Після оглядин починаємо влаштовуватись. Джорджо і я займаємо каюту разом з Мазіно. З острахом примірюємося до койок, вони коротші за нас сантиметрів на сорок і такі вузенькі, що ми ледве втискуємося в них. Крім того, койки зроблені з шести паралельних жердин. Від них добре достанеться нашим спинам під час подорожі.

Замість талісмана я наклеїв на стіні над своєю койкою телеграму, яка зичить всього найкращого, а мої друзі вішають різні фотографії та дрібнички.

Екіпаж «Форміки» складається з чотирьох чоловік. Капітан Соларі — справжній велетень у морському кашкеті, в нього чорні очі і голос «старого морського вовка» а пригодницьких фільмів. Боцман Молло — нервовий тосканець. Моторист Мауро — завжди веселий, симпатичний юнак. Четвертий — Джузеппе, він виконуватиме обов'язки «прислуги для всіх» і, між іншим, поступово отруюватиме нас, бо на його сумлінні лежить кухня.

Надвечір, відбивши собі ноги не одним ящиком, ми складаємо в трюмі весь вантаж у певній послідовності, розподіливши його на спортивний, науковий, кінематографічний та продовольчий. Після цього, якщо спуститися туди через центральний люк, зовсім легко відшукати потрібну річ.

Журналісти і фоторепортери до останньої хвилини пролізають у найменшу щілину, деруться на ванти, осліплюють нас своїми лампами, наганяючи страх на Баск'єрі, який тремтить за свої крихкі акваріуми. Ми не віримо власному щастю, коли, нарешті, настає хвилина відплиття.

О шостій годині ранку 27 грудня «Форміка» коротко і пронизливо свистить, прощаючись з Неаполем. Рівно застугонів мотор. Під цей акомпанемент нам доведеться жити декілька місяців.

Ще не встигли ми як слід потішитись тим, що земля залишається позаду, а ніс «Форміки» рішуче повертається назустріч нежданим пригодам, які винагородять нас за втрачений час, коли виникає нова серйозна перешкода — буря.

Середземне море споконвіку відоме своїми зимовими штормами. Вони надзвичайно небезпечні для таких кораблів, як «Форміка».

Ледве ми вийшли з гавані, як на нас налетів шалений ураган і примусив «Форміку» сховатися у невеличкій гавані на Капрі. А потім, на наше нещастя, цілий тиждень сильний зустрічний вітер не випускав нас у море. На сьомий день стрілка барометра різко впала, але вітер поступово почав слабнути. Десь коло восьмої години він зовсім вщух, і море заспокоюється просто на очах.

Ми перебуваємо в нерішучості: чи скористатися тим, що зустрічного вітру вже немає, а це буває дуже рідко в цю пору року, чи послухатися зловісного барометра і не виходити з гавані?

Повагавшись одностайно вирішуємо продовжувати подорож, бо стоянка зовсім остогидла. Опівночі відчалюємо і беремо курс на південь.

До самого Порт-Саїда наша подорож складається з щасливих та нещасливих днів. Нещасливих, звичайно, було більше. Як тільки погода трохи покращала, ми негайно відплили, а через день або два небо затяглося хмарами, море набухло, посиніло, а обличчя тих, кого» мучила морська хвороба, позеленіли ще більше. А потім розпочалося справжнє пекло, «Форміку» кидало з хвилі на хвилю, наче тріску. Довелося шукати притулку в найближчому порту.

^{Баск'єрі переміг велику барракуду}

^{Морський їжак}

^{Гілки чорних коралів}

^{Здобуті експонати треба систематизувати}

^{Гігантський багатоколючник, спійманий Букером, Вайлаті і Цеккою. Він важить цілий центнер, стільки ж, мабуть, як і велетень на знімку внизу, сфотографований в протоці Нокра.}

^{Риба-голкотіл}

^{Біля коралового бар'єра буяє життя}

^{Акула не може звільнитися від гарпуна}

Таку схвильовану розповідь про подорож з Неаполя у Порт-Саїд можна сприйняти як нісенітницю в епоху реактивних літаків, які вмить перетинають океан, та трансатлантичних пароплавів, байдужих до штормів і бур. Та коли пригадати, що в той самий час не вийшли з гаваней великотоннажні кораблі, що трансатлантичний пароплав «Шамполіон» зазнав катастрофи біля берегів Ліберії, а американське судно «Ліберті» розкололося навпіл поблизу Ліворно, не залишається сумніву, що й цей етап нашої експедиції заслуговує на увагу.

Море завжди лишається морем, що там не кажи. От ми й вирішили, діставшись до Мессіни, що Нептун гнівається занадто сильно, щоб на такій шкаралупці, як «Форміка», рискнути пуститися навпростець від Сіцілії до Єгипту.

У перерві між двома штормами ми беремо курс на Грецію, проходимо Корінфським каналом і завертаємо на Кріт. У цей період подорожі вітер дме нам у спину і відносить на кілька миль убік від курсу. Вночі Мазіно, який стоїть разом з капітаном Соларі біля штурвала, переживає кілька кошмарних годин, бо довелося йти наосліп. Раптом прожектор з правого борту вихопив з темряви буруни на великому рифі… Ця хвилина справді була пекельною для вахтових. Викликав жах не стільки вигляд рифу, скільки думка про те, що вони могли не помітити його. Віддаємо хвалу господу, коли на світанку показуються гори Кріту, орієнтуємося на них і беремо вірний курс.

йдемо вздовж берега цього великого грецького острова в напрямку мису Сідерон. Погода ніби прояснюється. Наступного дня ми вже були між мисом Сідерон та Родосом, звідки можна навпростець дістатися до Єгипту. Ми наважуємося ще раз спробувати щастя. Не можна нехтувати можливістю, яку дає нам небо, хоча трюм, рубки, екіпаж та члени експедиції в жахливому стані.

«Форміка» завертає праворуч і бере курс на Порт-Саїд. Як і в день відплиття з Капрі, море потроху заспокоюється, і через кілька годин настрій кращає і повертається надія.

Та раптом налітає ще сильніший ураган, який я запам'ятав надовго. У вільний час між двома вахтами біля штурвала, а потім біля мотора, ми захоплено грали в карти, розташувавшись учотирьох у носовому кубрику. Зненацька — поштовх: стіл нахиляється під кутом сорок п'ять градусів — і пропали мої сімнадцять тисяч очок! Карти розлітаються по підлозі. Ті, хто програв, радіють, а переможці иевдоволено бурчать.

Але в ту ж саму хвилину радощі і прикрості, викликані грою в карти, поступаються місцем перед тривогою за нашу власну долю, бо величезні хвилі ось-ось перекинуть судно. Гори води падають на ніс «Форміки», палубу вкриває біла піна. На чотирьох верхніх койках розташовуються вісім чоловік, вісім чемоданів і собака. Палубою необмежено володіє море.

«Форміка» ледве посувається зі швидкістю дві милі на годину. Тільки видряпається на гребінь хвилі, одразу провалюється униз, наче в чорну безодню, потім знову через силу намагається піднятися на дальший водяний горб.