Вона кинула погляд на шараду, поміркувала, збагнула її зміст, і знову прочитала, аби бути абсолютно певною, що правильно зрозуміла кожен рядок. Потім вона передала шараду подрузі. Поки Гаррієт — у безладному сум'ятті надії і нетямущості — ламала собі над нею голову, Емма сиділа, вдоволено посміхаючись, і подумки промовляла: «Чудово, містере Елтон, просто прекрасно. Мені доводилося читати й гірші шаради. Зачарування — натяк багатообіцяючий. Віддаю вам належне. Це — ваш перший обережний крок. Ви ясно даєте зрозуміти: „Благаю, міс Сміт, дозвольте мені зізнатись у своїх почуттях і залицятися до вас. Сподіваюся прочитати у ваших очах доброзичливе ставлення як до моєї шаради, так і до моїх намірів“».

Це точно про Гаррієт. «Томливі» — дуже точно підмічено. Саме такі в неї очі. Це — найкращий з можливих епітетів.

Гм, Гаррієт — і кмітливий розум? Що ж, тим краще. Мабуть, він і справді сильно закохався, якщо угледів у ній таку рису. Ах, містере Найтлі, шкода, що ви цього не бачите, інакше ви переконалися б у моїй правоті. Уперше в житті вам довелося б визнати власну помилку. Яка прекрасна шарада! І яка доречна! Тепер сумнівів немає: розв'язка — не за горами.

Від цих приємних міркувань, котрі в противному разі могли тривати дуже довго саме з причини своєї приємності, Емму відволікли нетерплячі запитання спантеличеної Гаррієт.

— Що це може бути, міс Вудхаус, що? Я не можу збагнути — зовсім нічого не спадає на думку. Що ж це таке? Нумо, міс Вудхаус, спробуйте відгадати. Допоможіть мені, будь ласка! Ніколи не зустрічала такої важкої загадки. І до чого тут ворожка? Що воно таке? Це не похорон? Цікаво, хто його приятель — і ця дама! А гарна, по-вашому, шарада? Може, це пряжа?

Або вінок…

Чи — церква? Чи що? Це якась дуже хитромудра шарада, інакше він її не приніс би. Міс Вудхаус, дорогенька, невже ми ніколи її не відгадаємо?!

— Церкви, пряжа, похорон… Яка дурниця! Моя люба Гаррієт, про що ти там думаєш? Навіщо містеру Елтону було приносити шараду, написану його приятелем про церкви, похорон та пряжу? Дай-но її сюди і слухай:

— «До міс…» — слід читати: «До міс Сміт».

Це — за.

Це — чарування, ясніше не скажеш. А тепер — головне і найцікавіше:

— бачиш, виходить зачарування —

Дуже вдалий комплімент! Потім розкривається його призначення, яке, моя люба Гаррієт, тобі, я сподіваюся, зрозуміти буде зовсім неважко. Можеш бути певною — це написано про тебе і для тебе.

Гаррієт не могла довго опиратися таким багатообіцяючим і приємним умовлянням. Прочитала заключні рядки, і радісне хвилювання переповнило її. Вона не могла вимовити ані слова. Та їй і не треба було говорити. Їй достатньо було відчувати. А говорила за неї Емма.

