— Здається, ви упереджені думати про нього зле.

— Я? Та ні ж бо! — відповів містер Найтлі дещо незадоволеним тоном. — Я не збираюся думати про нього зле. Як і всяка інша людина, готовий визнати за ним наявність певних чеснот, але щось я про них нічого не чув, окрім чисто зовнішніх: що він високий на зріст, гарний з лиця і має манери, які викликають до нього довіру.

— Ну і що! Навіть коли б це було єдине, що його поціновує, і то він був би для Гайбері безцінним надбанням. Ми тут нечасто маємо змогу зустріти елегантних молодих чоловіків, добре вихованих і люб'язних. Нам не слід бути надто прискіпливими й вимагати від нього наявності всіх мислимих чеснот. Уявляєте, містере Найтлі, якою сенсацією стане його приїзд? У всіх парафіях Донвелла та Гайбері тільки про це й буде мова, тільки цим і цікавитимуться. І об'єкт зацікавленості являтиме виключно містер Френк Черчілль; ні про кого іншого не думатимуть і не говоритимуть.

— Вибачте, але я не поділяю вашого захвату. Якщо він справить на мене враження людини, з якою є про що поговорити, то я буду радий такому знайомству; але ж якщо він виявиться лише балакучим піжоном, то особливої уваги я йому не приділятиму.

— Чогось мені здається, що він може пристосовувати свою розмову до смаків кожної людини, а також має здатність і бажання подобатися всім. З вами він говоритиме про сільське господарство, зі мною — про музику чи малювання і так далі з усіма; він — ерудит з усіх предметів, і це дасть йому змогу бути душею компанії або почуватися в ній невимушено залежно від правил гарного тону — ось яке у мене про нього уявлення.

— А моє уявлення полягає в тому, — емоційно мовив містер Найтлі, — що коли він дійсно виявиться саме таким, то це буде найнестерпніша людина у всьому світі! Тільки уявіть собі: у двадцять три роки — і душа компанії, людина впливова, досвідчений інтриган, здатний бачити чужу душу наскрізь і примусити таланти кожного сприяти демонстрації власної вищості; він розсипає лестощі направо і наліво для того, щоб усі виглядали бовдурами порівняно з ним! Моя люба Еммо, коли б вам дійсно довелося зустрітися, то ваш здоровий глузд не зміг би довго терпіти такого самовпевненого піжона.

— Більше я про нього нічого не скажу, бо ви все обертаєте на зло, — вигукнула Емма. — Ми обоє упереджені: ви — проти нього, а я — за; ми ніколи не погодимося одне з одним, доки він дійсно сюди не приїде.

— Упереджений? Ніякий я не упереджений.

— А я — дуже упереджена, і не надто цього соромлюся. Моя любов до подружжя Вестонів зумовлює мою позитивну упередженість до нього.

— Він — не та людина, про яку я думатиму день і ніч, — мовив містер Найтлі так роздратовано, що Емма негайно змінила тему розмови, хоча так і не зрозуміла причини його роздратування.

Пройматися неприязню до молодого чоловіка тільки тому, що він має відмінну від твоєї вдачу, було недостойним справжнього ліберала, яким вона завжди його вважала, бо при всій тій зарозумілості, що вона йому часто закидала, ніколи не думала, що він здатен бути несправедливим до чеснот іншої людини.

Якось Емма і Гаррієт прогулювалися вранці; і, на думку Емми, того дня вони вже встигли досить наговоритися про містера Елтона. Вона гадала, що для заспокоєння Гаррієт і для спокутування власних гріхів розмов про нього було вже цілком достатньо, і тому на зворотному шляху енергійно намагалася позбутися цієї теми. Та саме тоді, коли Еммі здалося, що це в неї вийшло, тема містера Елтона вигулькнула знову після того, як упродовж певного часу вона говорила про труднощі, від яких потерпають бідняки взимку. У відповідь на її слова Гаррієт тільки й мовила з величезним сумом: «А містер Елтон такий добрий до бідняків!» І тут Емма зрозуміла, що слід вживати додаткових заходів.

Вони якраз наближалися до будинку, де жили місіс і міс Бейтс. Емма вирішила зайти до них, аби за допомогою їхнього товариства відвернути Гаррієт од її невеселих думок. Для такого візиту завжди були слушні підстави, бо місіс та міс Бейтс любили, коли до них приходили гості, а Емма знала, що ті люди, котрі схильні були вбачати у ній хоч якісь вади, вважали її в цьому відношенні досить недбалою і недостатньо турботливою щодо них, бо нечасто втішала їх своїми візитами.

