Чарівлива Авґуста Гокінс на додаток до цілком природних переваг бездоганної краси та інших особистих чеснот, була ще і власницею чималенького статку, в якому тисяч фунтів було стільки, що завжди називалася цифра десять; цей момент якось додавав ваги самому містеру Елтону і сприяв йому як оповідачу: його розповіді знаходили вдячну аудиторію; він не розмінявся на дрібноту, а здобув жінку з десятьма — чи десь так — тисячами фунтів; і здобув він її напрочуд швидко — не минуло й години після першого знайомства, як він уже встиг звернути на себе увагу; історія початку і розвитку цього роману, що він її повідав місіс Коул, була просто захоплюючою — він просувався швидкими кроками: від несподіваної зустрічі — до обіду у містера Гріна, а потім — до вечірки у місіс Браун — усмішки та сором'язливий рум'янець ставали дедалі більш промовистими, було вдосталь і ніяковості, і хвилювання — йому не склало труднощів справити на неї потрібне враження і сподобатися; тож, висловлюючись коротко і ясно, міс Гокінс із такою готовністю пішла йому назустріч, що і його самолюбство, і його розважливість були задоволені рівною мірою.

Йому вдалось отримати як матеріальне, так і духовне — і багатство, і любов; він спіймав те щастя, на яке заслуговував; він говорив тільки про себе і свої турботи, зі спокійною готовністю сприймав жарти на свою адресу, а до всіх місцевих дівчат, з якими йому лише декілька тижнів тому доводилось обходитися з обережною галантністю, він звертався тепер із щиросердою і впевненою усмішкою.

Весілля мало відбутися незабаром, бо сторонам нікому, крім самих себе, не треба було догоджати, слід було лише здійснити необхідні приготування; а коли містер Елтон знову поїхав до Бата, то всі сподівалися — і ці сподівання підтверджувалися виразом обличчя місіс Коул, — що він знову з'явиться в Гайбері вже з молодою.

Протягом нинішнього нетривалого перебування Емма бачилася з ним дуже мало, але цілком достатньо для того, щоб відчути: перша зустріч — уже в минулому, і щоб отримати враження, що те поєднання задирливої зухвалості і претензійності, яке він виражав усім своїм виглядом, робило його ще менш привабливим. Вона почала страшенно дивуватись: як це містер Елтон міг видатися їй приязним узагалі? Вигляд його став настільки міцно асоціюватися з певними неприємними емоціями, що якби в моральному плані він не був уособленням покути, гіркого уроку, джерела повсякчасного приниження для її розуму, то вона б із радістю погодилась, аби він назавжди зник із її очей. Нічого поганого вона йому не бажала; але містер Елтон дратував її, і якби він почав благоденствувати десь за двадцять миль від Гайбері, то це стало б для неї найбільшою втіхою.

Однак одруження неодмінно зменшить неприємності, викликані його перебуванням у Гайбері. Воно значною мірою усуне необхідність висловлення світських поштивостей і згладить значну кількість незручних і двозначних ситуацій. Поява місіс Елтон стане приводом для зміни стосунків; колишню дружню близькість можна буде перервати без будь-яких пояснень, можна буде навіть знову почати спілкуватися з підкресленою чемністю, як люди малознайомі.

Про саму наречену Емма була невисокої думки. Безперечно, вона достатньо гарна — якраз для містера Елтона, достатньо вихована й освічена — якраз для Гайбері, і достатньо красива — якраз, можливо, тією мірою, щоб виглядати непоказною поряд із Гаррієт. Що ж до родовитості нареченої, то тут Емма не мала ніяких ілюзій, бо була переконаною в тому, що, після того як його хвалькуваті претензії зазнали фіаско, а Гаррієт була погордливо знехтувана, він нічого суттєвого тут не досяг. Тут отримати достовірні відомості здавалося справою неважкою. Можна було не знати напевне яка вона, але можна було з упевненістю з'ясувати, хто вона; отож якщо не брати до уваги десять тисяч фунтів, то вона зовсім не виглядала кращою за Гаррієт. Гучного імені наречена не мала, не було в неї ані родовитості, ані впливових родичів чи знайомих. Схоже, що міс Гокінс була — скажімо так — молодшою з двох дочок такого собі торговця з Брістоля; але оскільки доходи від його комерції виявилися дуже скромними, то неважко здогадатися, що і сам тип цієї діяльності теж був дуже скромним. Частину зими вона зазвичай проводила в Баті, але її рідним містом був Брістоль, самий його центр; бо хоча її батько та мати й померли декілька років тому, але в неї залишався дядько — юрист за фахом, стосовно якого нічого поважнішого, крім правничої професії, і припустити не можна було; отож у нього вона і жила. В Емминій уяві це був такий собі трудяга-повірений, недостатньо тямущий для того, щоб зробити кар'єру. Вся ж привабливість родичання з міс Гокінс полягала в її старшій сестрі, котра дуже добре вийшла заміж за дуже знатного джентльмена, що мешкав неподалік од Брістоля і держав аж дві карети! Отака це була історія, отакою була велич міс Гокінс.

