• Не боятися виявляти слабкість і просити людей про маленькі послуги: співробітницю — зробити чаю, товариша — перевести через дорогу, бо ми боїмося швидкого руху машин, подругу — сплести щось, до чого у нас не стоять руки, брата — зіграти нашу улюблену пісню, чоловіка — поносити на руках по кімнаті, як маленьку дитину. Ми любимо робити добро, бути потрібними. Інші люблять теж. А ще нам усім інколи ну дуже потрібна турбота.

• Не соромитися висловлювати турботу, нагадувати про теплі шкарпетки й шарфи, цікавитися, як спалося чи бажати безпечної дороги. Мені здається, узимку немає нічого теплішого від цих слів…

• …і, звичайно, обіймів. До речі, якщо в людини незрозуміла туга всередині, інколи достатньо просто довго-довго її пообіймати її. І від туги не залишається й сліду. А ще, коли жінка ось-ось вибухне незадоволеним бурчанням або плачем з будь-якого приводу, варто тільки її пригорнути до себе — і буря всередині вщухає. Інформація достеменно правдива — перевіряється щотижнево.

• Поки падає сніг, розглядати його вночі під ліхтарем — задерти голову й дивитися, як він кружляє над носом. Відчуття польоту між галактик і заворотів у голові гарантоване. Та й дуже красиво…

• Не боятися відмовлятися від чогось. Насправді, великий шматок щастя людей — у тому, що вони можуть і мають право вибирати. Зосередженість на чомусь — ключ до успіху й спокійного сну. Краще одразу сказати «ні» (так, це завжди страшенно незручно й до цього неможливо звикнути й реагувати зовсім спокійно), ніж довго нести на собі незручну (і часто непосильну) ношу, гризти себе за це, а вкінці ще й підвести людину, бо не встигли, не зуміли, забракло сил і натхнення. Не буває незамінних людей, а хто шукає — неодмінно знайде. Тому не варто перейматися, що наше «ні» коштуватиме комусь вселенського щастя.

• Сіяти! Сіяти добро — це не просто красива метафора. А чистісінька правда: робиш щось дрібне, непомітне, потім про це забувають, а воно починає рости, квітнути, приносити плоди. Часто — вертається тобі добром. Ну і посіяти крессалат чи базилік у горщик на підвіконні теж варто. Зелені сором’язливі пуголовки, які з кожним днем вперто піднімаються над поверхнею ґрунту — чудовий мотиватор.

• Їсти яблука. І пригощати ними інших.

• Спробувати дивитися на небо під час молитви — тоді відчуття безмежності й незрозумілої величі окутує й заспокоює. А проблеми видаються смішними й дріб’язковими.

• «Як ти?», «Як справи?», «У тебе все добре?» — це не просто вияви ввічливості. Якщо люди цікавляться, як у нас настрій, значить, вони думають про нас і їм не байдуже, чи виспалися ми сьогодні й чи ніякі хмарки не затуманюють нам очі. І навіть якщо люди не мають що сказати потім, головне, що вони поруч. На відстані натиснутого «ентер» чи зеленої трубочки на телефоні. Не соромитися запитати людей, чи вони сьогодні усміхалися. Якщо нам справді небайдуже.

• Хвалити людей «позаочі». Це так надихає: слухати, як хтось захоплюється своїм товаришем і як горять чиїсь очі, коли цей хтось мимохідь згадує про свою сестру. У такі моменти розумієш, що хороших людей дуже багато. І що хтось десь там (а раптом?) також може тішитися з того, що знає тебе.

• Безумовна любов — це чудово. Але інколи так хочеться, щоби хтось зізнався: я радий/рада, що ти зі мною, тому що коло тебе мені хочеться сміятися (чи будь-що інше). Учора Костик сказав, що його надихає моя веселість. І мені якось одразу перехотілося плакати (плач мав бути по-дівчачому безпідставний, і слова про веселість ще яскравіше підкреслили його безглуздість). День народження, Новий рік, річниця шлюбу — чудовий привід сказати такі слова. Але ж хіба для любові чи дружби потрібні приводи?

• Усі знають, що усмішка і вдячність незнайомців — прекрасний надихатор. А в таку погоду здобути його стало ще простіше: як тільки під’їжджає до зупинки маршрутка, зручно розмістіться собі справа від дверей і подавайте руку всім паням, панянкам, дітям і літнім чоловікам. І при цьому щиро усміхайтеся.

