Вирішую плисти назустріч цим опудалам, поки Джорджо наводить апарат. «Підпливу ближче, — думаю собі, — і вони прокинуться». Між нами залишається два метри… метр… півметра. Ось я вже над першим дияволом… Простягаю руку і торкаюся хвоста, тільки тоді риба прокидається, робить кілька рухів, ніби обтрушуючись, і починає набирати «висоту». Решта прокинулись теж і потяглися за першим.
Дияволи всі враз б'ють плавцями по воді, здіймаючи густу хмару дрібного піску, яка огортає мене і засліплює очі.
Але скоро вода навколо прояснюється і мені добре видно, як Джорджо прикипів до візира і знімає кадр за кадром.,
У цей самий час Сільверіо Цекка на протилежному краю острова переживає таку саму пригоду. Тільки закінчується вона інакше.
Помітивши зграю морських дияволів, він кидається навздогін, відбиває од гурту одного і ранить вдалим пострілом. Риба чинить скажений опір, але Цекка застосовує «гнучку» тактику, він щедро травить лінь і йому вдається підняти «свого диявола» на борт.
Браво!
Цекка має підстави пишатися таким чудовим пострілом.
Але і цей день, — день біля берегів Шумми, — закінчується. Сонце зникає за островом, там, де розтинає небо струнка біла вежа маяка.
ВІДВАЖНА АКУЛА
Дійові особи останньої пригоди — Джіджі Стюарт, Чекко Баск'єрі, крім них, у головних ролях — макрель і акула.
Макрель безтурботно гралася в останньому промінні сонця. Раптом вона помітила, що до неї наближаються дві невідомі істоти. Доки риба второпала, що це люди (створіння небезпечні!), сталеве вістря гарпуна вп'ялося їй у тіло. Стріляв Джіджі. Коли він, напружуючи м'язи, стримує рибу, у нього з-під ніг, мов метеор, вилітає велика акула. Кілька секунд тіла людини, акули і пораненої риби переплітаються в складних комбінаціях; в цій грі всі троє рискують життям. Жодний маневр Джіджі не дає результатів: акула нічого не боїться, вона вирішила за всяку ціну оволодіти макреллю. Поранена риба спливає кров'ю, вода навколо стає рожевою. Кров ще більше дратує сміливу хижачку.
Баск'єрі намагається відігнати розбійницю, але й він нічого не може зробити: акула не звертає жодної уваги на уколи гарпуна.
Це саме ті хвилини страху і відваги, які збагачують наші знання про глибоководних акул та їхні повадки. Раптом, підкоряючись тільки їй самій зрозумілим обставинам, акула забирається геть. І ми спокійно вантажимо в човен вечерю, завойовану такою дорогою ціною. Трохи згодом Шумма подарувала експедиції ще один незабутній день.
З самого ранку ми працюємо в складі спортивної групи. Наукова група проводить роботи за кілометр від нас. Вона закінчить свій день, записавши в графу «прибуток», крім усього іншого, ще велику рибу-носорога. Її підстрелить Джіджі Стюарт. Це третій екземпляр риби-носорога, здобутий нашою експедицією.
Вайлаті, Букер, його дружина та Цекка тут, з нами, точніше — над нами. Мазіно та я на дні ладнаємося знімати сцени підводного полювання.
До початку вистави, яка ось-ось мала розпочатися, Шумма вирішила прикрити сцену своєрідною завісою, яка відділила нас двох на дні від наших товаришів на поверхні. Над нашими головами, приблизно насередині між поверхнею та дном, проходять хмари блакитних риб-папуг. Їх сила-силенна. Вони поволі пливуть за течією, закриваючи промені сонця, яке ще невисоко піднялося над обрієм. Сонячне світло перетворює риб на якісь тіні, лише плавці та хвіст прозорі, яскраво освітлені, вони здаються сяйвом навколо кожної риби. Так хочеться, щоб якнайповніше відбилося на плівці це вируюче через край багатство життя. Нарешті в хмарі риб відкривається світле віконце. Вайлаті, Цекка (він ближче до мене) та Букер з дружиною (вони ближче до Мазіно) пірнають і проривають завісу, яка нас розділяла. Полювання починається.
