Перший спуск пройшов погано. Вайлаті, Букер та Джіджі, незважаючи на наші застереження (біля берегів Массауа дуже багато акул), вперше занурюються під воду в незнайомому місці і відчувають цілком зрозумілий страх. І в цьому немає нічого ганебного.

Коли наступного дня прийшла наша черга пірнути в ті ж самі глибини, ми добре розуміємо їхній душевний стан. Пам'ятаючи про те, що ти перебуваєш зараз у царстві ненажерливих акул та інших хижаків, досить неприємно блукати по дну моря, коли можна бачити лише в радіусі трьох метрів. Я почуваю себе зовсім беззахисним, бо небезпека чигає тут на кожному кроці, а побачити ворога заздалегідь немає можливості. Перші години просто неможливо спокійно. працювати.

Усі полегшено зітхають, коли довідуються, що ми потрапили в найкаламутніше місце і працюємо в незручну пору доби, а поблизу Дахлаку умови будуть цілком іншими. За кілька днів ми пристосовуємося до каламутної води, розшукуємо зручні місця і працюємо в такий час, коли вода найпрозоріша. Виявляється, що на глибині більше десяти метрів видимість набагато краща.

Нарешті можна приступити до вивчення морських глибин та їх мешканців. Я докладно не розповідав про південну частину Червоного моря тільки тому, що підводний світ — це сцена, де розгортатиметься дальша дія, а його жителі будуть акторами, які виконають головні ролі в майбутньому спектаклі.

Біля Шейх-Саїду ми ближче знайомимося з «кораловими джунглями», які вперше і зовсім недовго бачили недалеко від Шадвану. Там вода була надзвичайно прозорою, і нас зачарувала чудова картина коралових заростей. Але й тут життя розквітає пишно й велично. Крім того, ми маємо змогу спостерігати його цілком спокійно і, значить, докладно.

Славнозвісне «коралове урвище» — це стрімкий бар'єр, що піднімається з морського дна майже до самої поверхні. Біля Шейх-Саїду стіна здається неповторно величною, хоча більшість організмів, які її складають, можна зустріти всюди.

Живі кам'яні хащі мадрепорових та коралових поліпів простягають до поверхні віти неймовірно химерної форми.

Я сказав «живі кам'яні хащі» і хочу роз'яснити свою думку: мадрепори та корали далеко не мертві окаменілості. Подивіться на фотографії: великі утворення у формі мозку або парасольки, які служать в одних випадках об'єктом, а в других фоном для фотографування, є живими істотами. Це колонії мільйонів і мільйонів мікроскопічних поліпів.

Поліпи — це драглисті організми, які мають властивість виділяти карбонат кальцію і завдяки цьому утворювати на собі тверду, невпинно наростаючу оболонку. Часто-густо, вдряпнувшись об таку колонію або тільки злегка доторкнувшись до поліпів (наприклад, до тих> що їх місцеве населення називає «жалкі корали»), відчуваєш гострий і пекучий біль, бо вони, як і медузи, мають так звані жалкі клітини. На перший погляд зовсім неможливо повірити, що мадрепорові поліпи, корали і медузи належать до одного й того ж типу кишечнопорожнинних, але це так. Корали (найтвердіші представники тваринного світу), справжні живі кістяки, є близькими родичами медуз, драглистих клубків, які, навпаки, є «найм'якшими» організмами на світі.

Я вже казав, що мадрепорові поліпи, ці скам'янілі квіти Шостого континенту, набувають найхимерніших форм. Досить повештатися з респіратором по дну моря щонайбільше півгодини, і ви зустрінете десятки й сотні різновидностей, причому дуже важко знайти хоча б дві схожі за формою та кольором. Скажемо тільки, що відомо близько семи тисяч п'ятсот видів мадрепорових поліпів. Особливо прекрасні — «грибовидні», які утворюють овальні капелюхи на великому спільному стрижні. Ці капелюхи досягають інколи чотирьох метрів у діаметрі. Вони ажурні, наче дорогоцінне мереживо, і надзвичайно крихкі, немов відлиті з цукру.

Ліниві багатоколючники та інші риби залюбки ховаються під ними. Ми також неодноразово використовували їх як укриття, щоб сховатися від акули і роздивитися на неї зблизька.