• Тримати спинку струнко. Люди з хорошою поставою менше втомлюються, їм менше болить живіт, очі, спина та решта органів, вони не хочуть безупинно спати й натхненніше працюють.

• Влаштувати собі місце-прихисток. Підвіконня з подушками, куток кімнати з розстеленими на підлозі перинами, улюблена лавка в найближчому парку.

• Ділитися музикою з іншими! Інколи якась композиція так зачіпає, що хочеться увімкнути її на цілий світ, а не просто «прокрутити цю пісню по радіо-о-о-о-о-о». А ще так приємно вранці відкривати поштову скриньку й бачити декілька «музичних» листів із влучними коментарями від тих, кого любиш!

• Частіше потягатися і крутити тулубом у різні боки, розмахувати руками й згинатися, присідати й підстрибувати. Особливо під чудову музику, яку надіслали друзі.

• Розказувати жарти, навіть якщо вони примітивні, «пласкі» й не завжди викликають бурю реготу. Зате в ті моменти ви точно не зможете скаржитися на жорстокий світ, обговорювати політику чи займатися схожими дурницями.

• Менше прискіпуватися до дрібниць і частіше хвалити своїх близьких. У кожній людині більше світлого й хорошого, ніж поганого.

• Зробити комусь приємну несподіванку: виконати замість нього/неї його/її роботу. А колись, може, і ми прийдемо додому з сумними думками про те, що треба мити посуд і витирати пилюку, а якийсь добрий фей уже все зробив за нас, ще й вчепив на піаніно записку: «Усміхайся частіше. Це надихає».

• Після відвідин кафе чи піцерії на тарілках, як правило, щось залишається: сухий «обвідок» піци, недогризений хліб, тощо. Можна попросити офіціанта принести пакетик, загорнути туди недоїдки й винести голубам чи вуличним собакам. Вони зараз особливо потребують турботи.

• Не забувати заряджати батерейки вчасно! Ну і себе теж не забувати заряджати: висипатися та їсти більше фруктів.

• А поміж тим не забувати про прогулянки-пробіжки-протанцьовки. З собакою чи без, із друзями, коханим, співробітниками чи на самоті, з книжкою, термокружкою, фотоапаратом, етюдником чи просто так. Аби ногам було де розім’ятися, а погляду — за які гілки-листочки-травинки-сніжинки позачіплятися.

• Не дозволяти собі думати поганих думок, гніватися, ображатися, сумувати, впиватися своїм розчаруванням чи болем. Такі думки знищують нас ізсередини. Натомість дякувати й тішитися тим, чим можемо. А ми завжди можемо чимось та й тішитися!

• Якомога частіше слухати «живу» музику: на концертах, репетиціях, стоячи коло вуличних музикантів і усміхаючись їм. Або ж самі беріть до рук інструмент — і грайте! Найкраще піднімає настрій не зіграна з нотного листка композиція, а імпровізація на тему того, що зараз відбувається всередині.

• Розгребти завали в шухлядах, викинути все зайве — а поміж тим можна там знайти і якусь приємну дрібничку. Таке часто трапляється — може, як нагорода?

• І купити собі веселі різнокольорові шкарпетки. Теплі, затишні й смішні.

• Частіше виходити на вулицю поміж роботою. Якось керівник одного онлайн-курсу по бізнесу від американського університету розіслав листи з перепрошенням за те, що урок відтерміновується. І додав припис: «Для початку — проводьте більше часу на вулиці!» У цьому щось однозначно є.

• Дорожити часом. Якщо щодня «втикати» безцільно на якусь, скажімо, інтернет-сторінку всього 5 хвилин, то за місяць на це безцільне «втикання» піде 2,5 години життя. За цих 2,5 години можна було би зустрітися з подругою, яку давно не бачили, прочитати улюблену книжку чи сходити на концерт.

• Частіше палити свічки, бенгальські вогні, ватри, дрова в камінах — нехай ці вогники будуть для нас тлом для теплих, радісних, натхненних вечорів.

• Уважно слухати своїх співрозмовників. І якщо вони раптом озвучать якусь здійсненну мрію — а ми матимемо змогу її втілити — постаратися її не забути. І подарувати їм маленьке диво.

• Просто зважитися — і зробити щось, про що давно мріяли. І робити таке «щось» хоча б раз на місяць.

• Подарувати комусь шоколадку. Просто так. А ще краще — таємно, щоб ця людина не здогадувалася, від кого це. І написати приємну записку: «Насолоджуйся солодом життя — і не став запитань, на які не обов’язково шукати відповіді».