— Цей комплімент має такий чітко окреслений і конкретний зміст, — сказала вона, — що я не маю ані найменших сумнівів щодо намірів містера Елтона. Об'єкт його пристрасті — ти, і незабаром отримаєш якнайповніший цьому доказ. Я знала, що так і станеться. Я знала, що не можу помилитись, і тепер це підтверджується з усією ясністю. Стан його душі зрозумілий мені виразно і недвозначно. Такими ж виразними і недвозначними були мої побажання відносно ваших стосунків відтоді, як я з тобою познайомилася. Так, Гаррієт, саме стільки я чекала, доки трапиться те, що, зрештою, трапилось. Я ніяк не могла визначитися: симпатія між вами — це річ просто вкрай бажана чи така, що неминуче прийде сама собою? І дійсно — її бажаність і її природність були рівнозначними! Я надзвичайно рада. Моя люба Гаррієт, від усієї душі поздоровляю тебе. Будь-яка жінка може пишатися тим, що викликала до себе таке почуття. Від такої партії можна очікувати лише добра. Одруження з такою людиною дасть тобі все, що ти бажаєш: пошану, незалежність, пристойну домівку; воно утвердить тебе в колі справжніх друзів, неподалік від Гартфілда і від мене, і благословить нашу дружбу довіку. От такий шлюб, Гаррієт, ніколи не змусить червоніти ні тебе, ні мене!

— Люба міс Вудхаус… люба міс Вудхаус, — тільки й могла спочатку вимовити Гаррієт у проміжках між палкими обіймами; а коли між ними нарешті почалося щось більш-менш схоже на розмову, то Емма достатньо добре зрозуміла: думки, почуття, враження і сподівання її подруги були саме такими, як і передбачалося. Безсумнівна перевага містера Елтона знайшла переконливе підтвердження.

— Все, що ви кажете, — завжди справджується, — схлипувала Гаррієт, — і тому я розраховую, сподіваюся і вірю, що саме так воно і буде; інакше я б і уявити собі не могла. Я на це зовсім не заслуговую. Подумати тільки: містер Елтон, за котрого будь-яка з радістю вийде заміж! Стосовно нього ніяк не може бути двох різних думок — він бездоганний у всіх відношеннях. Взяти хоча б оті милі вірші: «До міс…» Господи, як винахідливо! — Невже він і справді адресував їх мені?

— Я не збираюся ні ставити подібних запитань, ні вислуховувати їх. Це — факт, що не підлягає сумніву. Можеш покластися на мою думку. Це — як пролог до п'єси, епіграф до розділу, на зміну якому незабаром прийде проза реальних подій.

— Ніхто на таке не чекав. Та я сама ще місяць тому про це і гадки не мала! Часом дійсно трапляються речі дуже дивні та несподівані!

— Так — коли знайомляться такі люди, як ти і містер Елтон, то це і справді дивно та несподівано. Далеко не завжди трапляється, коли те, що є бажаним, буквально до фізичної відчутності можливим і суголосним із намірами інших людей, стає реальністю так швидко. Сама ситуація звела вас із містером Елтоном воєдино; ви належите одне одному за всіма обставинами свого життя. Ваше одруження буде рівнозначним шлюбові у Рендоллзі. У самій атмосфері Гартфілда є щось таке, що скеровує любов у правильному напрямку і змушує її рухатися саме в тій колії, в якій їй належить.

у гартфілдському виданні Шекспіра цей рядок супроводжувався б довжелезними коментарями.

— Щоб містер Елтон — і справді закохався в мене, хоча я — як і багато інших — до Михайлового дня його не знала і з ним не розмовляла! А він — красень із красенів, усі його поважають; зовсім як містер Найтлі! Його товариство є настільки бажаним, що — як усі гадають — йому зовсім не потрібно харчуватися вдома на самоті (хіба що тільки тоді, коли сам цього забажає), бо він отримує більше запрошень, ніж є днів у тижні. І в церкві виступає просто чудово! Міс Неш записує всі його проповіді з того часу, як він приїхав до Гайбері. Боже правий! Пригадую, як уперше його побачила! Я тоді ще майже нічого не тямила! Сестри Еббот і я, коли почули, що він проходитиме мимо, побігли до фасадної кімнати і позирали на нього в щілину між шторами; потім прийшла міс Неш і прогнала нас, а сама залишилася, щоб теж подивитися; однак трохи згодом вона покликала мене назад і дозволила й мені спостерігати, що з її боку було дуже люб'язно. А яким красивим він нам видався! Він ішов пліч-о-пліч із містером Коулом.