НЕ БІЙТЕСЯ МОРСЬКОГО ДИЯВОЛА, КОЛИ ЗУСТРІНЕТЕСЯ З НИМ ВІЧ-НА-ВІЧ
Ми слідкуємо за ними, готові кожну мить почати зйомку. Пролог закінчився, починається вистава. Навколо — скільки завгодно великих риб різних порід і видів. Акули (теж великі) та морські дияволи вже зробили нам візит ввічливості. День обіцяє бути цікавим.
Морські дияволи (ті, середніх розмірів, про яких я вже розповідав) крутяться навколо нас зграйками, піднімаючись з глибини і зникаючи там, звідки випливли. Трохи далі від берега плавають великі зграї — кілька десятків дияволів у кожній.
Негайно розпочинаються бойові дії. Вайлаті підпливає на постріл і натискає на курок.
Він поцілив у найбільшого з усієї групи — метрів два довжиною. Підстрелений морський диявол зразу починає шалено борсатись. Зібравши всі свої сили, він шарпається вбік. Рушниця, з'єднана з держалном гарпуна, який уп'явся в тіло рибині, вислизає з рук водолаза, і здобич швидко тікає. Найкраще було видно цю захоплюючу сцену Джорджо. Він плавав метрів за сто від нас. Не встиг він занурити голову у воду, як побачив морського диявола з гарпуном в спині. Диявол блискавично промайнув у нього під ногами, тягнучи за собою довгий лінь і прив'язану до нього рушницю.
Приголомшений Джорджо не встиг слова вимовити, коли до нього, щосили працюючи ластами, підлетів Вайлаті. Булькаючи під маскою, кленучи увесь світ, він спитав, який маршрут обрав диявол-грабіжник. Джорджо тільки рукою махнув у відповідь, мовляв, «прямо й наліво», і вирішив не заважати Вайлаті продовжувати переслідування.
Іншу групу морських дияволів побачив Мазіно просто в себе під ногами — вони мирно лежали на дні. Мазіно хоче сфотографувати риб і обережно наближається, щоб не сполохати їх. Ось він уже за кілька метрів від них, але в цей момент крилоголові скати зриваються з місця і пропадають в глибині. Дияволів, як виявилося, налякав не Мазіно, а загін велетенських незграбних черепах (штук п'ятнадцять-шістнадцять). Видовисько надзвичайне і цілком несподіване. Досі вважали, що черепахи подорожують тільки поодинці.
Мазіно не скаржиться — така заміна його цілком влаштовує. Він в захопленні «крутить» величний парад черепах.
У ці хвилини я знімаю полювання Цекки на досить великого ската. Під воду повертається Вайлаті з новою рушницею. Він сповнений рішучості взяти реванш у морських дияволів.
А ось і вони — з'являється ще одна зграйка. Дияволи поволі посуваються вздовж коралового бар'єра. Великі очі, схожі на темні плями, розташовані біля кривих рогів, дивляться просто на нас. Очевидно, постріли Вайлаті та Цекки їх не схвилювали, хоча від рук мисливців уже загинуло двоє їхніх родичів. Інші риби після такого уроку ніколи б не підпустили людину до себе.
Вайлаті, Цекка і Букер, наче домовились раніше, кидаються вперед… Усі три постріли досягають мети, і три морських дияволи опиняються на палубі «Форміки».
Але вистава на цьому не закінчується. З ран трьох скатів витекло дуже багато крові, вона приваблює численну зграю акул. Три з них кілька разів швидко пропливають перед самим об'єктивом апарата. Можете уявити собі, як ми з Мазіно радіємо! Знімаємо, доки акули не зникають.
АКУЛА БІЛЯ МОЇХ НІГ
Над скелею коливаються щупальця — це актинія з червоною м'язистою підошвою. Між щупальцями вільно плаває одна з тих оранжових у небесно-голубу смужку рибок, які ховаються всередині м'ясоїдної рослини і залишаються при цьому непошкодженими. Я лагоджуся «накрутити» актинію, а Мазіно сідає на великий мозкоподібний корал, щоб зняти мене під час роботи.
Через півхвилини випадково помічаю, що Мазіно припинив зйомку і дивиться кудись позад мене. Раптом його руки і ноги починають божевільно сіпатись, чується приглушене виття.
Неабияк перелякавшись, я різко поворухнувся і зразу ж відчув, як щось штовхнуло мене в спину, одночасно помітно змістилася вода… Охоплений жахом, обертаюся назад: маленька акула — метра півтора довжиною, щодуху тікає від мене.