— Скрізь по всіх містах китайці чекають нашого сигналу, — мовив Ван Ку.

— І скрізь стоять татарські війська, готові кожної хвилини придушити в крові повстання, — відповів Хіу Хенг.

— Краще вмерти вільним, аніж ганебним рабством ославити своїх предків.

Хіу Хенг схопився з місця, його обличчя різко змінилося. Тепер на ньому й сліду не лишилося від зверхньої байдужості і мудрого спокою. Воно спалахнуло гнівом і енергією.

— Мовчіть, Ван Ку! — гнівно мовив він. — Ви не знаєте, що говорите. Краще слухайте. Ми повинні вбити Ахмеда, а його прихильників по всій країні притягти до відповідальності. Це все, що ми здатні зараз зробити.

— А рабство лишиться, — пробурмотів Ван Ку.

Марко Поло слухав пристрасну суперечку з двоїстим почуттям. Він зовсім не хотів устрявати в заколот, спрямований проти хана Кублая, і тому полегшено зітхнув, коли перемогла зрештою розумна стриманість Хіу Хенга. Ван Ку змушений був відмовитись від своїх бунтарських планів і погодитись з старим ученим.

Генерал Чен мовчав, не встряючи в суперечку. Тепер він сказав:

— Якщо Ахмед не прийде, ми даремно чекаємо.

Хіу Хенг схрестив на грудях руки. Він уже погамував своє хвилювання. Ван Ку теж тихо сидів на своєму місці.

— Нелегко видертися на гору і вбити тигра, — мовив Хіу Хенг. — Ходімте в палац кронпринца і засвітимо там світло.

Міністр Ахмед неспокійно ходив по кімнаті. Слуга запалив усі свічки. Знадвору чулося бряжчання зброї охоронців.

Секретар, тихо постукавши в двері, зайшов до кімнати.

Ахмед подивився на нього і, нічого не сказавши, знову почав ходити.

— Милостивий пане…

— Мовчи! — наказав йому Ахмед.

Секретар нерішуче стояв біля дверей. Та Ахмед не звертав на нього уваги. Він був поглинутий своїми думками. Гнів перехоплював йому подих, але разом з гнівом у душу йому закрадався й страх. Він ніяк не міг забути спотвореного обличчя Саїда і його закривавленого тіла. Слуги доповіли йому, що Марко Поло і шість озброєних охоронців забрали дівчину з вілли. Він найкоротшим шляхом повернувся у Камбалі і звелів заарештувати венеціанця. Злостива посмішка скривила обличчя міністра. Венеціанець заплатить своїм життям за те, що осмілився стати на шляху першого намісника імператора. Яскраве світло дратувало його.

— Чого ти товчешся тут? — гримнув він на секретаря. — Погаси сім свічок!

Секретар став квапливо виконувати наказ. Треба було погасити не більше семи свічок: його пан вірив у магічну силу цього числа. Він тінню сновигав від одного свічника до іншого, загашуючи мокрими пальцями кволі вогники.

Міністр Ахмед підозріло стежив за його рухами.

— Що сталося? — спитав він раптом. — Вони вже повернулися?

— Прийшов посланець, милостивий пане, — сказав секретар. — Його світлість кронпринц Чінкім чекають на вас у своєму палаці, його світлість бажають, щоб ви з'явилися до нього негайно.

Ахмед вражено спинився.

— Кронпринц Чінкім? — перепитав він. — Коли ж він повернувся в Камбалі? Чому мене не повідомили про це?

— Його світлість прибули годину тому, — сказав посланець.

«Він хоче говорити зі мною, — міркував Ахмед. — Напевне, якась нагальна справа».

Його навіть тішило те, що Чінкім забажав розмовляти з ним серед ночі.

— Скажи служникові, щоб приніс мою одежу. Швидше! Хай приготують також паланкін і сім охоронців.

Коли паланкін наблизився до воріт Тайду, з затінку мурів вийшов татарський полковник, командир дванадцятитисячної двірцевої варти хан Коготай і спитав:

— Куди, міністр Ахмед?

— Зі мною хоче говорити його світлість кронпринц Чіпкім.

Хан Коготай ступив крок назад.

— Кронпринц Чіпкім? — здивовано спитав він. — Його ж ще немає в Тайду.

— Він прибув годину тому, — відповів Ахмед.

— Як же він проїхав, що я навіть не помітив його? Я б виставив варту для зустрічі.

