В цю мить Чен підбіг до трону. Одним ударом меча він відтяв Ахмедові голову. Ван Ку встав з трону і глянув на злочинця, що вмирав біля його ніг. Це була помста за смерть його друга Чжоу Іна. Ван Ку підняв голову і подивився на двері. Тепер світло падало йому в обличчя. Раптом він почув гнівний вигук і одразу ж впізнав хана Коготая. Той стояв біля входу, натягуючи тятиву лука. Просвистіла стріла, і Ван Ку відчув холодний подих смерті. Він якусь мить ще стояв непорушно, і враз з пробитим серцем упав на підлогу.

Марко Поло, який йшов слідом за ханом Коготаєм, побачив усе надто пізно.

— Що ви наробили? — вигукнув він. — Ви убили Ван Ку!

Він стояв з мечем у руці перед комендантом. Хан Коготай поклав стрілу на тятиву і спрямував лук на Марко Поло.

— Кидайте меч! — промовив він холодним тоном. — Ви заарештовані!

Марко Поло бачив спрямоване на нього вістря. Татарин стояв за якихось два кроки від нього, тятива була натягнута до краю. Якщо рука відпустить тятиву, стріла проб'є його груди, і він упаде, як полковник Ван Ку. Вузенькі очі коменданта стежили за кожним рухом Марко Поло.

В пам'яті Марко постало обличчя Ашіми. Воно закрило від нього і татарина, і його лук. Марко Поло кинув меч на підлогу. В ту ж мить почувся голос Хіу Хенга:

— Зачекайте, хане Коготай! Опустіть лук!

Китайський вчений поспішав до них.

— Ми вбили злочинця Ахмеда і будемо відповідати за це перед його величністю імператором, — сказав Хіу Хенг. — Відпустіть нас. Завтра вранці ми вирушимо в Шаньту.

— Я комендант охорони палацу і зобов'язаний слідкувати за порядком, — відповів хан Коготай. — Ви заарештовані!

Обернувшись до охоронця, що стояв на дверях, він наказав:

— Йди до воріт і склич усю варту!

Солдат нерішуче тупцявся на місці. Це був один з охоронців Хіу Хенга.

— Виконуй наказ коменданта! — сказав Хіу Хенг, і, обернувшись до хана Коготая, мовив: — Ви бачите, ми не думаємо про втечу. Дайте нам можливість цієї ж ночі написати обвинувачення. Не припускайтесь хибних вчинків! Подумайте про гнів його величності!

— Ідіть уперед! — наказав хан Коготай. — Нехай Чен кине свого меча.

Марко Поло, Хіу Хенг і Чен попрямували під охороною хана Коготая до виходу. Вони чули вигуки, бряжчання зброї, команду. Немов і не було чар прекрасної весняної ночі. Відблиски смолоскипів падали на обличчя й списи.

В тронному залі горіли свічки. Полковник Ван Ку з широко відкритими очима лежав мертвий перед золотим троном.

Дім Хіу Хенга був розташований у центрі міста, неподалік від дзвіниці. Четверо служників ходили по кімнатах тихіше, ніж завжди, і перемовлялись лише пошепки. В бібліотеці вченого сиділи троє чоловіків, стомлені після тривожної ночі, і писали обвинувачення проти Ахмеда. Марко Поло з жахом довідався про безмежну кількість злочинів, які вчинив за дванадцять років свого урядування міністр Ахмед.

Час минав у напруженій роботі, і вони майже не помітили, як дзвін на вежі пробив першу ранкову годину, як сонце піднялося над вершиною Тай-Хінга і залило золотистими променями стривожене місто.

На столі лежало обвинувачення. Залишилось тільки ще раз проглянути його і тоді разом з звітом коменданта охорони палацу відіслати в Шаньту ханові Кублаю.

Марко Поло підпер голову руками і заплющив очі. Сонячні промені дратували його. Він все ще ніби бачив перед собою полковника Ван Ку, який, високо піднявши голову, чекає смертельної стріли, і враз, немов підкошений, падає на підлогу, йому вчувався холодний голос хана Коготая: «Кидайте меч! Ви заарештовані!» В напівдрімоті він згадав Ашіму і знову відчув радість, що дівчина звільнена. Вона любить його і обіцяє поїхати з ним у Венецію.

Сон торкнув його своїм крилом.

— Нехай спочине, — мовив Хіу Хенг. Слуги тихенько поставили на стіл сніданок і вийшли з кімнати. Але почуття Марко були так загострені після подій минулої ночі, що він одразу почув тихе перешіптування і притишені кроки. Марко підвів голову.

— Я трохи заснув, — сказав він.

— Спочиньте, — озвався до нього Хіу Хенг. — Ви заслужили на відпочинок. — В його погляді сзітилася прихильність. — Обвинувачення готове. Ми чекаємо хана Коготая. Ляжте, пане Марко Поло. Вам сон потрібніший, ніж нам, якщо ви збираєтесь їхати в Шаньту.

— Я залишусь тут, — запропонував Марко Поло. — Можливо, в розмові з ханом Коготаєм буде необхідна і моя присутність.

— Якби не смерть Ван Ку! — промовив раптом генерал Чен.

Хіу Хенг схилив голову. Потім узяв обвинувачення, почав читати:

— Ми, недостойні, просимо його величність великого хана Кублая, володаря світу, імператора Китаю…

Спокійний, діловий тон Хіу Хенга брав за серце дужче, ніж вибух гніву. Марко Поло судорожно стискував руки, генерал Чен неспокійно бігав по кімнаті, коли Хіу Хенг знову підсумовував звинувачення проти Ахмеда: «Ахмед не доповів його величності про витрату двохсот тисяч паперових грошей, він самовільно підвищив до другого розряду шість міністрів, використовував кур'єрську службу його величності для власних цілей… Він запровадив податки за торгівлю дикою пшеницею, дровами, фарфором, шовковицями, кам'яним і деревним вугіллям, матерією, оливками… Він стратив верховного цензора Цуі Ю, начальника відділу центральної канцелярії Чжоу Іна, державних секретарів Фенг Куея і Пан Кі та багатьох інших, які стояли йому на дорозі. Він кидав у в'язниці заслужених чиновників і ставив на їхнє місце людей з своєї кліки, він розтрачував державні гроші, він нагромадив величезні скарби, він викрадав дружин і дівчат з вельможних родин…»

— Мовчи, Хіу Хенг! — попросив генерал Чен.

Вчений поклав листа на стіл. Марко Поло встав і підійшов до вікна. Двір заповнили озброєні люди. Будинок був одрізаний од навколишнього світу. Вони стали в'язнями двірцевої охорони і навіть не знали, що робилося в місті.

Бездіяльне чекання було нестерпним. Чому не приходить хан Коготай? Адже він знає, що обвинувачення вже готове.

Марко Поло з тривогою думав про Ашіму. Він так і не побачить її до від'їзду в Шаньту. А може, він уже ніколи не побачить її? Ця думка здалася йому такою дикою, що він заперечливо похитав головою, немов відганяючи її від себе.

Все залежало, від настрою хана Кублая. Якщо йому дошкулятиме біль у животі або якщо він буде в поганому настрої з якоїсь іншої причини, він засудить їх до смерті, навіть не вислухавши обвинувачення… Джамбуїк-Хатун — у Шаньту. Ахмед був її улюбленцем. Хіба вона не скаже свого слова? Нащо він тільки дав умовити себе взяти участь у вбивстві Ахмеда? Чому Хіу Хенг посилає до хана Кублая саме його, Марко Поло, чому він сам не їде до імператора з обвинуваченням?

Марко Поло підняв голову і зустрівся поглядом з Хіу Хенгом. Йому стало соромно за свою легкодухість. Як він міг, бодай на одну мить, забути про те, як повівся Ахмед з Ашімою і з ним самим? Та й чи не став би він все одно в'язнем Ахмеда, якби цей злочинець лишився живим? Марко з задоволенням пригадав, що він вирішив перейти на бік Хіу Хенга ще до того, як дізнався про викрадення Ашіми.

— Ви турбуєтесь про свою наречену, — мовив Хіу Хенг. — Ми зробимо все, що в нашій силі..

В його голосі відчувалася теплота. Ніколи ще китайський учений не був такий близький йому, як у ці хвилини.

— Дякую вам, милостивий пане, — сказав Марко Поло. — Гадаю, що все буде гаразд.

Ввійшов служник і доповів, що з ними хоче говорити хан Коготай. Всі відразу забули про втому. Вони підвелися з своїх місць і, стоячи, зустріли коменданта. Двоє охоронців виструнчились біля дверей. Невисокий, кремезний хан Коготай підійшов до Марко Поло, відкинув назад голову і колючим поглядом окинув його з голови до ніг. При повному бойовому оснащенні, у шоломі з срібною стрілою, що захищала чоло і спускалася на носа, він нагадував задерикуватого півня. Охоплений після нічних подій почуттям великої відповідальності, він щосили намагався зігнати з свого обличчя бодай найменші сліди властивої йому добродушності.