть секс із Лорі — те, що вони раніше робили добре і неквапно. Брехня росла між ними, ніби стіна, і від того ставало незручно.

А в кінці дня, крутячи педалі «даймондбек джокера» дорогою, що вилася вгору між великими корнвольськими будинками, Тайлер думав про те, що чекає на нього наприкінці знайомої алеї. Він усе виразніше усвідомлював, що йому доведеться до кінця життя їздити в темряві цією дорогою. Можливо, у тих будинках люди дивилися на нього й думали, що то звичайний американський хлопець повертається додому після довгого дня. Хлопець у вільній країні, який майже закінчив школу й готується розправити крила у польоті за власними мріями. І ніхто, ніхто, ніхто не знав, що коїться всього лише за кілька миль цієї ж дороги. Ніхто не знав, що цей хлопець назавжди залишиться у пітьмі.

Така думка була найкращим свідченням того, що наближалися зміни. Тайлер не бажав більше бути цим хлопцем.

Як і всі наукові експерименти, результат досліду з сонцезахисними окулярами «Рей-Бен» порушував нові питання. Щоб запобігти звинуваченням у містифікації, Тайлер завантажив відео на сайт в режимі Raw, але як вступну частину він відформатував невеличке відео у стилі «ТайлерФлоу95». І ось що було на тих кадрах.

Бачимо кілька хлопців, які на безпечній відстані оточують Відьму Чорної скелі в алеї за «Маркет енд Делі». Тайлер поставив фоном пісню «Brooklyn’s Finest» у спільному виконанні Джі-Зі та Notorious B.I.G., а також наклав на відео чорно-білий шар перекриття у стилі грандж, отже, результат роботи нагадував відеокліп у манері хіп-хопу. За допомогою однієї з Грімових спеціальних палиць активного захоплення, що належали комунальній службі, вони чіпляють окуляри Бурака «Рей-Бен» відьмі під хустку. Окуляри балансують на кінчику її носа трішки набакир, але ще один рух палицею — і вперше за триста п’ятдесят років Катаріна ван Вайлер носить дорогий, модний аксесуар, що пасує до її залізних ланцюгів. «Хто тепер моя сука?» — заходиться у репі Бурак, хлопці ушкварюють брейк і поп, а Джі-Зі разом із Біґґі переконують: «Візьми ту відьму, вдар, розтрощи спину…»

Звичайно, традиційних жартів там багацько, але ж перейдемо до кадру, де Катаріна рухається далі алеєю позаду супермаркету. Хлопці поспішають за нею. Коли вони повертають за ріг, відьма вже щезла, але ж хлопці знаходять те, за чим вони справді полювали, — окуляри Бурака. Або те, що від них лишилося. Камера смикається, збільшує зображення на асфальті, чути здивовані, схвильовані вигуки і голос Тайлера: «Обережно, не торкайтеся їх…»

Окуляри вщент розплавилися, інакше й не скажеш. Одна з лінз луснула, інша пішла хвилями, як м’який пластик після нагрівання. Спалений, розплавлений пластик взявся бульбашками і ще тримає скло, одна з дужок оправи стирчить, ніби антенна. Помітно навіть логотип «Рей-Бен». Але там ще є дещо. Чорна, хрустка, шарувата субстанція. Чітко видно, що вона приліпилась на оправу, а не становить частину її конструкції. За текстурою вона схожа на ізоляцію, що стирчить із діри в оштукатуреній стіні. «Боже, що це таке?» — запитує хтось. «Господи, та воно ж смердить», — кричить інший голос. Видно, як Тайлер суне руку в морозильний пакет і піднімає окуляри. «Вони ще гарячі…» — каже він, затамувавши подих. Окуляри пристали до асфальту і, відриваючись, ляскають. Тайлер підносить доказ до відеокамери і декламує: «Ось вона — історична мить».

Наступні кадри знято у шкільному кабінеті хімії. У субтитрах з’являється напис: «Середня школа ім. Джеймса І. О’Ніла, Гайленд-Фолз». Лоуренс Вандермеєр і Тайлер, він же оператор, ловлять кожне слово лаборанта, чепурного сивочолого чоловіка. Його пальці тхнуть тютюном, і він досліджує рештки окулярів під мікроскопом. «Отже, ви дійсно не знаєте?» — повторює Тайлер схвильовано, оскільки саме цього й очікував; а втім, він помітно розчарований, ніби насправді… ну, очікував чогось. Лаборант вимикає світло і жваво відповідає: «Чортів син буду, якщо знаю, що то таке. Надто сильно спалено, щоб визначити. З огляду на запах, там, імовірно, є сірка, але за структурою, здається, це швидше органіка. Але, хлопці… що, в біса, ви зробили тим окулярам? Щоб розплавити скло, вам потрібна температура у тисячу чотириста градусів. Проте пластикову дужку навіть не пошкоджено, бачите? А такого не буває. Бо ж якби окуляри отак швидко вистигли, інша лінза тріснула б так само».