— Та годі вам, містере Найтлі! — сказала Емма, яка мовчки посміхалася протягом більшої частини його промови. — Звідкіля ви знаєте, що містер Мартін не говорив із нею вчора?

— Ай справді, — здивовано відповів він, — я не знаю напевне, але це можна припускати. Хіба вона що — не була з вами цілий день?

— Гаразд, — мовила вона, — я розповім вам дещо у відповідь на те, що розповіли мені ви. Він дійсно говорив із нею вчора — вірніше, написав листа і отримав відмову.

Їй довелося ще раз повторити сказане, щоб містер Найтлі у це повірив. Він аж почервонів од невдоволення й подиву, потім підвівся, випростався й обурено мовив:

— У такому разі вона ще більша роззява, ніж я гадав. Що ж тоді цій дурепі потрібно?!

— Ну звичайно ж, — вигукнула Емма. — Чоловіки й уявити собі не можуть, як це жінка взагалі може відкинути пропозицію одруження! Вони, напевне, вважають, що жінка мусить вийти заміж за будь-кого, хто їй освідчиться.

— Дурниці! Нічого подібного чоловіки не вважають. Але що все це означає? Гаррієт Сміт — і відмовити Роберту Мартіну? Коли це дійсно так — то це безумство; однак я сподіваюся, що ви помиляєтесь.

— Я бачила її відповідь — ясніше не скажеш.

— Ви бачили відповідь! Ви теж її писали. Еммо, це все ваші штучки! Це ви переконали Гаррієт відмовити йому.

— А коли б і так (хоча я зовсім не мала подібних намірів), то все одно я б не вважала, що зробила щось погане. Містер Мартін — гідна всілякої поваги молода людина, але я не допускаю і думки, що він — рівня Гаррієт. Я здивована, що він узагалі насмілився їй освідчитись. За вашими словами, він таки мав певні сумніви. Гідно жалю, що він їх відкинув.

— Не рівня Гаррієт?! — голосно й емоційно вигукнув містер Найтлі. Через якусь мить він грубо, але вже спокійніше, додав. — Так, він і дійсно їй не рівня — він набагато вищий за неї як розумом, так і становищем у суспільстві. Еммо, ваше захоплення цією дівчинкою просто засліплює вас. Чи можуть шлюбні претензії Гаррієт Сміт — за її походженням, вдачею або освітою — сягати вище такого претендента, як Роберт Мартін? Вона — невідомо чия позашлюбна дочка, яка, можливо, взагалі не має ніякого усталеного забезпечення, а тим паче — респектабельних родичів. Її знають лише як ученицю, що живе в одній кімнаті з хазяйкою звичайнісінького пансіону. Вона — дівчина не надто розумна і не надто освічена. Нічому корисному її не навчили, а сама вона надто молода і надто недалека, щоб чомусь навчитися самій. У такому віці вона просто не може мати достатньо життєвого досвіду, а при її обмеженості — навряд чи коли-небудь буде здатною набути досвіду достатнього, щоб ним належним чином скористатися. Вона гарненька, вона має добру вдачу — і тільки. Єдине моє застереження проти цього шлюбу стосувалося саме її, бо вона — йому не рівня, і тому не може вважатися вдалою партією. Я гадаю, що стосовно статків він запросто міг би знайти щось набагато краще, у плані ж надійної подруги та розумної й корисної помічниці, то гіршу за Гаррієт іще треба пошукати. Але я не міг висловлювати ці міркування закоханому і схильний був вірити в те, що вона — людина не зла і має той тип вдачі, котрий у таких добрих руках, як у нього, можна з легкістю скерувати в правильному напрямку і в результаті — значно поліпшити. Мені здавалося, що від цього шлюбу виграла б саме вона; і я не мав ані найменших сумнівів (я і зараз їх не маю): всі були б просто в захваті від того, що їй так поталанило. У мене відразу ж промайнула думка: коли ваша подруга так вдало вийде заміж, то ви не пожалкуєте, що їй доведеться залишити Гайбері. Мені пригадується, я сказав собі: «Навіть Емма — при всій своїй небайдужості до Гаррієт — і та визнає це заміжжя дуже вдалим».