От якби вона могла зробити так, щоб Гаррієт думала про все це те саме, що й вона! Своїми умовляннями вона змусила її полюбити містера Елтона, але — на превеликий жаль — куди важче було умовити її розлюбити його! Одними розмовами розвіяти чарівливість особи, що займала численні порожнини у свідомості Гаррієт, було неможливо. Його можна було б витіснити кимось іншим, до того ж досить легко; це було ясно, як Божий день; вистачило б навіть когось на кшталт Роберта Мартіна; бо ніщо інше — боялася Емма — не зможе зцілити бідолашну дівчину. Гаррієт була з тих натур, що коли вже покохають, то надовго. А після повернення містера Елтона їй, сердешній, стало ще гірше. Він почав скрізь їй ввижатися. Емма бачила його лише раз, але Гаррієт двічі або тричі на день запевняла її, що тільки-но бачила його, або щойно розминулася з ним, чи щойно чула його голос, бачила його спину; завжди щойно траплялася якась подія, котра зберігала його в уяві Гаррієт, перемежаючи несподіванки і здогадки з приязною теплотою почуттів. Крім того, Гаррієт постійно щось про нього чула, бо за винятком свого перебування в Гартфілді, вона завжди проводила час серед тих, хто не вбачав у містерові Елтоні жодного недоліку та найцікавішою річчю в світі вважав обговорення його турбот. Тому кожна розповідь, кожна здогадка про те, що вже відбулося, або могло відбутися в улаштуванні його справ, про сподіваний прибуток, про слуг та меблі — все це безперервно вирувало навколо неї. Її любов підкріплювалася безперестанною хвалою на його адресу, її жалкування підживлювались, а постійні нагадування про щасливу міс Гокінс і безперервне споглядання його закоханості збурювали її роздратування. А з яким виглядом він проходив повз будинок! Манера носити капелюха — і та свідчила, як сильно він любить свою наречену!

Коли б це було просто розвагою і не змушувало страждати Гаррієт, а її саму — відчувати сором і каяття за той непевний душевний стан її подруги, то Емма з цікавістю спостерігала б за змінами, що в ньому відбувалися. Часом переважав містер Елтон, часом — Мартіни; кожна зі сторін була корисна тим, що обмежувала вплив іншої. Заручення містера Елтона стало ліками від надмірного схвилювання, викликаного зустріччю з містером Мартіном. Смуток, породжений поінформованістю про ці заручини, був дещо розвіяний візитом Елізабет Мартін до закладу місіс Годдард декількома днями потому. Гаррієт удома не було, але для неї приготували і залишили цидулку, навмисне написану в зворушливому стилі — трохи докорів і дуже багато доброти; і доки не з'явився сам містер Елтон, вона була майже цілковито поглинута цією запискою, безперервно розмірковуючи, що б таке здійснити навзаєм, і бажаючи зробити більше, ніж насмілювалася зізнатись. Але з'явився містер Елтон власною персоною і покінчив із усіма цими турботами. Поки він залишався в Гартфілді, Мартіни перебували в забутті; а того самого ранку, коли він знову вирушив до Бата, Емма — щоб розвіяти викликаний від'їздом смуток — визнала за краще відвідати Елізабет Мартін із візитом у відповідь.

Як обставити візит, що було б необхідним, і як уникнути небажаних наслідків — усе це стало предметом нерішучих міркувань. Якщо її запросять зайти, то повне ігнорування матері та сестер було б невдячністю. Так чинити не слід, але ж існує небезпека поновлення дружніх стосунків між Гаррієт та Мартінами!