Раптом чуємо далекий крик. Він долинає з того місця, де полюють Букер та Цекка… Кричать ще, тепер вже голосніше. Що там? Вайлаті заводить мотор, і ми прямуємо на крик, який одразу ж замовкає.

Через кілька хвилин Букер вже тягне багатоколючника в човен. Це той самий велетень, на якого полював Вайлаті. Після останнього пострілу нашого начальника він втік, але, на своє нещастя, надумав сховатися у найнезручнішому кутку архіпелагу, де саме орудував Букер разом зі своєю групою.

На великій глибині рибу помітив Цекка і здаля не міг зрозуміти, що це за тварина. І не дивно, бо щоб впізнати в такому велетні багатоколючника, треба підійти до нього зовсім близько. А до того ж з голови рибини стирчать довгі роги! Важко одразу припустити, що це два гарпуни Вайлаті.

«І що за риба така дворога?»

Цекку мало не вхопив грець, коли він пірнув, підкрався ближче і переконався, що має справу з багатоколючником. Уявіть собі, будь ласка: в наших морях мисливець, коли зустрічає екземпляр багатоколючника вагою близько двадцяти п'яти кілограмів, негайно стає героєм сезону! А цей важить щонайменше…

— Букер! Букер! Раймондо!

Цекка кулею вилетів на поверхню і кличе Букера, який має надпотужну рушницю.

— Багатоколючник на цілий центнер!

— Що-о-о?

— Багатоколючник на цілий центнер!

Букер прожогом пірнув. Але, як він сам розповів потім, «ця субмарина зникла в каламутній воді».

Багатоколючник вдруге вислизнув з наших рук, але втретє… Знов-таки Цекка помітив його втретє у затінку під скелею. Негайно покликали Букера, і на цей раз битва закінчилася перемогою людини.

Не сходячи з місця, розробили план нападу, за яким Букер вирушає низом праворуч і атакує з флангу, а Цекка залишається над скелею, щоб слідкувати, куди сховається багатоколючник. якщо йому вдасться втекти.

Ось Букер підкрався до рибини… Постріл!

Влучив точно в голову! Букер хапає гарпун… і древко залишається у нього в руках. Воно переломилося саме там, де на. нього надівається стальне вістря. Багатоколючника поранено тричі! І жодних результатів. Букер наважується і рішуче проштрикує пальцями очі рибині, щоб хоч так витягти її на поверхню. Але в цей момент багатоколючник так б'є хвостом, що приголомшений мисливець летить шкереберть кудись убік, наче більярдна куля. Проте Букер, увесь подряпаний і майже непритомний, не здається.

Він виринає^наверх і хапає «секретну зброю» власного виготовлення. Це гарпун, у якого ратище і вістря суцільні, зроблені з одного шматка сталі — найдосконаліший з усіх гарпунів, сконструйованих Букером. Цей постріл буде смертельним, але все ж таки ще не останнім.

Раймондо знову під водою. З'являється і багатоколючник. Значить, не втік світ за очі, а тільки обігнув скелю і сховався в іншій ущелині. Букер прикладається до рушниці… Постріл! Гарпун глибоко впивається в тіло риби, і одразу ж ще один спис летить за ним слідом. Браво, Цекка! Він блискавично зметикував, що його слабенька рушниця не має такої сили, щоб пробити товсту луску та череп багатоколючника (череп, як виявилось потім, мав товщину три сантиметри!), і вистрілив у рану, зроблену букеровським гарпуном.

Тепер починається заключна фаза полювання — підйом здобичі на поверхню. Риба витримала п'ять пострілів і все одно не піддається зусиллям трьох дужих чоловіків. Залишаючись все такою ж величною, вона одним сильним рухом відкидає далеко від себе кожного, хто насмілюється наблизитись до неї. Букер з товстим канатом у руках кидається на багатоколючника. Той сильно б'є хвостом, намагаючись втекти вглиб, щоб сховатися там у щілині. Але мисливець міцно тримає гарпуни, що засіли в тілі риби, і поки вона тягне його за собою, вчетверо намотує канат навколо її голови біля зябрів.

Потім Букер вискакує на поверхню. І там він, Цекка та Енца, втрьох, починають щосили тягнути канат наверх. Минає кілька хвилин важкої і небезпечної праці (багатоколючник б'є могутнім хвостом направо і наліво), велетенську рибину вантажать у човен, і трохи згодом вона вже на борту «Форміки».

Нокра, 12 лютого

Краще, мабуть, іноді зовсім не докучати Всевишньому різними проханнями…

Спускаюсь я під воду і помічаю зграю досить великих акул-чорноперок — щонайменше по два метри завдовжки. З десяток їх крутиться майже на самому дні біля невисокого мадрепорового бар'єра, що тягнеться навколо острова Нокра.

Я пірнаю з наміром перехитрити їх і підплисти якнайближче. Та досить було тільки поворухнутися, і акули кидаються врозтіч, зникають у глибині. Тоді я прикладаю рушницю, стріляю у якусь рибину і напівмертву кидаю її на дно. Акули знов зацікавлено збіглися. Сильно відштовхуюсь і, чіпляючись за грунт, швидко пливу до колонії губок, які утворили на дні півметрову чашу.

Обережно підкрадаюся до трьох акул, які майже нерухомо висять над рибою, що лежить на піску догори черевом, зупиняюсь, приставляю до ока візир апарата і натискаю спуск. Тоненько дзижчить пружина. Акули сторожко прислухаються і, помітивши мене, наче діти, налякані бабою-ягою, тікають у непроглядну таємничу синь. За ними кидається решта їх родичок. Так повторювалося принаймні разів десять. Випливаю на поверхню, щоб зачекати, коли вони посмілішають і збіжаться знов докупи.

Благаю господа бога, щоб яка-небудь двометрова акула пропливла в мене перед самим носом!

Почув-таки мене господь бог! Але я не зовсім точно виклав йому своє замовлення (забув підкреслити, що мені потрібна обов'язково не дуже хоробра акула) і потім шкодував, бо зустріч вийшла набагато неприємнішою, ніж слід було чекати.

Почну по порядку. Акули повертаються. Набираю в груди повітря і починаю складний маневр, щоб наблизитись до них. Тільки тепер я міняю тактику: спочатку трохи відпливаю від берега по поверхні, а потім пірнаю. Таким чином притискаю синьйор акул до берега, перешкоджаючи їм утекти у відкрите море. Вони ошелешено збиваються докупи, і я ловлю момент, щоб зняти їх на плівку.

Досягаю цього так: обережно просуваюсь по дну все ближче й ближче до них і починаю «крутити». Апарат дзижчить, і акул, тих, що ближче до мене, охоплює паніка. Це мені й потрібно! Продовжую підкрадатися до них, не припиняючи зйомки. Наближаюсь ще. Сцена швидко порожніє, бо акули кидаються врозтіч хто куди. Одна з них пропливає просто наді мною. А я все знімаю, бо залишилась ще одна акула.

Раптом я опиняюсь у загрозливому становищі. Коли я збагнув небезпеку, риба підпливає вже надто близько. Акула перелякалася смертельно, бо відчуває себе затиснутою між скелястим берегом та людиною. Вона завмирає на секунду, ворушачи хвостом і озираючись на всі боки. Потім з неймовірною швидкістю робить три-чотири маленьких «стрибки» до мене і пролітає повз моє обличчя на відстані, може, з півметра, не більше. Тепер я налякався. Припиняю зйомку і опускаюся на дно, ніби показуючи розбійниці, що шлях вільний на той випадок, коли їй заманеться пробитися силою і вона вважатиме моє тіло перешкодою. Акула негайно зникає, і пригоду можна вважати завершеною щасливо.

Ось тепер я маю усі підстави сказати, що «мене атакувала акула!»

Нокра, 13 лютого

Тільки три дні тому Вайлаті вбив акулу. Сьогодні Букер повторив його подвиг: за таких же обставин він загарпунив набагато більшу хижачку. І цього разу акула не насмілилася напасти на мисливця. Такий факт має величезне значення — наша теорія стає послідовною.

Сталося це майже так само, як і першого разу, тільки я мав повну можливість спостерігати полювання, бо знаходився під водою.