— Ідіть далі! — наказав Ахмед носильникам. — Тепер ви знатимете, що його світлість прибув у місто, — звернувся він до коменданта. — Я ж вам сказав, що його світлість кронпринц Чінкім хоче розмовляти зі мною у важливій справі. Спіть спокійно, хан Коготай.

Полковник похмуро глянув услід паланкінові. Зарозумілий дурень! Нащо хан Кублай роздає чужинцям найвищі посади?

— Ви бачили кронпринца? — спитав полковник у вартових.

— Ні, пане.

Полковник задумливо піднявся сходами на мур і поглянув на смугу зоряного неба за високими деревами. Невже Чінкім в'їхав у місто через північні ворота, а вартові забули повідомити про це його, коменданта? Хан Коготай ввійшов до вартівні і, помахом руки наказавши солдатам сидіти, сів і сам до збитого з червоних дощок столу. У вартівні пахло потом і шкірою. Вартові не зважувалися розмовляти навіть пошепки. Над нарами тьмяно горіли дві олійні лампи. Біля дверей стояли напоготові списи.

— Іди й приведи мені коня, дай лук і стріли! — наказав одному з солдатів хан Коготай. Таємничий приїзд Чінкіма не давав йому спокою. Він вирішив поїхати в палац і там на власні очі пересвідчитися, чи правду сказав йому Ахмед.

Тимчасом носильники Ахмеда проминули ворота другого муру й підійшли до палацу. У вікнах світилось. Міністр вдоволено посміхнувся. Розмова з татарським полковником настроїла його на добрий лад. Він уже подумав, чи не сказати кронпринцові Чінкіму про арешт Марко Поло, але потім вирішив зачекати, поки не переконається, що його наказ виконано.

Між палацом імператора і палацом кронпринца протікав по вимощеному мармуром дну тихий, темний струмок. Через нього було перекинуто білий міст. Коли паланкін наблизився до палацу, чиясь темна постать майнула в коридор. Це вартовий повідомив Марко Поло про прибуття міністра Ахмеда.

Марко з мечем у руці сховався за колоною. В коридорі було майже поночі. Біля дверей, які вели у покої палацу, вартували охоронці Хіу Хенга. На троні недбало розкинувся Ван Ку. На його обличчя падала тінь. Неподалік за колоною, тримаючи меча напоготові, сховався генерал Чен. Хіу Хенг стояв позаду.

Міністр встав з паланкіна і наказав своїм охоронцям чекати його надворі, йдучи до передпокою, Ахмед прикидав у думках, як він з люб'язною покірністю доповідатиме кронпринцові про останні події в Камбалі. Він ішов, не оглядаючись довкола, його кроки гучно лунали серед тиші.

Від темночервоних гладеньких колон на підлогу лягали довгі тіні. Невеличкий чоловічок, наче привид, прямував через велику кімнату.

Хан Коготай на своєму стрункому чорному жеребці їхав через імператорський сад до палацу. Кінь скакав швидкою риссю, і стукіт копит лунав далеко серед нічного саду. Комендант хотів пересвідчитися, чи справді кронпринц прибув у свою резиденцію, чи. може, Ахмед обдурив його. Скоро він побачив освітлені вікна. Жеребець перейшов на галоп і хутко перелетів через білий місток. Скочивши на землю, хан Коготай віддав повід в руки служника, який вибіг йому назустріч.

Ахмед чув стукіт копит, але це не відвертало його від приємних думок. Двоє охоронців стояли перед дверима тронного залу. Міністр знав, що кронпринц навіть інтимні розмови любить вести, сидячи на своєму троні. Служник відчинив двері.

Міністр побачив кронпринца, впав навколішки і доторкнувся чолом до підлоги. Помахом руки йому було наказано наблизитись до трону. В шестисвічкових канделябрах попід стінами зали горіло тільки по одній свічці. Різьблені стіни і меблі, вкриті лаком, тьмяно виблискували.

Тиша й урочистість пригнічували Ахмеда, він докладав усіх зусиль, щоб зберегти самовладання. Кронпринц Чінкім, не озиваючись, дав знак йому підійти до самого трону, його обличчя було в затінку, і тому Ахмед бачив лише невиразні обриси голови. Ахмед відчув тривогу. Чому кронпринц такий непорушний і мовчазний? Згідно придворного етикету Ахмед став навколішки і тричі доторкнувся чолом до підлоги. Кланяючись, він почув позад себе якесь збуджене перешіптування, але не зважився обернутись.