— Я диву даюся — як мало ви знаєте про Емму, коли кажете таке. Подумати тільки: фермер (а містер Мартін, попри всю свою розсудливість та всі свої чесноти, є фермер, тільки й того) — і гарна пара для моєї близької подруги! І щоб я — та не жалкувала, коли вона покине Гайбері заради одруження з чоловіком, котрого я ніколи не зможу прийняти до кола моїх знайомих! Як вам узагалі могло спасти на думку, що в мене виникнуть такі почуття?! Запевняю вас: мої почуття зовсім інші. Мушу сказати, що вважаю ваші твердження абсолютно несправедливими. Ви упереджені щодо претензій Гаррієт. Інші — і я також — схильні оцінювати їх зовсім інакше. Може, містер Мартін і багатший, ніж вона, але за своїм становищем у суспільстві він, безперечно, перебуває на нижчій сходинці. Вона обертається у сферах значно вищих, ніж він. Це була б деградація.

— Коли незаконнонароджена та малоосвічена особа виходить заміж за респектабельного і розумного джентльмена-фермера, то це — деградація?!

— Щодо обставин її народження, то все це суперечить здоровому глузду, хоча в юридичному сенсі можна сказати, що вона — Ніхто. Гаррієт не мусить відповідати за гріхи інших і вважатися нижчою за станом, ніж ті, разом із ким вона виховується. Можна майже не сумніватися, що її батько — джентльмен, причому джентльмен заможний. Вона має дуже пристойне утримання, і для її комфорту та розвитку не шкодувалось і не шкодується нічого. Те, що вона дочка джентльмена, не викликає у мене ніяких сумнівів, і ніхто, сподіваюсь, не поставить під сумнів те, що вона спілкується з доньками джентльменів. Роберт Мартін їй не пара.

— Хто б не були її батьки, — мовив містер Найтлі, — і хто б там не опікувався нею, не схоже, щоб — окрім іншого — вони ще й планували ввести її до того, що ви називаєте світським товариством. Після отримання такої-сякої освіти Гаррієт залишиться в розпорядженні місіс Годдард і відповідно до своїх можливостей буде пристосовуватися до обставин, тобто фактично стиль її життя буде визначатися стилем життя місіс Годдард, а коло її знайомств — знайомими місіс Годдард. Очевидно, ті, хто нею опікуються, вирішили, що цього для неї буде достатньо, і цього дійсно цілком достатньо. Вона сама ні на що краще не сподівалася. Доки ви не вирішили зробити з неї свою подругу, вона не відчувала відрази до власного оточення і не мала амбіцій, які б виходили за його межі. Влітку в Мартінів вона почувалася абсолютно щасливою. Тоді у неї ще не було почуття зверхності. І якщо воно у неї з'явилося, то завдяки саме вашим старанням. Ви були для Гаррієт Сміт поганою подругою, Еммо. Роберт Мартін ніколи б не зайшов так далеко, якби він не був переконаний у її прихильності. Я добре його знаю. Його почуття — надто щирі і глибокі, щоби під дією швидкоплинної егоїстичної пристрасті він міг витрачати їх на якусь випадкову жінку. Що ж до зарозумілості, то вона притаманна йому менше, ніж будь-кому. Можете не сумніватися, його заохотили до такого кроку.

Емма відчула, що краще їй не давати прямої відповіді на це твердження. Натомість вона вирішила і далі вести свою лінію.

— Ви — добрий приятель містера Мартіна; але, як я вже сказала, ви несправедливі до Гаррієт. Її претензії на вдале одруження не такі вже й сміховинні, як ви зображаєте. Так, Гаррієт — недалека дівчина, але вона розумніша, ніж ви гадаєте, і не заслуговує на те, щоби про її розумові здібності говорили так зневажливо. Однак якщо від цього відмахнутись і припустити, що вона, як ви її змальовуєте, є лише гарненькою та доброзичливою, то дозвольте сказати вам, що ці якості — в тій мірі, в якій вона їх має, — загалом є далеко не другорядними рекомендаціями для товариства, бо вона і справді є дівчиною красивою, і такою її обов'язково вважатимуть дев'яносто дев'ять зі ста. І доки не виявиться, що чоловіки більш по-філософськи ставляться до питання краси, ніж це загалом вважалося, доки вони дійсно не стануть закохуватись у добре освічені уми, а не у красиві обличчя, такою чарівною дівчиною, як Гаррієт, неодмінно будуть захоплюватися, її будуть прагнути, і вона матиме змогу вибирати з багатьох, а значить — і мати право бути вимогливою. Її доброзичливість також є далеко не другорядною якістю, бо в цьому випадку вона означає непідробну лагідність вдачі і манер, дуже скромну самооцінку і невибагливість по відношенню до інших. Я не помилюся, коли скажу, що мало хто з представників сильної статі не вважає таку красу і таку вдачу найвагомішими претензіями, що їх може мати жінка.