Багато разів про цей недолік нагадував їй містер Найтлі (а також її власне серце), але цих натяків було недостатньо, щоб подолати її переконаність у надзвичайній неприємності таких відвідин: марна трата часу, жінки, що навіюють нудьгу, а найстрашніше — це небезпека вимушеного знайомства з другорядними та третьорядними мешканцями Гайбері, від яких і так відбою немає; тому Емма нечасто ходила повз їхній будинок. Але тепер вона раптово вирішила навідатися до них неодмінно зараз, зазначивши — коли пропонувала Гаррієт зайти — що наразі їм не загрожує небезпека обговорення чергового листа від Джейн Ферфакс.

Місіс та міс Бейтс займали в будинку той поверх, де була вітальня, а сам будинок належав діловим людям. Там, у дуже скромному за розмірами помешканні, гостей прийняли з сердечністю надзвичайною і навіть із вдячністю. Мовчазна, охайно вбрана стара жінка, що сиділа в найтеплішому кутку і в'язала, намагалась поступитися місцем міс Вудхаус, а її рухливіша і балакучіша дочка, здавалося, ладна була замучити їх своєю безмежною увагою та доброзичливістю. Вона дякувала їм за візит, турбувалася, чи не промокли їхні черевики, занепокоєно питала про самопочуття містера Вудхауса, бадьоро розповідала про здоров'я своєї матінки й запропонувала їм солодкого пирога, який дістала з буфета. Місіс Коул тільки-но пішла від них; забігла лише на десять хвилин, але мала ласку просидіти з ними цілу годину, навіть з'їла шматочок пирога і виявила доброту надзвичайну, сказавши, що він смакував дуже добре; тому вона сподівається, що міс Вудхаус і міс Сміт учинять ласку і теж з'їдять по шматочку.

Згадка про Коулів неминуче мусила потягнути за собою згадку і про містера Елтона. Їх пов'язувала дружба, і містер Коул уже встиг отримати вістку від містера Елтона після його від'їзду. Емма знала, чим це закінчиться: довго і нудно обговорюватимуть листа, а потім зійдуться на тому, що містер Елтон зволікає з приїздом, і що він дуже любить проводити час у компаніях, і що він — фаворит, де б не був, і як багато народу було на церемоніймейстерському балу; Емма з честю витримала всю цю процедуру, виявляючу належну в подібних випадках зацікавленість, висловлюючись із усією належною схвальністю і завжди забігаючи наперед, намагаючись не дати Гаррієт ані слова мовити.

Вона заздалегідь приготувалася до цього, коли заходила в будинок; але думала, що після віддання належного містеру Елтону ніякою небезпечною темою її більше не обтяжуватимуть і говоритимуть загалом про заміжніх та незаміжніх жінок Гайбері і про їхні картярські вечірки. Емма не сподівалася, що містера Елтона заступить Джейн Ферфакс; але міс Бейтс буквально виштовхала його з розмови і зненацька перескочила на Коулів, провістивши обговорення листа від своєї племінниці.

— Так, звичайно… містер Елтон… зрозуміло… що ж стосується танців, то, безперечно… місіс Коул розповідала мені, що танцювальні вечори в Баті… Місіс Коул мала ласку трохи з нами посидіти і поговорити про Джейн; бо тільки-но вона зайшла, почала розпитувати про Джейн, а Джейн у дуже великому фаворі в Коулів. Щоразу, коли вона приїздить до нас, місіс Коул просто не знає, як виявити їй свою доброту; і мушу сказати, що Джейн заслуговує на неї як ніхто. Отож місіс Коул відразу ж почала розпитувати про неї і сказала: «Знаю, що останнім часом ви не отримували вісток від Джейн, бо їй ще не час писати листа», а коли я відразу ж відповіла: «Ні, таки отримували — лист прийшов саме сьогодні вранці», то ніколи не бачила, щоб люди так дивувалися. «Невже і правда отримали? — вигукнула вона, — бігме, це дуже несподівано. То швидше ж розкажіть мені, що вона там пише!»

Еммина ввічливість уже була напоготові і, всміхаючись, вона з підкресленною цікавістю запитала: