— Вихованій дівиці довго сидіти не годиться, — сказав я.

— З Пацюком зустрічався?

Поклавши обидві руки на прилавок, я глибоко зітхнув.

— Зустрічався.

— Це також довга історія?

— Такої довгої ти ще ніколи в житті не чув!

— А якщо коротко?

— Якщо коротко, то нічого не зрозумієш.

— З ним усе гаразд?

— Гаразд. Хотів тебе побачити.

— А я зможу коли-небудь з ним зустрітися?

— Аякже, зможеш! Ми ж тепер компаньйони. І ці гроші ми вдвох з Пацюком заробили.

— Я такий радий!

Я зліз зі стільця і вдихнув на повні груди повітря рідного бару.

— До речі, як співвласник я вимагаю, щоб ти придбав більярд і музичний автомат.

— Гаразд, придбаю до твого наступного приїзду, — пообіцяв Джей.

Уздовж річки я дійшов до її гирла, добрався до залишків морського берега завдовжки метрів п’ятдесят, сів на піску — і дві години поспіль проплакав. Ще ніколи в житті я так не ридав. Лише через дві години я зміг підвестися. Куди йти — я не знав, але все одно встав і обтрусив штани від налиплого піску.

Коли сонце зайшло за обрій, я рушив — і почув за плечима легкий шум хвиль.