Крім «зонтичних» коралів, привертають до себе увагу так звані «мозкові». Вони мають форму великої кулі, вкритої безліччю борозенок, що нагадують мозкові закрутки. Такі кулі міцно прикріплені до дна. Трапляються також зірчасті корали, корали з колючками, ниткоподібні корали, чашовидні корали, що нагадують дерево, роги оленя, зустрічаються жовті, голубі, фіолетові, коричневі, білі корали. На піщаних галявинах серед голубих у жовту цяточку коралів трапляються утворення, схожі на довгасті чаші, наче спеціально зроблені для того, щоб правити за попільнички. Цекка збирає велику кількість їх, щоб використати на весіллі замість бонбоньєрок — на Понці чекають на нього «наречена та домашнє вогнище».

Найважче відшукати яскраво-червоні «органчики». Вони оселюються на скелях серед колоній інших коралів і складаються з вертикальних трубочок різної довжини. Дивишся на них, і мимоволі здається, що ось-ось залунають урочисті хорали Баха, так нагадують ці корали церковний орган в мініатюрі.

Де-не-де стеляться справжні жовті килими, гаптовані примхливими візерунками яскраво-сліпучого забарвлення, наче хтось навмисне так розмалював їх.

А коли мадрепорові поліпи утворюють риф або коралову кручу, зверху на ній або у величезних щілинах розміщуються інші «прикріплені» жителі цього казкового світу: різноколірні горгонарії, альціонарії, актинії… Лілові грона, найрізноманітніші водорості, які плавно коливає вода, примхливо вигнуті червонуваті деревця — на кожному кроці їх можна зустріти цілі луки, що виграють усіма відомими фарбами, особливо там, де крізь гущавину коралових джунглів не може пробитися сонячне проміння. Ці луки рясно вкриті «морськими квітами». Чим глибше, тим нестримніше, неймовірніше буяють фарби. Тут живуть всілякі губки: жовто-гарячі і криваво-червоні, вони прикріпилися до скель або коралових рифів, а з дна, наче башти, підводяться сірі та світло-оранжові стовпи. На великій глибині ми побачили так звані «кубки Нептуна» — запаморочливо красиві губки, які мають форму порожніх чаш розміром від шістдесяти до вісімдесяти сантиметрів.

Десятки щупалець актиній, таких невинних і смирних на перший погляд, поволі коливає з боку в бік слабка течія. Ми зупиняємося на хвилю біля цих жахливих «квітів-м'ясоїдів». Над ними пропливає рибка, її приваблюють рухи яскраво пофарбованих щупалець. Рибка наближається до актинії і необережно торкається до неї… І вмить наче пристає до щупалець, паралізована уколами жалких ворсинок. А щупальця вже огортають рибку і хижо тягнуть до рота. Актинія закривається і стає схожою на великий помідор.

Чорні в білу цяточку голодні рибки зграйкою в'ються навколо актинії, немов очікуючи чогось. І справді, актинія трохи розгортається через деякий час і викидає рештки своєї жертви. А маленькі паразити пожадливо хапають покидьки.

Зацікавлені, ми чекаємо, що буде далі. Ось до страшних щупалець актинії наближаються дві оранжові рифові рибки в палець завбільшки. Раніше вони обережно трималися осторонь. Невже і їх зжере актинія? Та ні, актинія розкривається, і рибки старанно «чистять» її від залишків їжі. Актинія і рифові рибки живуть дружно на основі взаємної допомоги. Рибки почувають себе безпечно навіть тоді, коли ми простягаємо до актинії кінець рушниці, вони й не думають тікати. Коли актинії, а значить і чистильникам, загрожує якась небезпека, вона закривається, а рибки ховаються у неї всередині. Якби не бачити на власні очі, все це здалося б неймовірним, а тим часом йдеться про звичайнісіньку річ. Трохи терпіння, і тут можна зробити ще багато інших не менш цікавих спостережень.

Баск'єрі бачив одного разу велику рибу-папугу, яка лежала нерухомо, широко розкривши рота, і дві малесенькі сині рибки завзято чистили їй зуби від залишків їжі. Ми з Букером якось іншим разом тинялися по дну, сподіваючись на добре полювання чи на можливість сфотографувати щось цікаве, набрели на велику мурену якогось зловісного кольору (щось середнє між коричневим та фіолетовим). Вона висунула з нори голову і лежала нерухомо, розкривши пащу. Всередині, між тонкими та гострими зубами, копирсалися якісь рибки. Вони чистили мурені зуби.